Постанова № 15159548, 31.03.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"31" березня 2011 р. № 2а- 14737/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі:

представника позивача - Летючого В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СРС" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СРС», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі міста Харкова: № 0000121800/0 від 20.05.2010 р., № 0000121800/1 від 12.07.2010 р., № 0000121800/2 від 03.08.2010 р., № 0000121800/3 від 20.10.2010 р., якими визначена сума податку на додану вартість у розмірі 110197,5 грн., в т. ч. основний платіж 73465,0 грн., штрафні санкції 36732,5 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки № 867/18-015//31941572 від 29.04.2010року. є необґрунтованими. Стверджує, що згідно з положеннями про презумпцію правочинів відбулись господарські угоди, за якими ТОВ «СРС» придбало товари та послуги, які в подальшому використовувались в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, тому ТОВ «СРС» мало право відповідно до п. п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднести сплачені за даними угодами суми сплаченого податку до податкового кредиту.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити,

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є такими, що прийняті згідно вимогам чинного податкового законодавства, оскільки позивачем порушено п. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «СРС» з ПФ «ТТВ», внаслідок чого позивачем в порушення вимог п. п. 7.2.3 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно завищено податковий кредит на загальну суму 73465 грн. за червень, серпень-грудень 2008 року., занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на ту ж суму, що, в свою чергу, призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 22.04.2010 року по 26.04.2010 року фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, згідно з п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «СРС» з питань правомірності декларування податкового кредиту по операціям з постачальником ПФ «ТТВ», за результатами якої був складений акт № 867/18-015//31941572 від 29.04.2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000121800/0 від 20 травня 2010 р.

Не погодившись із вказаним повідомленням рішенням, ТОВ «СРС» оскаржило його начальнику ДПІ у Ленінському р-ні м. Харкова та 07.07.2010 р. отримало рішення про результати розгляду первинної скарги начальника ДПІ у Ленінському р-ні м. Харкова № 5869/10/25-016 від 25.06.2010 р., яким податкове повідомлення-рішення № 0000121800/0 від 20.05.2010 р. залишене без змін, а скарга ТОВ «СРС» - без задоволення.

20.07.2010 р. ТОВ «СРС» отримало податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2010 р. № 0000121800/1. Не погодившись із рішенням про результати розгляду первинної скарги, ТОВ «СРС» оскаржило його до ДПА у Харківській області. 02.07.2010 р. ТОВ «СРС» отримало Рішення за результатами розгляду повторної скарги від 28.07.2010 р. № 2887/10/25-203, яким податкове повідомлення-рішення від 20.05.2010 р. № 0000121800/0 (від 12.07.2010 р. № 0000121800/1) та рішення ДПІ у Ленінському р-ні м. Харкова № 5869/10/25-016 від 25.06.2010 р. за результатами розгляду первинної скарги залишені без змін, а скарга ТОВ «СРС» - без задоволення. 05.08.2010 р. ТОВ «Крокус-Агро» отримало податкове повідомлення-рішення від 03.08.2010 р. № 0000121800/2.

Рішення за результатами розгляду повторної скарги № 2887/10/25-203 від 28.07.2010 р. було оскаржене ТОВ «СРС» до ДПА України. 27.10.2010 року ТОВ «СРС» отримало Рішення № 10637/6/25-0615 від 13.10.2010 року заступника голови ДПА України Малікова В. О. про результати розгляду повторної скарги, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 20.05.2010 р. № 0000121800/0 та рішення ДПА у Харківській області від 28.07.2010 р. № 2489/10/25-103 за результатами розгляду повторної скарги, а скарга директора ТОВ «СРС» - без задоволення.01.11.2010 р. ТОВ «СРС» одержало податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2010 р. № 0000121800/3 від 20.10.2010 р.

Відповідно до висновків акту перевірки позивачем порушено: п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті безпідставно завищено податковий кредит на суму 73465 грн., у тому числі за червень 2008 р. у розмірі 8313 грн., у жовтні 2008 р. у розмірі 5882 грн., у листопаді 2008 року у розмірі 6181 грн., у грудні 2008 року у розмірі 5397 грн.; занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 73465 грн.; заниження суми ПДВ,яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27 декларації) на загальну суму 73465 грн п.1 ст. 203, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «СРС» з ПФ;ст. 203, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «СРС» з ПФ «ТТВ».

