Ухвала суду № 15229408, 20.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2011 р.                               м. Київ                                        К-13593/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Островича С.Е.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                    Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2008

у справі № 2-а-1043/08

за позовом Комунальної установи «Центральна міська лікарня»

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

          ВСТАНОВИВ:

          Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2008, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Харцизьку Донецької області від 14.08.2007 № 0000822330/0, від 29.08.2007 №0000822330/1, від 06.11.2007 № 0000822330/2 як незаконні.

ДПІ у м. Харцизьку Донецької області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права, надання неправильної правової оцінки та неповне з’ясування обставин у справі.

Сторони, належним чином повідомлені про даті, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Харцизьку Донецької області від 14.08.2007 № 0000822330/0, від 29.08.2007 №0000822330/1, від 06.11.2007 №0000822330/2 про визначення КУ «Центральна міська лікарня»податкового зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в сумі 30722,79 грн., в тому числі 19235,19 грн. основного платежу та 11487,6 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки № 2023/23-3-01991323 від 31.07.2007, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 2.1, п. 4.1, п. 4.5, п. 6.2, п.7.2 Інструкції «Про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 № 231/539/118/219 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 за № 711/4004.

Позиція судів попередніх інстанцій про безпідставне визначення Комунальній установі «Центральна міська лікарня»податкового зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів визнається судом касаційної інстанції правильною з огляду на те, що позивач не здійснює спеціального водокористування у розумінні ст. 48 Водного кодексу України та не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів у розумінні ст. 30 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Статтею 49 Водного кодексу визначено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Єдині правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту встановлюються Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 №1494.

Відповідно до п. 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Відповідно до п. 3 цього Порядку платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни –суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, між КП «Міськводоканал»та позивачем укладені договори про надання послуг з питного водопостачання, водовідведення, відповідно до яких підприємство питного водопостачання подає по власним водопровідним мережам питну воду абоненту –позивачу, та приймає господарсько-побутові та близькі до них за складом стічні води позивача.

Комунальна установа «Центральна міська лікарня»є абонентом послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі договору, тобто є вторинним водокористувачем у розумінні ст. 42 Водного кодексу України, який не має власних водозабірних споруд, використовує воду із мереж водопровідно-каналізаційного господарства виключно для питних та санітарно-гігієнічних потреб осіб, які знаходяться на лікуванні в лікувальному закладі, та для власних питних та санітарно-гігієнічних потреб.

Дозволу на спеціальне водокористування позивач не має, забір води з водних об’єктів із застосування споруд або технічних пристроїв не здійснює, при використанні води не скидає забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, що виключає підстави для висновку про здійснення ним спеціального водокористування у розумінні ст. 48 Водного кодексу України та належність його до платників збору за спеціальне використання водних ресурсів у розумінні ст. 30 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2008 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      С.Е. Острович

                                                                      М.О. Федоров