Постанова № 152677, 03.10.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.06 р. Справа № 2/307а

12 год. 00 хв. – 13 год. 00 хв. Зала судових засідань – кабінет № 232

м. Донецьк вул. Артема, 157

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Ханової Раїси Федорівни

при секретарі судового засідання Бахар Світлані Володимирівні

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою

Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2006 року № 0000020830/0

За участю

представників сторін:

від позивача: Міміношвілі Н.М. – за дов. від 10 лютого 2006 року

від відповідача: Яковенко О.В. – за дов. від 13 вересня 2006 року

Рижкова Л.В. – за дов. від 13 вересня 2006 року

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Донецької області заявлено позов (арк. справи 2-3) Державним підприємством “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2006 року № 0000020830/0, яким застосований штраф у розмірі 979102 грн. 80 коп. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу (арк. справи 26).

Відповідач у письмових запереченнях від 13 вересня 2006 року № 25453/10/10-1 (арк. справи 43-45, 55-58) та його представники під час розгляду справи проти позовних вимог заперечують.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставне застосування штрафу відповідно до підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ за відчуження активів, що знаходяться у податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу. Зазначену безпідставність доводить відсутністю факту такого відчуження, з огляду на те, що вугілля працівникам відокремленого підрозділу позивача “Шахта імені О.О. Скочинського” було передано на виконання статті 43 Гірничого закону України як соціальна гарантія працівникам гірничих підприємств. Позивач вважає, що зазначені операції не є цивільно-правовими відносинами, здійснюються не на підставі цивільно-правових угод, тому не потребують узгодження з податковим органом.

Крім того, зазначене вугілля не перебувало у податковій заставі, обсяг активів, які перебувають у податковій заставі відповідачем взагалі не визначалися, посилання представників податкового органу на те, що всі активи позивача перебувають у податковій заставі, позивач спростовує посиланням на рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005, відповідно до якого норми підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” щодо можливості поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу визнані неконституційними.

З посиланням на постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення” від 12 грудня 1994 року № 827 позивач зазначає, що кам’яне вугілля віднесене до корисних копалин загальнодержавного значення. Також посилається на пункт 2 наказу Фонду державного майна України “Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів держаних підприємств, які не підлягають приватизації” від 5 травня 2001 року № 787, який передбачає, що до складу майна, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу, входить, зокрема, окремо визначене майно і активи, які не задіяні у технологічному процесі, але віднесені до об’єктів загальнодержавного значення.

Відповідач та його представники вважають застосування штрафу правомірним з огляду на те, що структурним підрозділом позивача здійснене надання вугілля свої пенсіонерам та працівникам без згоди з податковим органом, що при наявності податкової застави підтверджує правопорушення, визначене підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до вимог пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія” є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради, включене до ЄДРПОУ за номером 33161769. Перебуває на податковому обліку Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 40378750, має відокремлений підрозділ “Шахта імені О.О. Скочинського” (арк. справи 5-23, 25, 80).

11 липня 2006 року головним державним податковим інспектором відділу погашення прострочених податкових зобов’язань Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, призначеним податковим керуючим наказом від 1 березня 2006 року № 64 (арк. справи 70-71), проведено перевірку стану збереження активів відокремленого підрозділу “Шахта імені О.О. Скочинського” Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”, які перебувають у податковій заставі, за період з 3 червня 2005 року по 1 травня 2006 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 11 липня 2006 року № 57/24-013-33161769 (арк. справи 27-29).

На підставі висновків зазначеного акту перевірки керівником відповідача 24 липня 2006 року було прийняте спірне податкове повідомлення № 0000020830/0 (арк. справи 26), яким застосований штраф на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження, у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами, що складає 979102 грн. 80 коп. Спірним податковим повідомленням–рішенням відповідачем визначено, що позивачем порушені норми абзацу “а” підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 вищезазначеного Закону у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

Узгодження операцій із заставленими активами, передбачене пунктом 8.6 статті 8 Закону, серед них підпунктом 8.6.1 визначено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом. Абзацом “а” наведеного пункту передбачено узгодження операцій купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Штраф спірним податковим повідомленням-рішенням застосований відповідачем за те, що позивач здійснив відпуск вугілля працівникам та пенсіонерам шахти у кількості 4184,2 тони з червня по грудень 2005 року на загальну суму 979102 грн. 80 коп. без узгодження з податковим органом.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність підстав для застосування штрафу.

Ознаками підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є відчуження активів, які перебувають у податковій заставі, що означає, що обставинами, які підлягають встановленню в межах даної справи є: наявність податкового боргу та наявність податкової застави як способу забезпечення податкового зобов’язання платника податків не погашеного у строк, а також факт того, що відчужені саме активи, які перебувають у податковій заставі.

