Рішення № 15226565, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/14927.04.11 За позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

доДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Зовнішньоторговельна фірма "Таско-експорт"

простягнення 577 934,35 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Карпук В.А.

від відповідача:Кутовий В.В., Смішко К.П.

від прокуратури:Рубан Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі –"Міністерство") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Зовнішньоторговельна фірма "Таско-експорт" (надалі –"Підприємство") про стягнення 577 934,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує взяте на себе грошове зобов’язання за договором комісії №270/4/249-09ВР від 25.12.2009 р. та договором №270/4/9-10ВР від 20.07.2010 р., в зв’язку з чим позивач вказує на обов’язок відповідача сплатити пеню у розмірі 179 924,07 грн., штраф у розмірі 241 883,41 грн., інфляційні у розмірі 120 916,68 грн. та 3% річних у розмірі 35 210,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.04.2011 р.

Прокурор відділу та представник позивача в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити їх повністю.

В судове засідання представники відповідача з'явилися, подали відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просять відмовити повністю, вказують на безпідставність нарахування на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України штрафу за прострочення виконання грошового зобов’язання, а також надали докази сплати нарахованої пені.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2009 р. між Міністерством (комітент) та Підприємством (комісіонер) було укладено договір комісії №270/4/249-09ВР про порядок відчуження та реалізації військового майна на внутрішньому ринку (надалі –"Договір 1") відповідно до умов якого комітент доручив, а комісіонер взяв на себе зобов’язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього, договір з покупцем на реалізацію на внутрішньому ринку майна, згідно із специфікацією майна, яке передається комітентом комісіонеру для реалізації покупцю, на умовах EXW франко-склад (в/ч А1912, с. Новоівницьке Житомирської області) відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати "ІНКОТЕРМС" у редакції 2000 року.

20.07.2010 р. між Міністерством (сторона-1) та Підприємством (сторона-2) укладено договір №270/4/9-10ВР про врегулювання відносин сторін по Договору 1 (надалі –"Договір 2").

Положеннями п.п. 1, 2 Договору 2 встановлено, що сторони домовились, що сторона-2 здійснює реалізацію спец виробів у кількості 100 (сто) одиниць, за які нею отримані кошти від покупця, відповідно до Специфікації (додаток 1 до цього договору), що були передані стороною-1 відповідно до Договору 1 та актів прийому-передачі спец виробів. Загальна сума даного договору встановлюється сторонами в розмірі 3 353 630,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 3 Договору 2 за виконання доручення за даним договором сторона-2, з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату, що складає 2,99% (у тому числі ПДВ) від загальної суми коштів, отриманих стороною-2 від покупця за договором з останнім (п.3 додатку 2 до цього договору).

Пунктом 5.1 Договору 2 встановлено, що кошти (частина коштів), які надійшли на рахунок сторони-2 за реалізовані спецвироби (частину спецвиробів) покупцю, за виключенням податку на додану вартість, та комісійної плати, в строк п’яти банківських днів з дати підписання відповідних актів прийому-передачі спецвиробів (частини спецвиробів) від сторони-2 до покупця перераховуються у гривнях на реєстраційний рахунок сторони-1 у Державному казначействі України з обов’язковою позначкою в платіжному дорученні "Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за договором комісії №270/4/249-09ВР від 25.12.2009 р.".

Додатком 1 (специфікація) до Договору 2 сторонами погоджено найменування спецвиробів категорія, рік виготовлення, місцезнаходження, кількість, залишкова вартість одиниці спецвиробів та спланована ціна реалізації спецвиробів.

Додатком 2 до Договору 2 сторонами погоджено зведену відомість запланованих надходжень та витрат за Договором 2.

На виконання умов Договорів 1 та 2 відповідачем були отримані у позивача та реалізовані спецвироби 5В27Д у кількості 100 шт., що підтверджується нарядом №ЗРО/Б-120 від 17.08.2010р., довіреністю №135 від 06.09.2010 р., актом прийому-передачі виробів 5В27Д від 30.09.2010 р., накладними та актом прийому-передачі продукції від 30.09.2010 р.

09.02.2011 р. відповідачем було перераховано на користь позивача отримані від реалізації спецвиробів кошти у розмірі 3 454 763,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням №402 від 07.02.2011 р.

Претензією №270/4/1859 від 22.03.2011 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити пеню у розмірі 183 534,30 грн., нараховану за прострочення виконання грошового зобов’язання по перерахуванню отриманих від реалізації спецвиробів коштів.