В акті перевірки зазначено, що 15.06.2009 р. ПФ «ТТВ» направила до департаменту державної реєстрації юридичних осіб та ФОП Харківського МВК рішення про ліквідацію підприємства. При виході за юридичною адресою встановлено відсутність ПФ «ТТВ» за юридичним/фактичним місцезнаходженням, про що складено акт від 05.06.2009 р. Згідно поданих ПФ «ТТВ» декларацій з податку на прибуток підприємства за 2008 рік - 3-й квартал 2009 року основні засоби відсутні, чисельність працюючих 1особа. Останній рух грошових коштів по рахунку здійснено 06.01.2009 року. У ПФ «ТТВ» відсутні витрати, які виникають та повязані з веденням господарської діяльності. Змін посадових осіб у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не відбувалось протягом березня 2008 р. по вересень 2009 р. не дивлячись на те, що згідно рішення, наданого до ДПІ Фрунзенського р-ну м. Харкова, ОСОБА_3 призначила себе директором. Ленінський районний суд м. Харкова дійшов висновку щодо можливості задоволення позову ДПІ у звязку із встановленням факту відсутності ОСОБА_4 на території України, що свідчить про здійснення незаконної фінансово-господарської діяльності невстановленими особами, від імені керівника ПФ «ТТВ» ОСОБА_3 Дані проведеної криміналістичної експертизи податкових документів свідчать про причетність до заповнення податкової звітності підприємства громадянки ОСОБА_5, яка не обліковується як робітник підприємства. Податкова звітність ПФ «ТТВ», надана до ДПІ протягом 2008 року та 2009 року не відповідає вимогам закону. Не задекларувавши податкові зобовязання з податку на прибуток, ПДВ ПФ «ТТВ» тим самим ухилилась від виконання обовязків по їх сплаті.

А тому угоди ТОВ «СРС» з ПФ «ТТВ» у періоді, що перевірявся - не створюють реального настання правових наслідків та є нікчемними. У звязку з цим ТОВ «СРС» безпідставно віднесено до податкового кредиту податкові накладні, отримані від ПФ «ТТВ» у періоді, що перевірявся.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та з урахуванням норм права, які необхідно застосувати до спірних правовідносин, вважає такі твердження відповідача помилковими, з огляду на наступне.

Згідно п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпункт 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює: «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Відповідно до п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судом встановлено, що на виконання усного договору купівлі-продажу та договору міни від 23.10.2008 р. ТОВ «СРС» придбало у ПФ «ТТВ» будівельні матеріали, інструмент, санітарно-технічні, електричні вироби та обладнання, а саме: дискові задвижки, водоміри, трубу стальну, клапани фланцеві, клапани зберігаючі, клапани шарові, абразивні круги, наснси. Насосні вузли, вентилі прохідні муфтові, фільтри осадочні фланцеві, клапани фланцеві, акваізол, крани, газоходи котлів, системи помякшення води, тепло лічильники, теплообмінники пластинчаті, церезит, налічники, плитка, ґрунтовка, пропан-бутан технічний, мастика, ґрунтовка, дверні блоки, бра, жалюзі, ролети, бойлер акумулятор і ін.

Придбання вказаного товару підтверджується видатковими накладними ПФ «ТТВ» № 342 від 05.06.2008 р. на суму 36828 грн., в т.ч. ПДВ 6138 грн.; № 933 від 25.08.2008 р. на суму 49880 грн., в т.ч. ПДВ 8313,47 грн.; № 966 від 01.09.2008 р. на суму 34697,53 грн., в т.ч. ПДВ 5782,92 грн.; № 972 від 01.09.2008 р. на суму 22320 грн., в т.ч. ПДВ 3720 грн.; № 1031 від 11.09.2008 р. на суму 35069,94 грн., в т.ч. ПДВ 5844,99 грн.; № 1106 від 22.09.2008 р. на суму 56043,41 грн., в т.ч. ПДВ 9340,57 грн., № 1105 від 22.09.2008 р. на суму 34604,77 грн., в т.ч. ПДВ 5767,46 грн.; № 1419 від 23.10.2008 р. на суму 51760,60 грн., в т.ч. ПДВ 8626,77 грн.; № 1179 від 30.09.2008 р. на суму 14826 грн., в т.ч. ПДВ 2471 грн., № 1312 на суму 16919,45 грн., в т.ч. ПДВ 2471 грн., № 1417 на суму 18374,17 грн., в т.ч. ПДВ 2819,91 грн., №1500 на суму 32282 грн., в т.ч. ПДВ 5397 грн., № 1566 від 06.11.2008р, на суму 37083,321 грн., в т.ч. ПДВ 6180,55 грн. (арк.справи 62-72)

Всього придбано товару на суму 440789,97 грн, в. т.ч. ПДВ- 73465 грн.