Щодо наявності податкового боргу у період з червня по грудень 2005 року позивач та його структурний підрозділ мали податковий борг у певних розмірах, що посвідчується довідками відповідача (арк. справи 78-79). Позивач наявність зазначеного боргу не спростовує. Суд зазначає, що відповідачем при наданні зазначених довідок не визначені суми боргу, які мали місце станом на 1 січня 2005 року, в частині якого підпунктом 19.3.7 пункту 19.3 статті 19 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (в редакції Закону від 23 червня 2005 року № 2711-4) встановлено, що на період дії процедури погашення заборгованості згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” для платників податків – учасників розрахунків, визначених цим Законом, порядок погашення зобов’язань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, обов’язкових платежів визначається з урахуванням особливостей, встановлених зазначеним Законом. Позивачем наданий витяг з реєстру, що він є учасником зазначених розрахунків (арк. справи 81). Таким чином, розмір податкового боргу, який повинен бути забезпечений податковою заставою, відповідачем не доведений.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-12 (з наступними змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Пунктом 8.1 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платників податків, що має податковий борг передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно закону та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до пункту 1.17 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова застава визначена як спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі не виконання забезпеченого податкової заставою податкового зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону (норма викладена в редакції Закону України № 1255-4 від 18 листопада 2003 року і діє з 1 січня 2004 року).

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.

Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі № 1-9/2005 положення підпункту 8.2.2 зазначеного Закону в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу були визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до пункту 4 резолютивної частини наведеного рішення, положення абзацу 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Статтею 73 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР передбачено, що Конституційний Суд України приймає рішення щодо конституційності актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього закону (Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

У разі, якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач невірно посилається на наведене рішення Конституційного Суду України як таке, що не має зворотної сили, оскільки дане рішення не є законом.. Крім цього, на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, зазначене рішення Конституційного Суду України існувало.

Згідно статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Активи позивача знаходилися у податковій заставі на дату набуття чинності наведеним рішенням, а саме 24 березня 2005 року, отже з дня прийняття зазначеного рішення немає правових підстав для розповсюдження податкової застави на усі активи як у минулому, так і у майбутньому, та відповідачем повинні бути внесені зміни в Державний реєстр обтяжень лише на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу позивача. З огляду на зазначене, суд приймає правову позицію позивача щодо відповідності розміру податкової застави сумі податкового боргу. До сьогоднішнього дня відповідачем такі зміни не внесені, не зважаючи на те, що за даними балансу підприємства, проти чого не заперечують сторони, активи позивача значно перевищують податковий борг (арк. справи 64-66).

Предметом відчуження за спірними господарськими операціями було вугілля, яке відповідно до Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 року № 1255-4, що діє з 1 січня 2004 року, входить до рухомого майна. Останнім реченням пункту 1.17 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону. Стаття 5 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” передбачає, що предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення.

Відповідно до статті 11 наведеного Закону обтяження рухомого майна реєструється в державному реєстрі в порядку, встановленому цим законом.

Розділом 6 зазначеного Закону визначені публічні обтяження, до яких відповідно до пункту 1 статті 37 належить податкова застава. Статтею 38 цього Закону передбачено, що при публічному обтяженні обтяжувачем є уповноважений орган. Права та обов’язки суб’єктів публічного обтяження встановлюються законом. Публічне обтяження відповідно до статті 39 зазначеного Закону підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п’яти днів із дня винесення відповідного рішення на підставі якого воно виникає. Обов’язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу. Пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації.

Відповідач не надав витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо реєстрації податкової застави щодо реєстрації вугілля, яке було надане структурним підрозділом позивача своїм працівникам та пенсіонерам, як предмету податкової застави.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у спірних відносинах відповідачем не доведений факт відчуження активів, які перебували у податковій заставі.

Суд вважає, що у спірних відносинах факт відчуження активів має місце, але відчуження активів позивачем, які перебувають у податковій заставі в розумінні підпункту “а” підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідачем не доведене.

Суд не приймає посилання позивача на те, що джерелом погашення податкового боргу не може бути використане майно і активи, які не задіяні у технологічному процесі, але віднесені до об’єктів загальнодержавного значення, оскільки предметом передачі працівникам та пенсіонерам структурного підрозділу позивача було вугілля як товарна продукція, а не як корисні копалини.

З урахуванням вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначені до рішень суб’єктів владних повноважень, суд зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Зазначена необґрунтованість прийняття рішення відповідно до пункту 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює його недійсність.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач довів помилковість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. за приписами статей 87,94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 2-1, 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2006 року № 0000020830/0, яким застосований штраф у розмірі 979102 грн. 80 коп. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу задовольнити повністю.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 24 липня 2006 року № 0000020830/0.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” м. Донецьк (83084 м. Донецьк, вул. Бірюзова, рахунок № 26007301778527 у філії ГУ ПІБ в Донецькій області м. Донецьк, МФО 334635, ЄДРПОУ 33577414) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 3 жовтня 2006 року в присутності представників сторін.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ханова Р.Ф.

вик. Бахар

3056723

Надруковано 3 примірники:

1 – у справу

2 – позивачу

3 – відповідачу