Постанова № 15225740, 11.05.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2011 р. Справа № 6/486 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоМирошниченка С.В. СуддівБарицької Т.Л.

Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАНТ"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.02.2011р.

у справі№ 6/486 господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВАНТ"

доПублічного акціонерного товариства "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього

треті особиВідкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Іпобанк";

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота-Будінвест"

простягнення 20400000 грн. за участю представників сторін:

позивача :Тараба Н.В., довір від 30.09.10р.

Відповідача:

третя особа - 1:

третя особа 2:ОСОБА_1, довір. від 04.04.11 №805

ОСОБА_2, довір. від 10.05.11

не з'явились ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.11.10 р. (суддя: Ковтун С.А.) позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 20 400 000 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.11р. (судді: Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) рішення господарського суду м. Києва від 18.11.10 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою у даній справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 18.11.10 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних скарг та правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як зясували господарські суди, 12.02.2008 р. між ВАТ КБ „Іпобанк” (далі - банк) та Відкритим акціонерним товариством трест “Київміськбуд-1” імені М.П. Загороднього (позичальник) було укладено кредитний договір № КЮ-0125.

Відповідно до п. 1.1 цього договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.04.2009 р.) банк надав позичальнику кредит в сумі 52900000 грн. на строк з 12 лютого 2008 року по 09 лютого 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 18% річних і цільовим використанням - поповнення обігових коштів.

Проценти за кредитним договором сплачуються позичальником щомісячно.

Пунктом 3.2.11 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань, відшкодування заборгованості за цим договором здійснюється за вибором Банку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави згідно договору застави № 125/1 від 12.02.2008р.

16.02.2009р. між ВАТ КБ „Іпобанк” та ТОВ „Сота-Будінвест” (заставодавець), який виступає майновим поручителем ВАТ тресту “Київміськбуд-1” імені М.П. Загороднього (позичальник) було укладено договір застави № 125/3 (а.с.136-139). Відповідно до п. 1.1 договору застави № 125/3 він забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору № КЮ-0125 від 12.02.2008р., за умовами якого позичальник зобовязується перед заставодержателем повернути кредит в розмірі 32500000 грн., сплатити проценти за користування ним, комісійну винагороду, неустойку, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати заставодержателю всі можливі збитки.

Відповідно до п.1.2 договору застави № 125/3 ТОВ „Сота-Будінвест” в забезпечення виконання зобовязань відповідача за кредитним договором, передало в заставу 60 000 штук іменних простих акцій емітованих ВАТ тресту “Київміськбуд-1” імені М.П. Загороднього.

Відповідно до п.2.6 договору застави № 125/3 оцінка предмету застави проведена за угодою сторін і становить 150000000 грн.

29.04.2009 р. між ТОВ “Вант” та ВАТ КБ „Іпобанк” було укладено договір строкового банківського вкладу №ДЮ/0632, відповідно до п. 1.1 якого ТОВ “Вант” розмістило тимчасово вільні кошти в сумі 20400000 гривень на депозитний рахунок в банку.

29.04.2009р. між ВАТ КБ „Іпобанк” та ТОВ “Вант” (поручитель) було укладено договір застави майнових прав № 125/4 на грошові кошти на депозитному рахунку Відповідно до п. 1.1 договору застави він забезпечує вимоги банку, що випливають з кредитного договору № КЮ-0125 від 12.02.2008р., укладеного між банком та позичальником, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого позичальник зобов'язується перед банком повернути кредит в розмірі 52900000 грн., сплатити проценти за користування ним, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та випадках, передбачених кредитним договором та відшкодувати банку всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Згідно з положеннями п. 1.2 договору застави в забезпечення зобов'язань, вказаних в п. 1.1 цього договору, поручитель на умовах, передбачених ним, передає у заставу майнові права за депозитним договором строкового банківського вкладу, які належать йому на час укладення цього договору та в яких він виступає кредитором (далі - предмет застави).

Відповідно до п. 1.5 договору застави вартість застави оцінюється сторонами в сумі 20400000 грн.

Згідно з п. 2.3 договору застави майнових прав банк набуває права стягнення заборгованості за рахунок предмета застави у випадку, якщо кредит, проценти, комісійна винагорода, штрафні санкції, які були забезпечені заставою, не будуть сплачені у строк, передбачений кредитним договором. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом відступлення поручителем на користь банку вимоги, що випливає із заставлених майнових прав.

29.04.2009р. на виконання договору застави, між банком та поручителем було укладено договір відступлення права вимоги на предмет застави, який вступає в силу з моменту настання у банка права звернення стягнення на заставлені згідно Договору застави майнові права, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору.

12.08.2009р. банк стягнув з депозитного рахунку поручителя грошові кошти в сумі 20400000 грн. в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором, що підтверджується матеріалами справи.

Статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). У відповідності до вимог ч. 2 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в кредитному договорі №КЮ-0125 від 12.02.08р. не визначений такий вид забезпечення кредитного зобов'язання, як договір застави майнових прав №125/4 на грошові кошти на депозитному рахунку від 29.04.09, укладеному між ВАТ КБ "Іпобанк" та позивачем. ПАТ "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, як сторона цього кредитного договору не надавало ВАТ "Іпобанк" і ТОВ "ВАНТ" погодження на застосування такого виду забезпечення зобов'язання, як укладання договору застави майнових прав №125/4 від 29.04.09р. За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений договір суперечить ч.1 ст.199 ГК України, яка передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими господарським кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в господарському обігу.

Крім того, відповідно до частини 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, яким, в тому числі, передбачаються види забезпечення зобов'язань позичальника. В даному випадку, укладаючи кредитний договір, відповідач висловив згоду на застосовування у якості забезпечення саме, договору застави №125/3 від 16.02.09р. Тому апеляційний господарський суд вірно дійшов висновку, що позовні вимоги, які ґрунтуються на виді забезпечення зобов'язань, не узгодженому сторонами в кредитному договорі, задоволенню не підлягають. Ці обставини судом першої інстанції не досліджені та оцінка їм в рішенні не дана.

Відповідно до частини 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Господарський суд в рішенні взагалі не дав оцінки тій обставині, чи дотримався позивач вимог частини 2 ст. 517 ЦК України. Апеляційний господарський суд встановив, що позивач не попередив відповідача про існування договору застави майнових прав №125/4 від 29.04.09р. та з вимогою про сплату спірної суми до відповідача не звертався. Таким чином, відповідно до зазначеної норми закону відповідач в даному випадку мав право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові.

Слід визначити, що апеляційний господарський суд обґрунтовано скасував рішення господарського суду.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції і не заслуговують на увагу.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАНТ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.11р. у справі № 6/486 - без змін.

Головуючий С. Мирошниченко

СуддіТ. Барицька

Н. Губенко