Згідно платіжного доручення №537 від 08.04.2011 р. підприємством було перераховано на користь Міністерства грошові кошти у розмірі 183 534,30 грн. в якості сплати пені за прострочення виконання грошового зобов’язання за Договорами 1 та 2.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по перерахуванню коштів на підставі Договорів 1 та 2, у зв’язку з чим позивач вказує на обов’язок відповідача сплатити штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Зазначені договори є договорами комісії, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 69 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Матеріалами справи (наряд, довіреність, акти прийому-передачі та накладні, банківська виписка) підтверджується реалізація відповідачем на підставі Договорів 1, 2 спецвиробів та отримання за них коштів у розмірі 4 300 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Згідно із пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.1 Договору 2 та додатку 2 до Договору 2, а також дату підписання акту прийому-передачі спецвиробів покупцю (30.09.2010 р.) грошове зобов’язання відповідача за Договорами 1, 2 по перерахуванню на користь позивача грошових коштів у розмірі 3 454 763,33 грн. мало бути виконане на протязі 5-ти банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі спецвиробів покупцю, тобто до 07.10.2010 р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи (платіжне доручення №402 від 07.02.2011 р., проведене банком 09.02.2011 р.) отримані від реалізації спецвиробів кошти у розмірі 3 454 763,33 грн. були перераховані відповідачем на користь позивача 09.02.2011 р.

Отже, грошове зобов’язання за Договорами 1, 2 відповідач виконав повністю, однак має місце прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 08.10.2010 р. по 08.02.2011 р., що не заперечується відповідачем.

Згідно із ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Таким чином, у період з 08.10.2010 р. по 08.02.2011 р. відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання за Договорами 1, 2 по перерахуванню отриманих від реалізації спецвиробів коштів, а відтак позиває має право вимоги по сплаті штрафних санкцій, нарахованих у вказаний період.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 179 924,07 грн. та штрафу у розмірі 241 883,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором 2 строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і у період з 08.10.2010 р. по 08.02.2011 р. він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності у встановлений період прострочення.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.1 Договору 2 сторони домовились, що за затримку платежів стороні-1, проти встановлених договором строків, сторона-2 із власних коштів виплачує стороні-1 пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених стороною-2 платежів за кожний календарний день такої затримки.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення по перерахуванню 3454763,33грн. у період з 08.10.2010 р. по 08.02.2011 р., нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 179 924,07 грн.

Під час розгляду справи відповідача надав докази (платіжне доручення №537 від 08.04.2011 р.) сплати нарахованої на підставі Договору 2 позивачем пені.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 179 924,07грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 241 883,41 грн., нарахованого на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України суд відзначає наступне.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, за приписами вказаної норми застосування до боржника визначених такою статтею штрафних санкцій, зокрема, нарахування штрафу у розмірі 7%, допускається лише у випадку прострочення виконання негрошового зобов’язання.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі №42/563 та від 20.12.2010 р. у справі №06/113-38.

З огляду на викладене, правові підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 241883,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання по перерахуванню коштів, нарахованого на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у суду відсутні.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 120916,68грн., нарахованих у період прострочення з жовтня 2010 року по лютий 2011року, та 3% річних у розмірі35 210,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 08.10.2010 р. по 08.02.2011 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 35 210,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання є правомірною та обґрунтованою.

Суд здійснює перерахунок заявлених до стягнення інфляційних з урахуванням викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, враховуючи встановлений судом період в який відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання.

За перерахунком суду розмір інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 89 823,85 грн.

В іншій частині (31 092,83 грн.) заявлених до стягнення інфляційних необхідно відмовити, оскільки індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, що виключає можливість нарахування інфляційних за лютий 2011 року (прострочення відповідача тривало у період з 01.02.2011р. по 08.02.2011 р.).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Прокурор вказує, що підставою для звернення з позовом до суду є порушення інтересів Держави, у зв’язку неналежним виконанням Підприємством своїх грошових зобов’язань перед Міністерством, яке за змістом ст. 10 Закону України "Про оборону України" та п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. №1080, є центральним органом виконавчої влади і військового управління.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Міністерства інфляційних у розмірі 89823,85 грн. та 3% річних у розмірі 35 210,19грн.

В частині стягнення пені у розмірі 179 924,07 грн. провадження у справі підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Судові витрати підлягають розподілу за приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням того, що сплата пені здійснена після звернення позивача до суду, а тому судові витрати за подачу позову в цій частині покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Зовнішньоторговельна фірма "Таско-експорт" (03022, м. Київ, вул. Трутенка, 2; ідентифікаційний код 22971632) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 28-А; ідентифікаційний код 00034022) інфляційні у розмірі 89 823 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять три) грн. 85коп. та 3% річних у розмірі 35 210 (тридцять п’ять тисяч двісті десять) грн. 19коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Зовнішньоторговельна фірма "Таско-експорт" (03022, м. Київ, вул. Трутенка, 2; ідентифікаційний код 22971632) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 3 049 (три тисячі сорок дев'ять) грн. 58 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 127 (сто двадцять чотири) грн. 53 коп. Видати наказ.

4. Провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 179 924,07 грн. припинити.

5.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                               Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –29.04.2011 р.