Рішення № 15230882, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/6827.04.11 За позовом Приватного підприємства «Баядера»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім - Фрегат»

про стягнення 14104, 32 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 пред. за довір. від 31.12.2010 р.

від відповідача: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14104, 32 грн. відповідно до договору № 1089-09 від 30.12.2009 р., з яких : 12000, 00 грн. основного боргу, 216, 00 грн. інфляційних нарахувань, 458, 64 грн. пені, 840, 00 грн. штрафу, 589,68 грн. 20 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань відповідно до умов зазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.03.2011 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи неодноразово відкладався у звязку з неявкою у судові засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 27.04.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

ВСТАНОВИВ:

31.03.2010 р. між сторонами був укладений договір № 1089-09 від 30.12.2009 р., за умовами якого позивач зобовязався передати у власність алкогольні напої (надалі товар), а відповідач зобовязався прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна на товар визначена у прайс-листі, який діє на момент здійснення відповідачем замовлення.

Згідно з п. 3.2. договору постачання товару здійснюється зі складу позивача силами та за рахунок позивача.

Пунктом 3.3. договору визначено, що позивач зобовязаний поставити товар за адресою, яка зазначена в засвідчених відповідачем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених відповідачем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 6.1. договору розрахунки за товар здійснюються відповідачем протягом 30 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача або в іншому порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін шляхом попередньої оплати.

Згідно п.6.2. договору датою оплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок позивача.

Пунктом 6.3. договору зазначено, якщо в строк визначений п. 6.1. даного договору, відповідач не сплатив товар відповідно до цін, зазначених у рахункуабонакладній і за цей час ціни на товар зросли, то, надалі оплата за товар, за якийвідповідачвчасно не розрахувався, здійснюєтьсявідповідачем за новимицінамивідповідно до чинного прайс-листа позивача.

Згідно п. 9.2. договору у випадку порушення відповідачем строків оплати отриманого від позивача продукції, відповідач зобовязаний сплатити позивачу 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, хзсплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договір № 1089-09 від 30.12.2010 р., суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором поставки, а тому до нього застосовуються положення законодавства про поставку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, позивач уклавши із відповідачем договір № 1089-09 від 30.12.2010 р., мав на меті передати вищезазначений товар та отримати за нього певну суму, а відповідач сплатити певну суму за зазначений товар.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 9.6. договору передбачено, що даний договір чинний протягом двох років з дати укладення. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на суму 275701, 56 грн. про, що підтверджується видатковими накладними(копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідач зобовязання щодо сплати виконав частково, його заборгованість станом на день розгляду справи становить 12000, 00 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, щопорушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідно до ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у судове засідання не зявився, доказів, які б спростували заявлені до нього позовні вимоги, не надав.

За таких обставин суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача 12000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за період з 20.12.2010 р. до 18.02.2011 р. штраф - 7 % від суми боргу у розмірі 840,00 грн. та пені у розмірі 458,64 грн.

Згідно п. 7.2. договору у випадку порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару, відповідач зобовязаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару більш ніж за 30 календарних днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 7% від суми боргу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно ст. 549 ЦК України пеня і штраф є різновидами неустойки, а тому стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобовязання суперечить положенням Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

Оскільки відповідачем було порушено зобовязання, тому суд вважає доцільним стягнути з відповідача грошову суму тієї штрафної санкції, розмір якої є більшою.

Перевіривши правильність обчислення позивачем пені та штрафу, суд встановив, що сума пені є більшою, ніж сума штрафу.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 458,64 грн., а в частині стягнення з відповідача штрафу суд відмовляє.

Окрім того, у звязку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобовязань, позивач просить суд стягнути з відповідача 20% річних у розмірі 589,68 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 216,00 грн. за період з 20.12.2010 р. до 18.02.2011 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у частині про стягнення 20% річних, позивач посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України та п.9.2. договору № 1089-09 від 30.12.2009 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.9.2. договору у випадку порушення відповідачем строків оплати отриманого від позивача продукції, відповідач зобовязаний сплатити позивачу 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Суд звертає увагу позивача на те, що стягнення річних від суми боргу за користування чужими коштами регулюється ст. 536 Цивільного кодексу України, положенням якої визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Варто мати на увазі, що у Цивільному кодексі України йдеться про два види процентів. Перший це проценти, передбачені ст. 536, які є платою за користування чужими коштами. Другий вид - проценти, передбачені ст. 625, що є різновидом цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, проценти як плата за користування чужими коштами і проценти за прострочення виконання зобовязання не є тотожними поняттями.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 20 % річних від суми основного боргу. При цьому суд звертає увагу на те, що вимоги про стягнення з відповідача 20 % річних від суми основного боргу за користування чужими коштами в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України заявлено не було.

Умовами договору не встановлено розміру відсотків річних у звязку з простроченням відповідачем зобовязання, а тому суд в цій частині заявлених вимог частині застосовує загальний порядок, тобто 3% річних.

Отже, враховуючи вимоги ст. 625 ЦК України, а також рекомендації Верховного Суду України, викладені у листі № 62-97-р від 03.04.97р., приймаючи до уваги те, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобовязання,суд відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу Україні задовольняє вимоги про стягнення з відповідача проценти річних у розмірі 172,45 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 216,00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі: 12000,00 основного боргу, 458,64 грн. пені, 216 грн.інфляційних нарахувань та 172,45 грн. 3 % річних.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім-Фрегат»(02660, м. Київ, вул. Магніторська, буд. 1, код 36100206) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства «Баядера»(84601, Донецька обл., м. Горлівка, вул. І. Озерянівська, 2, код 13491057) суму основного боргу в розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп., пеня 7% в розмірі 458 (чотириста пятдесят вісім) грн. 64 коп., 172(сто сімдесят дві) грн. 45 коп. 3% річних, 216(двісті шістнадцять) грн. 00 коп. інфляційних нарахувань, 128 (сто двадцять вісім) грн. 47 коп. державного мита та 214 (двісті чотирнадцять) грн. 97 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання 13.05.2011 р.