За вказаними продажами ТОВ «СРС» отримало податкові накладні № 333 від 04.06.2008 р., № 923 від 21.08.2008 р., № 391 від 01.06.2008 р., № 997 від 01.09.2008 р., № 1061 від 11.09.2008 р., № 1135 від 22.09.2008 р., № 1136 від 22.09.2008 р., № 1218 від 30.09.2008 р., № 1219 від 30.09.2008 р., № 1339 від 10.10.2008 р., № 1437 від 23.10.2008 р., № 1541 від 03.11.2008 р., № 1593 від 06.11.2008 р. на загальну суму ПДВ - 73465 грн. (арк. справи 48-60).

Розрахунки за отриманий товар ТОВ «СРС» здійснювало у безготівковій формі згідно платіжних доручень № 95 від 04.06.2008 р., № 209 від 21.08.2008 р., № 255 від 18.09.2008 р., № 257 від 19.09.2008 р., № 209 від 21.08.2008 р № 209 від 21.08.2008 р № 209 від 21.08.2008 р № 209 від 21.08.2008 р № 258 від 19.09.2008 р., № 259 від 19.09.2008 р., № 260 від 19.09.2008 р., № 276 від 30.09.2008 р., № 277 від 30.09.2008 р., № 308 від 17.10.2008 р., № 311 від 17.10.2008 р., № 326 від 29.10.2008 р. на загальну суму 352950,50 грн. (арк. справи 97-104)

Частково ТОВ «СРС» здійснило розрахунок векселем на суму 32382 грн., що підтверджується угодою про вексельний розрахунок від 25.12.2008 р. та актом приймання-передачі простого векселя від 25.12.2008 р.(арк.справи105,106).

Згідно договору міни від 23.10.2008 р. ТОВ «СРС» передало ПФ «ТТВ» будівельні матеріали цеглу, плитку фасадну, плитку керамічну, гіпсокартон, шифер, каркаси металеві, фарбу, упаковочні матеріали на загальну суму 55457,47 грн., в т.ч. ПДВ 9242,92 грн. Відвантаження товару підтверджується видатковими накладними № 1/10 від 01.10.2008 р. на суму 10271,03 грн., вт. ч. ПДВ 1711,84 грн., № 1/11 від 06.11.2008 р. на суму 8103,12 грн., в т.ч. ПДВ 1350,52 грн., №2/11 від 21.11.2008 р. на суму 16728,94 грн., в т.ч. ПДВ 2788,16., № 1/12 від 19.12.2008 р. на суму 20354,37 грн., в т.ч. ПДВ 3392,40 грн.

ТОВ «СРС» виписало податкові накладні № 67 від 01.10.2008 р., № 67 від 01.10.2008 р., № 80 від 06.11.2008 р., № 85 від 21.11.2008 р., № 92 від 19.12.2008 р. на загальну суму ПДВ - 9242,92 грн.

Отримання товару ПФ «ТТВ» підтверджується довіреностями № 266 від 01.10.2008 р, № 372 від 06.11.2008 р. та № 418 від 21.11.2008 р.

Транспортування товару здійснювалось продавцем ПФ «ТТВ», на підтвердження чому надані товарно-транспортні накладні від 05.07.2008р, 25.08.2008 р., 01.09.2008 р., 11.09.2008 р., 22.09.2008 р., 30.09.2008 р., 23.10.2008 р., 10.10.2008 р, 03.11.2008 р., 06.11.2008 р.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що отримані від ПФ «ТТВ» будівельні матеріали, інструмент, санітарно-технічні, електричні вироби та обладнання використані ним у своїй господарській діяльності, а саме при виконанні будівельних робіт на обєктах замовників, на підтвердження чого надав ліцензію на виконання будівельних робіт, договори підряду з Харківською середньою спеціалізованою школою-інтернатом, Управлінням житлового господарства Харківської міської ради, ТОВ «БКУкрпромбуд», Державною установою «Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України», акти виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в), відомості ресурсів, розрахунки загально виробничих витрат, якими підтверджується виконання позивачем будівельних робіт та використання придбаних у ПФ «ТТВ» будівельних матеріалів, інструменту, санітарно-технічних, електричних виробів та обладнання.

представника позивача також зазначив, що розвантажування придбаного товару здійснювалось безпосередньо на виробничих майданчиках і він відразу використовувався за призначенням. У звязку з чим складування не здійснювалось.

Також позивачем надано роздруківки бухгалтерських рахунків (№ 36/1, № 63/1) та виписки бухгалтерських регістрів, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, які свідчать про відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку товариства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Таких доказів відповідачем не надано.

