Ухвала суду № 15163621, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р.                               м. Київ                                        К-20004/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

за участю секретаря Андрюхіної І.М.

представників:

позивача не з’явився.

відповідача -1 Семишкура В.С.

відповідача-2 не з’явився.

прокурора Суходольського С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Кіровограді та Першого заступника прокурора Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.10.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010

у справі №2-а-1266/08

за позовом Приватного підприємства «Перший торговий альянс «Юнімікс»

до 1) Державної податкової інспекції у м.Кіровограді, 2) Головного управління Державного казначейства України в Кіровоградській області

за участю Прокуратури Кіровоградської області

про відшкодування ПДВ за серпень 2007 в сумі 2948333 грн., -

                                                   ВСТАНОВИВ:                                                  

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.10.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010, позов ПП «Перший торговий альянс «Юнімікс»задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Перший торговий альянс «Юнімікс»бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2007 року у сумі 2934635 грн. та судові витрати в сумі 1700 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами відповідача-1 та прокурора, у яких ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права, а саме, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та порушенням норм процесуального права.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Крімпекс»укладено договір поставник обладнання для виробництва соків, нектарів та соковмісних напоїв від 04.07.2007 №10/07/07, за умовами якого поставка обладнання здійснюється у встановлені за домовленістю строки, але не раніше як обладнання пройде відповідне випробування, здійснене постачальником. На виконання даного договору позивачем перераховано на рахунок ПП «Крімпес» грошові кошти в сумі 17906000 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2948333,33 грн.

На підставі виданої ПП «Крімпекс»податкової накладної №78 від 31.07.2007 позивачем віднесено податок на додану вартість в сумі 2948333,33 грн. до складу податкового кредиту по декларації за липень 2007 року.

Згідно з поданим позивачем 19.11.2007 уточненим розрахунком податкових зобов’язань по податку на додану вартість за серпень 2007 року до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2007 року, розрахунком суми бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок у банку, визначена у розмірі 2948333,00 грн.

За наслідками виїзної позапланової документальної перевірки з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість із зарахуванням на розрахунковий рахунок платника у банку за серпень 2007 року та із зарахуванням у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів з вересень 2007 року відповідачем-1 складено акт від 13.12.2007 №94/23-50/197/34362065, яким встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за серпень 2007 року на суму податку на додану вартість в розмірі 13698,00 грн. Інших порушень при визначенні позивачем суми податкового кредиту та податкового зобов’язання з податку на додану вартість за липень, серпень 2007 року не встановлено.

На час звернення позивача до суду висновок відповідача-1 про завищення суми бюджетного відшкодування або відсутність права на отримання бюджетного відшкодування по декларації за серпень 2007 року у сумі 2934635,00 грн. відсутній, заявлена до бюджетного відшкодування сума податку на додану вартість з бюджетного рахунку не перерахована.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем доведено наявність у нього права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі 2934635,00 грн.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій судова колегія погодитись не може, вважає, що вони зроблені без всебічного і повного з’ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до частини 1 підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (частина 3 підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Згідно підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для ненадання податковим органом висновку про проведення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість стало не підтвердження факту надходження до бюджету цього податку від його контрагента.

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У цій справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Однак, надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Так, зокрема, у разі підтвердження доводів відповідача-1 про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Крім того, на підтвердження своїх доводів податковим органом було здійснено посилання на порушення кримінальних справ відносно директора ПП «Перший торговий альянс «Юнімікс»за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.5 ст.191 , ч.3 ст.212 КК України, та директора ПП «Крімпекс» за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.366, ч.3 ст.212, ч.4 ст.190, ч.1 ст.209 КК України, за висновками проведених в межах кримінальної справи судових експертиз здійснені позивачем та ПП «Крімпекс»господарські операції оформлені підробленими угодами, оскільки вони містять неправдиві відомості про зміст операцій та підписані не уповноваженими особами.

Висновки судів про те, що цей договір породжує для його сторін певні права та обов’язки у зв’язку з тим, що його не визнано недійсним, а також у зв’язку з його наступним схваленням, є помилковими, оскільки, відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Посилання судів на те, що договір виконаний з огляду на надані позивачем докази, є непереконливими, а останні підлягають повній і всебічній перевірці.

Зазначене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м.Кіровограді та Першого заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.10.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров