Постанова № 15166349, 11.04.2011, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2011 рокум. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючогоГусака М.Б.,

суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., КліменкоМ.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., МаринченкаВ.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., ПрокопенкаО.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Пілон Інвест” (далі ТОВ) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва (далі ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

У березні 2005 року ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 2 березня 2005 року № 139/23-6/32532383, яким йому визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємства у розмірі 2 278 334 грн 44 коп. (у тому числі 938 137 грн 71 коп. штрафних санкцій).

На обґрунтування позову ТОВ послалося на те, що висновок ДПІ про порушення ТОВ підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 та підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (чинного на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку із заниженням податку на прибуток та завищенням суми збитків, отриманих від операцій із цінними паперами за 9 місяців 2004 року, є протиправним.

Справа розглядалась неодноразово.

За результатами останнього розгляду постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2009 року позов ТОВ задоволено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2010 року скасував постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що ТОВ не було здійснено витрат на придбання векселів, отриманих від контрагентів, оскільки ці векселі були емітовані покупцями з метою розрахунку за продані їм товари та векселі, а отже, воно неправомірно віднесло 23920586 грн 92 коп. до складу витрат в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами та деривативами.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2010 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, визнав, що позовні вимоги ТОВ обґрунтовані, а податковий орган неправильно визначив обєкт оподаткування при донарахуванні суми податку на прибуток.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали касаційного суду підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ДПІ ухвалі цього ж суду від 30 жовтня 2008 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Так, у справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2008року в якій додано до заяви, суди при вирішенні спору дійшли висновку, що віднесення суми коштів, сплачених платником податку як внесок до статутного фонду іншого підприємства, до складу витрат за операціями з цінними паперами і деривативами є неправомірним, оскільки товариство здійснило саме пряму інвестицію до статутного фонду в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою, тобто на поворотній основі, а не придбані як товар у покупця за компенсацією їх вартості.

У справі, що розглядається, касаційний суд визнав обґрунтованим віднесення ТОВ до складу витрат в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами та деривативами вартості векселів, емітованих покупцями цінних паперів та інших товарів у платника податку позивача, якими здійснено розрахунок за поставлені цінні папери та інші товари.

Тобто в обох випадках предметом доказування є правомірність віднесення вартості цінних паперів до складу витрат на придбання таких в окремому “ціннопаперовому” обліку відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР (оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами).

Верховний Суд України погоджується із правильністю висновку суду касаційної інстанції в ухвалі, яка переглядається. Віднесення до складу витрат на придбання векселів в окремому “ціннопаперовому” обліку вартості векселів, емітованих покупцями цінних паперів та інших товарів у платника податку позивача, якими здійснено розрахунок за поставлені цінні папери та інші товари, ґрунтується на законі (підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР) та позиції Державної податкової адміністрації України (далі ДПА), викладеній, зокрема, в її листі від 19 березня 2008 року № 2466/6/15-0216, а також у пункті 2.3 Методичних рекомендацій щодо здійснення перевірок субєктів господарювання, які використовують цінні папери у фінансово-господарській діяльності, та порядку документування виявлених порушень податкового законодавства, викладених у додатку до листа ДПА від 23 червня 2006 року №11927/7/23-1017.

Водночас твердження Вищого адміністративного суду України, з посиланням на листи ДПА від 16 липня 2004 року № 13292/7/15-1117, від 2 березня 2005 року №1799/6/15-1116 та від 14 травня 2005 року № 9265/7/15-1117, що право на таке віднесення виникає у платника податку лише за наслідками звітного періоду, в якому цей платник продає такі векселі, суперечить приписам Закону № 334/94-ВР.

Так, відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів.

У підпунктах 7.6.3 та 7.6.4 цього ж пункту визначено, що під терміном “витрати” слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості, а під терміном “доходи” суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в звязку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що формування витрат на придбання цінних паперів не повязується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу).

З урахуванням наведеного ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду, під час здійснення якого суду, з урахуванням дат конкретних операцій, слід зясувати чи не призвела помилка у визначенні моменту збільшення витрат на придбання цінних паперів до неправильного заключного судження.

Керуючись статтями 241243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.Б. ГусакСудді: М.І. Балюк

С.М. Вус В.П. Барбара

Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська М.І. Гриців В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний

Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник О.А. Коротких М.Є. Короткевич В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко В.Л. Маринченко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук О.І. Потильчак Б.М. Пошва

А.І. Редька О.Б. Прокопенко

Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов В.Ф. Школяров А.Г. Ярема