Факт того, що реальні наслідки угод настали для обох сторін правочину, сторони правочину виконали умови усної угоди купівлі-продажу, свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, які виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п. 2.4 ст. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Правочини між позивачем та ПФ «ТТВ» недійсними судом не визнавались, тобто є правомірними відповідно до ст. 204 ЦК України.

Суд вважає, що приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, відповідач не міг керуватися лише припущенням щодо недійсності (фіктивності) укладених та проведених позивачем з ПФ «ТТВ» правочинів, а його посилання на те, що правочини, проведені між позивачем та ПФ «ТТВ» порушують публічний порядок, не підтверджуються належними доказами та актом перевірки ДПІ про визнання їх такими.

Відповідач посилається на те, що зобовязання між сторонами в рамках угод з ПФ «ТТВ» не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок та не повязані з власною господарською діяльністю позивача, але належних доказів своїх тверджень не надав. Також при судовому розгляді справи відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у посадових осіб ТОВ «СРС» на ухилення від сплати податків чи інших шкідливих наслідків.

Таким чином, судом встановлено, що позивач та ПФ «ТТВ» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності. В акті перевірки та доданих до справи документах відповідача відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачеві було відомо про порушення ПФ «ТТВ» та його постачальниками вимог податкового законодавства.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Сукупний аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що право на податковий кредит у платника виникає тільки після отримання ним податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить суму ПДВ, яку можливо відобразити у декларації. Закон не повязує виникнення у платника права на податковий кредит з правильністю ведення податкового обліку контрагентом - продавцем товару (робіт, послуг).

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні. На момент складання вказаних податкових накладних та на момент розгляду справи ТОВ «СРС» та ПФ «ТТВ» зареєстровані в якості платників ПДВ, що підтверджується відповідними свідоцтвами і не заперечується відповідачем. Матеріали справи містять копії договорів, податкових та видаткових накладних, платіжних документів позивача, на підставі яких з урахування викладених обставин, він мав достатні передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» підстави для віднесення сум сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту в звязку із придбанням товарів від ПФ «ТТВ».

Таким чином, суд приходить до висновку, що правові наслідки, обумовлені правочинами з ПФ «ТТВ» реально настали для обох сторін цих угод позивачем були отримані та використані у власній господарській діяльності товари та послуги згідно договорам, видатковим та податковим накладним, з продавцем проведені безготівкові розрахунки за продані товари, вексельні розрахунки та здійснено міну. На момент укладення угод та їх виконання, згідно документів, наданих позивачем до матеріалів справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності не надано.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні при розгляді справи в суді не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», на які посилається відповідач, не містять норм, які б повязували право платника податку на прибуток на формування валових витрат та право платника ПДВ на включення до податкового кредиту сум ПДВ із декларуванням постачальником своїх податкових зобовязань та інших показників податкової звітності, а також правильністю ведення податкового обліку контрагентом.

Крім того, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» за будь якою зі сторін правочину не передбачено зобовязання (ст.9) та не визначене право (ст.10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками іншої сторони правочину. Тобто, позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобовязань своїх контрагентів і не може відповідати за їх протиправні дії.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій до суду не надано.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист прав та інтересів юридичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», а тому її дії є неправомірними.

Згідно вимог ст. 8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст. 9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст. 8 Конституції України та ст. 22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення ТОВ «СРС» п. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПНВФ «Анкор - Теплоенерго» з ПФ «ТТВ», п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необгрунтованими таспростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 70 КАС України, суд приходить до висновку, що прийняті Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Харкова спірні податкові повідомлення-рішення № 0000121800/0 від 20.05.2010 р., № 0000121800/1 від 12.07.2010 р., № 0000121800/2 від 03.08.2010 р., № 0000121800/3 від 20.10.2010 р., якими визначена сума податку на додану вартість у розмірі 110197,5 грн., в т. ч. основний платіж 73465,0 грн., штрафні санкції 36732,5 грн. - є протиправними і повинні бути скасованими, як такі, що прийнято з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СРС" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати:

- податкове повідомлення - рішення ДПІ в Ленінському районі м. Харкова від 20.05.2010 року № 0000121800/0;

- податкове повідомлення - рішення ДПІ в Ленінському районі м. Харкова від 12.07.2010 року № 0000121800/1;

- податкове повідомлення - рішення ДПІ в Ленінському районі м. Харкова від 03.08.2010 року № 0000121800/2;

- податкове повідомлення - рішення ДПІ в Ленінському районі м. Харкова від 20.10.2010 року № 0000121800/3.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 05.04.2011 року.

Суддя Піскун В.О.