Ухвала суду № 15160425, 19.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2011 року справа №2а/0570/2150/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Гімона М.М.

суддів Василенко Л.А. , Карпушової О.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Л.О.,

за участю представника позивача Буданової О.О., представника відповідача Ніколюкіної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного підприємства «Імпекс-Техно» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2150/2011 за позовом Спільного підприємства «Імпекс-Техно» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2150/2011 у задоволені позову Спільного підприємства «Імпекс-Техно» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000112310 та № 0000122310 від 26.01.2011 року відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що висновок суду першої інстанції та відповідача про безтоварність господарських операцій та нікчемність укладених угод між позивачем та ПП «Максима» не ґрунтується на нормах діючого законодавства та наявних у справі доказах. Апелянт зазначає, що придбання СП «Імпекс-Техно» товару у ПП «Максима» підтверджується видатковими накладними та податковими накладними, а також довіреностями на отримання товару. При цьому порушень податкового законодавства допущено не було. Апелянт зазначає, що оскільки угода укладена між придбання СП «Імпекс-Техно» та ПП «Максима» у судовому прядку недійсною не визнавалася, то висновки відповідача про порушення з боку позивача податкового законодавства із заниженням податкових зобовязань є необґрунтованими, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобовязань з ПДВ та податку на прибуток є протиправними і підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах апеляційної скарги, вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що СП «Імпекс-Техно» зареєстроване 29.12.1995р. і є юридичною особою, перебуває на обліку як платник податків в Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції м.Маріуполя (далі Жовтнева МДПІ).

Як вбачається з видаткових накладних № РН-0001985 від 30.09.2009 р. та № РН-0000446 від 03.03.2010 р., а також податкових накладних № 1985 від 30.09.2009 р. і № 446 від 03.03.2010р. СП «Імпекс-Техно» придбало у ПП «Максима» дизельне пальне у кількості 4000 літрів на загальну суму 26426,00 грн., у тому числі ПДВ 4404,33 грн.

Позивачем вказана сума ПДВ за зазначеними податковими накладними № 1985 від 30.09.2009 р. і № 446 від 03.03.2010 р. була включена до податкового кредиту відповідного періоду, а саме за вересень 2009 року в сумі 2333,33 грн. та за березень 2010 року в сумі 2071,00грн.

За цими господарськими операціями позивачем до валових витрат було включено у 3 кварталі 2009 року 2916,66 грн. та у 1 кварталі 2010 року 2588,75 грн., які були сплачені за товари що придбались у ПП «Максима».

21.12.2010 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка СП «Імпекс-Техно» з питань підтвердження отриманих від платника податків ПП «Максима» відомостей за період 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої був складений акт №3355/23-2/24065731 від 21.12.2010 р.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку пропорушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягають у незаконному відображені в податковому обліку і звітності господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від ПП «Максима» на загальну суму 26426,00 грн., у т.ч. ПДВ 4404,33грн., реальне виконання яких не підтверджено документально. Крім того, договори, за яким відбулися ці господарські операції, податковий орган вважає нікчемним з посиланням на ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 228 ЦК України, тому в силу ст. 216 ЦК України вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Такий висновок обґрунтовано і висновками акту № 299/23-1/34273396 від 30.06.2010р. позапланова невиїзна перевірка ПП «Максима» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010р., проведеної ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя, де зазначено, що у ПП «Максима» відсутні трудові ресурси, основні засоби та виробниче обладнання для здійснення господарської діяльності, відсутні обєкти оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) з 01.01.2009р. по 31.03.2010 року.

26.01.2011 року відповідачем на підставі акту перевірки згідно з п.п. 54.3.2 пункту 54.3 ст. 54, 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000112310, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 5505,00грн., у тому числі за основним платежем 4404,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями 1101,00 грн. та № 0000122310, яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 6881,25 грн., у тому числі за основним платежем 5505,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1376,25 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не було доведено, що на підставі договорів, укладених між позивачем та ПП «Максима» за спірними угодами дійсно відбулись господарські операції з поставки товарів, які відображені в первинних бухгалтерських документах, а саме видаткових накладних, податкових накладних і т.і., а відповідно і зазначені в них суми позивачем були безпідставно віднесені до податкового кредиту та валових витрат, що вплинуло на обсяг податкових зобовязань позивача в бік їх зменшення.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на досліджених по справі доказах, яким дана належна правова оцінка.

За приписами пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу»(далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Згідно наданих позивачем видаткових накладних №РН-0001985 від 30.09.2009р. та №РН-0000446 від 03.03.2010р., він придбав у ПП «Максима» у вересні 2009 року, березні 2010 року дизпаливо у кількості 4000 літрів на загальну суму 26426,00 грн.

В суді першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивачем не доведено факту поставки ПП «Максима» на його адресу дизельного пального, оскільки позивач не надав товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, які б свідчили про перевезення, зберігання та подальше використання у господарській діяльності зазначеного товару, як того вимагають положення норм Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363.

Проаналізувавши надані документи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем ані під час перевірки, ані під час слухання справи не надано жодних документів, які б підтверджували рух товару від продавця (постачальника) до перевізника, до покупця, тобто товарно-транспортні накладні, подорожні листи а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, розвантаження, навантаження товару, що має ознаки безтоварних операцій, оскільки доказів, що товар перевозився або зберігався позивачем не надано.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на те, що в судовому засіданні встановлено неможливість реального здійснення спірних господарських операцій виходячи з відсутності трудових ресурсів в ПП «Максима», виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів і виробничих активів, складських приміщень.

Посилання апелянта на те, що надання для підтвердження правомірності формування податкового кредиту та задекларованих валових витрат рахунків, прибуткових накладних, податкових накладних є достатнім підтвердженням того, що господарські операції мали місце і податковий облік здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки наявність первинних документів не свідчить про реальне здійснення господарської операції і настання відповідних наслідків.

Також не підтверджують цих обставин і надані позивачем акти списання пального та подорожні листи автотранспорту, що знаходиться у власності позивача, оскільки по них неможливо встановити, що витрачалось пальне, яке надходило від ПП «Максима».

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, справа по суті вирішена правильно і підстави для скасування або зміни постанови відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спільного підприємства «Імпекс-Техно» залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2150/2011 за позовом Спільного підприємства «Імпекс-Техно» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000112310 та № 0000122310 від 26.01.2011 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала виготовлена 22 квітня 2011 року.

Колегія суддівМ.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова