Рішення № 15252027, 24.02.2011, Керченський міський суд Автономної Республіки Крим

"24" лютого 2011 р.

справа №2/0108/429/2011 рік

РІШЕННЯ

Іменем України

24 лютого 2011 р. м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді Цветкова О. Я.

при секретарі Пшеничній Г. О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут», третя особа ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Керченського міського суду АР Крим з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах з до 24.12.2010 р., після чого була звільнена за п. 3 ст. 40 та ч. 2 ст. 41 КЗпП України. Не погодившись з цим звільненням, позивач звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 3673,46 грн., який розрахований позивачем виходячи з середнього заробітку у розмірі 1700 грн. на місяць з часу звільнення по день розгляду справи, тобто по 24 лютого 2011 р.

У судовому засіданні позивач та її представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача та третя особа, яка є директором Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут» ОСОБА_3, позов не визнала повністю, зазначила, що позивач постійно порушувала Правила внутрішнього трудового розпорядку та посадову інструкцію, створювала конфліктну ситуацію в Інституті, внаслідок чого й була звільнена. Надала наказ про звільнення, який значно відмінний від наданого позивачем, а також накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доводи сторін і дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з Дочірнім підприємством «Сучасний гуманітарний інститут» з 13.10.2003 р. по 24.12.2010 р. на посаді бухгалтера, після чого була звільнена згідно з наказом №16 від 24.12.2010 р. за п. 3 ст. 40 та ч. 2 ст. 41 КЗпП України (а.с.23,3). Остання заробітна плата позивача в Інституті становила 1700 грн. на місяць, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України (а.с.31).

Представником відповідача у судове засідання надані письмові заперечення (а.с.32-33) та накази № 12 від 16.12.2010 р. та № 14 від 22.12.2010 р. про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності оголошення догани за порушення трудового договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с.34-41), а також наказ №16 від 24.12.2010 р. про звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.42), який не відповідає за змістом наказу, що був доданий до позову.

Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

З урахуванням положень статті 147 КЗпП України звільнення за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни.

Таким чином працівник може бути звільнений з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, якщо після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (стаття 151 КЗпП України), він знову вчинив проступок на роботі.

Дисциплінарні стягнення застосовуються у разі порушення трудової дисципліни.

Систематично порушуючими трудову дисципліну визнаються працівники, що мали дисциплінарне стягнення чи громадське стягнення за порушення трудової дисципліни і порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.

У роз'ясненнях, які містяться у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами та доповненнями), зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язує звільнення.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Представником відповідача не надано доказів отримання згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут», у матеріалах справи відсутнє подання власника або уповноваженого ним органу до виборного органу первинної профспілкової організації.

Відповідно до ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано одне з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Виходячи з того, що надані представником відповідача накази № 12 від 16.12.2010 р. та № 14 від 22.12.2010 р. про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності оголошення догани за порушення трудового договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с.34-41) не містять розписки позивача про ознайомлення з ними, а наказ №16 від 24.12.2010 р. про звільнення ОСОБА_1, що був доданий до позову, не містить посилань на вказані накази, суд вважає, що висновок відповідача про систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку та необхідність звільнення працівника за цих підстав.

Працівники підприємства викопують свої обов'язки відповідно до трудового договору та правил внутрішнього трудового розпорядку. Проаналізувавши надані представником відповідача Правила внутрішнього трудового розпорядку (а.с.45-46), суд дійшов висновку, що вони не повною мірою відповідають чинному законодавству та Типовим правилам внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій, затвердженим постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань N 213 від 20.07.1984 р., які на сьогодні є чинними. Тому суд не сприймає до уваги посилання представника відповідача про систематичне порушення позивачем вказаних правил.

За таких обставин, відповідачем не доведено наявність систематичного невиконання позивачем своїх обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Виходячи з цього, у разі звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання трудових обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

У даному випадку відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання ОСОБА_1 трудових обов'язків при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, не врахував положень статті 149 КЗпП, згідно з якими при обранні виду дисциплінарного стягнення роботодавець зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок та попередню роботу працівника.

Стаття 41 КЗпП України передбачає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 як бухгалтером винних дій, суд вважає безпідставним її звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Перевіряючи доводи сторін і аналізуючи причини конфліктних стосунків між працівником та адміністрацією підприємства, суд встановив, що між працівником та директором склались конфліктні стосунки, внаслідок чого директор ОСОБА_3 намагалась позбавитись небажаного бухгалтера.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України та в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законно, підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче-оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік.

За таких обставин, суд вважає, що право ОСОБА_1 порушене, а тому її необхідно поновити на роботі з 24 грудня 2010 року, і на її користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2010 року по 24 лютого 2011 року. Виходячи з того, що позивач отримувала заробітну плату у сумі 1700 грн. на місяць, суд вважає, виходячи з середнього заробітку за два останні місяці роботи перед звільненням 1700 грн., що стягненню підлягає сума у розмірі 3673 грн. 46 коп. й приймає розрахунок позивача.

Відповідно до частини 5 ст. 235 КЗпП України та п. 2 частини 1 ст. 367 ЦПК України рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути у дохід держави судовий збір у сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи у сумі 120 грн.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут»задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді бухгалтера Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут»з 24 грудня 2010 року.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут»(ЕДРПОУ 31331673) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 3673 (три тисячі шістсот сімдесят три) грн. 46 коп. без врахування податків та обов'язкових платежів.

Допустити рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 1700,00 грн. до негайного виконання.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Сучасний гуманітарний інститут»(ЕДРПОУ 31331673) в дохід держави судовий збір в сумі 51,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складений 28 лютого 2010 р.

Суддя О. Я. Цветков