Рішення № 15166844, 11.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/6711.05.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма

"Т.М.М"

Простягнення заборгованості, неустойки, інфляційних втрат

та 3% річних 788 210,39 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача- ОСОБА_1. (дов. б/н від 30.12.2010 р.)

Від відповідача - ОСОБА_2. (дов. б/н від 23.06.2010 р.)

В судовому засіданні 11.05.2011 р. у відповідності до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Т.М.М” (далі по тексту відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 788 210,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007 р. щодо сплати лізингових платежів.

Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 6, 15, 16, 546, 551, 625, 627, 629 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 231 ГК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі порушено, розгляд справи призначено на 11.04.2011 р.

В судовому засіданні 11.04.2011 р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.05.2011 р.

В судове засідання 11.05.2011 р. представники сторін зявились.

Представник позивача надав додаткові матеріали по суті справи, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 11.04.2011 р.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2007 р. між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1006/09/2007 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1 Договору, Лізингодавець зобовязується придбати у свою власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої Лізингоодержувачем специфікації:

Тип: Обладнання

Марка, модель: Вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V 2.0/2.0 (одна одиниця);

Заводський №: буде встановлений в Акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007-2008 р.;

Специфікація продавця: Додаток до договору купівлі-продажу від 18.09.2007р.; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу (Відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач (Відповідач) зобовязується прийняти його на умовах даного Договору.

Укладений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 3.1. Договору передача Позивачем (Лізингодавцем) майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невідємною частиною майна, і прийняття його Відповідачем (Лізингоодержувачем) на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

Обладнання, що є предметом фінансового лізингу в кількості 1 одиниця передано Відповідачу відповідно до видаткової накладної № РН-0000392 від 29.08.2008 р. на суму 10526239,88 грн. Факт одержання майна уповноваженим працівником Відповідача підтверджується довіреністю серії ЯПД № 149882 від 27.08.2008 р.

Відповідно до п. 2.3. Договору вартість майна, яке передається Позивачем Відповідачеві, складає суму еквівалентну 1402381,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 233730,17 "у.о.", виражена у гривнях України.

Згідно з п. 6.1. Договору сторони погодили, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. Договору.

Пунктом 6.1.1. Договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 28.02.2008 р.;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 6.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1".

Відповідно до п. 6.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів встановлений у Графіку внесення платежів (п. 6.6. Договору).

Відповідно до п. 6.8. Договору Відповідач (Лізингоодержувач) зобовязаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Позивача (Лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Разом з тим, сторонами було укладено додаткову угоду № 1006/09/2007-ДС/1 до Договору, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) визначено, що за 30, 31, 32 періоди, тобто відповідно по 7 січня 2011 року, 7 лютого 2011 року, 7 березня 2011 року відповідач повинен був сплатити 23773,09 умовних одиниць.

Однак, Відповідач лізингові платежі за періоди 30, 31, 32 позивачу не перерахував.

У звязку з вищевикладеними обставинами Позивач просить суд стягнути з Відповідача 768821,11 грн. - основного боргу.

Суд визнає вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що умови Договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за Договором встановлені в умовній одиниці (Євро), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця - гривня, зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Таким чином, оскільки договірні відносини Позивача та Відповідача, які виникли за Договором не є зовнішньоекономічними, відповідно, грошове зобовязаннями за даним Договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях. Також, у Договорі відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. На підставі викладеного, Відповідач зазначає, що Договір фінансового лізингу є нечинним. Крім того, Відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Суд не погоджується з зазначеним твердженням Відповідача, з огляду на наступне.

В статті 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Разом з тим, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

В силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобовязань передбачений ГК України.

Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Крім того, в ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Таким чином, названі акти законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України. Проте, вони не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

В свою чергу, Закон України "Про фінансовий лізинг" також не містить приписів, які б містили заборону щодо вираження розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти.

Незважаючи на те, що розмір лізингових платежів за Договором виражений у еквіваленті іноземної валюти, сплата лізингових платежів за Договором здійснюється саме у гривнях, а тому посилання позивача на невідповідність Договору положенням чинного законодавства є безпідставним.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В ст. 627 ЦК України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, підписавши Договір та погодившись з його умовами, Відповідач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність способу встановлення ціни вимогам чинного законодавства.

Крім того, Відповідач у відзиві зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено правильного курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Суд також не приймає вказані твердження до уваги, оскільки позивачем на підтвердження своєї правової позиції та на вимогу суду надано роздруківки офіційного курсу гривні до іноземних валют Національного Банку України.

Як вже було зазначено вище, відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи відсутність доказів, що спростовують доводи позивача зазначені у позовній заяві (докази внесення лізингових платежів за рахунками що надані до справи, по строках та у розмірі згідно з погодженим графіком внесення платежів), суд визнає обґрунтованими заявлені вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 768821,11 грн., у звязку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача за порушення виконання грошового зобовязання 10304,85 грн. пені, 1994,49 грн. 3% річних, 7089,94 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно п. 8.5 Договору у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0, 25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші пять днів і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобовязується її сплатити.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обовязковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Стягненню з відповідача підлягає сума пені згідно здійсненого позивачем розрахунку, що проведений у відношенні суми заборгованості за кожним платежем належним до сплати за 30-32 період та щодо яких виник спір, з урахуванням строку настання виконання зобовязання по оплаті та кількістю днів прострочення, за обліковими ставками НБУ, в межах строку встановленого законом (не більше ніж за 6 місяців), та складає 10304,85 грн. (розрахунок штрафних санкцій є додатком до позовної заяви).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наведених обставин, суд задовольняє вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1994,49 грн. 3% річних, 7089,94 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу, витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (03146, м. Київ, Святошинський р н, вул. Чаадаєва, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 14073675) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (03150, м. Київ, Печерський р-н, вул. Димитрова, буд. 5, корп. 2, Бізнес-Центр «Реноме», код ЄДРПОУ 33104543) 768821,11 (сімсот шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять одна) грн. 11 коп. основного боргу, 10304,85 (десять тисяч триста чотири) грн. 85 коп. пені, 7089,94 (сім тисяч вісімдесят девять) грн. 94 коп. інфляційних нарахувань, 1994,49 (одна тисяча девятсот девяносто чотири) грн. 49 коп. три відсотки річних, 7882,11 (сім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 11 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя Г.П. Бондаренко

Повний текст рішення складено: 12.05.2011 р.