Постанова № 15266322, 20.04.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2011 року Справа № 2а/0370/954/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

при секретарі судового засідання Курбаю О.В.,

за участю прокурора Балакунця О.І.,

представника відповідача Маєвського С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до військової частини А 3866 про стягнення заборгованості по витратах на службові відрядження,

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Луцького гарнізону звернувся з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_2 до військової частини А 3866 про стягнення заборгованості по витратах на службові відрядження в розмірі 889,99 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що в порушення вимог статей 2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військова частина А 3866 не відшкодувала ОСОБА_2 грошові витрати на службові відрядження за 2009-2010 роки, мотивуючи недостатнім фінансуванням військової частини А 3866. ОСОБА_2 неодноразово звертався до командування військової частини А 3866 щодо відшкодування витрат на службові відрядження, але заборгованість по витратах на службові відрядження військовою частиною А 3866 не була виплачена. 21.03.2011 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до військового прокурора про сприяння йому у стягненні з військової частини заборгованості по оплаті відряджень. Враховуючи, що відповідачем не було вжито заходів для відшкодування ОСОБА_2 заборгованості по витратах на службові відрядження, прокурор просить стягнути з військової частини А 3866 на користь ОСОБА_2 заборгованість по витратах на службові відрядження в розмірі 889,99 грн.

Відповідач подав заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що згідно наказів Міністра оборони України, в даний час максимально обмежено проведення виїзних зборів конференцій, семінарів та нарад, а направлення військовослужбовців у відрядження здійснюються лише у виняткових випадках у межах бюджетних призначень, передбачених кошторисом, та за наявності відкритих асигнувань, при цьому оплата витрат на відрядження здійснюється за рахунок сторони, що планує відповідні заходи. Однак, враховуючи посвідчення про відрядження та звіти про використання коштів ОСОБА_2, згідно з якими ОСОБА_2 витратив 460,17 грн. під час перебування у відрядженнях на підставі наказів командира військової частини А 3866, а 429,82 грн. на підставі розпоряджень вищих штабів, у звязку з чим до військової частини А 3866 можуть бути предявлені претензії щодо витрат на службові відрядження ОСОБА_2 в розмірі 460,17 грн. Проте, зважаючи на той факт, що ОСОБА_2 пропущено процесуальний строк звернення до суду, просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, пояснив, що позивач продовжує проходити військову службу в військовій частині А 3866, а тому строк для звернення до суду не пропустив, просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Позивач 21.03.2011 року звернувся з заявою до військового прокурора про сприяння йому у стягненні з військової частини заборгованості по оплаті відряджень.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав з підстав викладених в заперечені, просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Статтями 1-2, 2 Закону України від 20.12.1991р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон України № 2011-XII) встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

В судовому засіданні встановлено, що капітан ОСОБА_2 проходить військову службу в військовій частині А 3866 13 армійського корпусу Міністерства оборони України (вул. Ковельська, 188/а, м. Володимир-Волинський, Волинська область, 44701, код 08150035).

На підставі матеріалів справи, зокрема копій посвідчень про відрядження та копій звітів про використання коштів (а. с. 16-26) судом встановлено, що протягом 2008-2011 років, у звязку зі службовою необхідністю (проведення документальних звірок, підготовка та здача узагальненої довідки тощо) ОСОБА_2 на підставі наказів командира військової частини А 3866 відряджався до Військової прокуратури Луцького гарнізону (м. Луцьк), та на підставі наказів начальника штабу військової частини А 0796 відряджався до військової частини А 0796 (м. Рівне).

Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 17.01.2000р. № 9, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.02.2000р. за N 58/4279 (надалі Інструкція № 9), службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.

У службові відрядження військовослужбовці можуть направлятися в разі дійсної потреби та за наявності коштів на відрядження такими посадовими особами: з військових частин, які утримуються на самостійних штатах, - командиром військової частини. Службові відрядження військовослужбовців у вищі штаби та управління дозволяються на строк не більше 5 днів, не враховуючи часу перебування у дорозі, за письмовим викликом відповідних командирів і начальників (пункти 1.2, 1.3 Інструкції № 9).

Також, пунктом 1.13 Інструкції № 9 встановлено, що військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження військовослужбовець подає у фінансовий орган військової частини авансовий звіт про витрачені у зв'язку з відрядженням суми, до якого додаються належно оформлене посвідчення про відрядження, оригінали документів про витрати на наймання житлового приміщення та проїзні документи. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Однак, як встановлено в судовому засіданні на підставі копії роздавальної відомості (а. с. 7) та довідки № 92 від 19.04.2011 року (а. с. 15), за час проходження служби у військової частини А 3866, у відповідача виникла перед ОСОБА_2 заборгованість по оплаті витратах на службові відрядження в розмірі 889,99 грн.

Згідно статті 9 Закону України № 2011-XI держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Суд вважає, що ОСОБА_2 не пропущено строк звернення до суду, оскільки порушення, що допускаються військовою частиною щодо невиплати заборгованості по оплаті витратах на службові відрядження є триваючим, позивач продовжує проходити військову службу в військовій частині А 3866, а за заявою позивача прокурор не пропустив строку звернення до суду.

Таким чином, на підставі викладеного вище суд приходить до висновку, що позовні вимоги Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 є підставними та обґрунтованими, а відтак підлягають до задоволення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», наказу Міністра оборони України від 17.01.2000р. № 9 «Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України», суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з військової частини А 3866 на користь ОСОБА_2 заборгованість по витратах на службові відрядження в розмірі 889 (вісімсот вісімдесят девять) грн. 99 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, яка буде складена у повному обсязі 22 квітня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий В.Д.Ковальчук