Ухвала суду № 15160589, 10.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5007/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" лютого 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Федотова І.В.,

суддів Бабенка К.А. та Мельничука В.П.,

при секретарі Конюшенко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Архісан»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Архісан» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2010р. №0002022312/0, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Архісан» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2010р. №0002022312/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2010р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як підставу скасування постанови суду першої інстанції, позивач посилається на те, що податкові накладні, отримані від його контрагента не є податковими накладними податкового кредиту, а є накладними податкового зобовязання, а підпис контрагента на вказаних податкових накладних не міститься. Акт перевірки, на підставі висновків якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення не є належним доказом для прийняття рішення судом першої інстанції, а є лише службовим документом, що підтверджує факт проведення невиїзної документальної перевірки. Факти викладені в цьому акті перевірки, на думку позивача, не можуть прийматися як доказова база. Позивач наголошує на тому, що судове рішення про визнання договору між позивачем та його контрагентом недійсним не приймалося, а тому такий договір є чинним. Окрім цього, позивач вказує на те, що відповідачем протягом розгляду справи в суді першої інстанції не виконувалися вимоги суду щодо надання додаткових доказів, а кримінальні справи, на порушення яких посилався представник відповідача, вже закрито.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників судового процесу, які зявилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, дав вірну правову оцінку наданим доказам і прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкові накладні №23/11 від 23.11.2008р., №23/12 від 23.12.2008р., №17 від 20.11.2008р., №19 від 20.11.2008р., були виписані позивачу на підставі Договору, підписані від імені директора ТОВ «Бізнес груп СТГ»невстановленою особою, що є порушенням п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, у звязку з чим суд прийшов до висновку про відсутність у позивача належних підстав для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 707 326,00 грн., сплачених ТОВ «Бізнес груп СТГ»на підставі Договору.

Суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було проведено перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Бізнес група СТГ», якою встановлено порушення пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (далі Закон України №168) в результаті заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 707326 грн., (в листопаді 2008 року на суму 655 520 грн., в грудні 2008 року - 51806 грн.). За результатами вказаної перевірки складено акт №383/23-12/25278908 від 01.03.2010р.

Матеріали справи містять пояснення Фізичної особи ОСОБА_1, який на момент здійснення господарських операцій з позивачем являвся засновником та директором ТОВ «Бізнес груп СГТ»(а.с. 138-140), з яких вбачається, що він не займався господарською діяльністю товариства, чим воно займається, він не знає, жодних договорів від імені товариства він не укладав. Звітність до податкових органів не направляв. Як свідчать матеріали почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінальної справи №18-323 (а.с. 141-167), підписи, вчинені на документах: договорі про виконання протиаварійних робіт №12-2008 від 03.11.2008р., податкових накладних №23/11 від 23.11.2008р., №23/12 від 23.12.2008р., №17 від 20.11.2008р., №19 від 20.11.2008р., реєстри виданих та отриманих податкових накладних за листопад, грудень 2008 року на 4-х аркушах, акт прийому - передачі виконаних робіт №1від 24.12.2008р. до договору №12-2008 від 03.11.2008р.; платіжні доручення №2 від 23.12.2008р. на загальну суму 100000 грн., №7 від 25.12.2008р. на загальну суму 150000 грн., №14 від 30.12.2008р. на загальну суму 450000 грн., №31 від 20.01.2009р. на загальну суму 500000 грн., №33 від 21.01.2009р. на загальну суму 810000 грн. виконано не ОСОБА_1.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів, робіт та надання послуг (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України №168)

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону України №168, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 7.5 ст.7 Закону України № 168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, будь-яка накладна це розрахунковий документ і саме він є підставою для нарахування податкового кредиту, поняття податкової накладної податкового кредиту відсутнє в законодавстві України, а за таких обставин, твердження позивача про те, що податкові накладні №17 від 20.11.2008р. та №19 від 20.11.2008р. не є податковими накладними податкового кредиту, неп може слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського облікуСтаттею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до частини 2 цієї статті, первинні документи повинні мати, зокрема, такий обовязків реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обовязкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обовязковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

У разі підписання первинного документу не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, відповідно до п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037, для надання юридичної сили податковій накладній, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом п. 5 даного Порядку у взаємозвязку з п. 18 цього Порядку, податкова накладна, видана/підписана не уповноваженою особою, є недійсною .

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4. Закону України №168 в цілому у взаємозвязку з положеннями п.п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього ж Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів/робіт/послуг, операції, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, як зазначено вище, ключове правове значення для формування податкового кредиту мають податкові накладні, які набули юридичної сили внаслідок їх підписання уповноваженою особою на основі дійсних первинних документів, підписаних на підтвердження реально вчиненої операції.

Відсутність сукупності зазначених чинників, з якими Закон про ПДВ у взаємозвязку з положеннями статей 3 і 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»повязують можливість формування платником податків податкового кредиту, виключає можливість формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товару з ПДВ. Наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Таким чином підпис посадової особи, яка за принципом правосубєктності є дієздатною особою, на податкових накладних, є обовязковою передумовою для отримання податкового кредиту.

Колегія суддів також зазначає, що згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, що, в свою чергу вказує на відсутність обовязку визнавати такі угоди недійсними в судовому порядку. Вказана позиція відповідає позиції, викладеній в постанові Верховного суду України від 26.09.2006р.

Як вже зазначалося вище, відповідачем складено акт перевірки №383/23-12/25278908 від 01.03.2010р. На переконання колегії, вказаний акт в силу п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ від 10.08.2005 р. № 327, є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання, і в розумінні ч. 1 ст. 69 КАС України названий акт є належним доказом, висновки якого не було спростовано позивачем будь-якими фактичними даними.

Окрім цього, позивач не надав доказів на підтвердження свого твердження, які він зазначив в апеляційній скарзі, про закриття порушених кримінальних справ.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Архісан»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: К.А. Бабенко

В.П. Мельничук

Повний текст ухвали виготовлено 14.02.2010 року.