Постанова № 1515765, 07.02.2008, Рівненський окружний адміністративний суд

                                                                                    Справа № 2-а-383/08

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

  07 лютого 2008 року                                17 год. 10  хв.                                          м. Рівне                            

Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання  Дуляницької С.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:   

позивача:ДП «Вілона міжнародні перевезення МПП «Вілона» в особі представника Чучаліна В.І.   (копія довіреності в матеріалах справи);

відповідача:Рівненська митниця в особі представника  Дем’янюка С.М.

(копія довіреності в матеріалах справи);

Третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна податкова інспекція у м.Рівне в особі представника  Оніщука В.П.

(копія довіреності в матеріалах справи);

Прокурор:

Квятковський Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ДП «Вілона міжнародні перевезення МПП «Вілона» до Рівненської митниці про визнання нечинними карток відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 07.12.2007року №204000003/2007/000100, №204000003/2007/000101 та визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в митному оформленні транспортних засобів, із застосуванням податкових векселів, а саме сідлового тягача RenaultPremium   410.19 THT1100  та напівпрічіпа  ботового тентованого, тривісного, марки Schwarzmuller  SPA3/E  суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ДП «Вілона міжнародні перевезення МПП «Вілона» звернувся з позовом до  Рівненської митниці про визнання не чинними карток відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 07.12.2007року №204000003/2007/000100, №204000003/2007/000101 та визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в митному оформленні транспортних засобів, із застосуванням податкових векселів, а саме сідлового тягача RenaultPremium   410.19 THT1100  та напівпрічіпа  ботового тентованого, тривісного, марки Schwarzmuller  SPA3/E.

      В судовому засіданні  представник позивача позов підтримав  в повному обсязі та надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, викладеною в позовній заяві, а зокрема  зазначив, що  позивач в особі уповноваженого декларанта  ТОВ фірма «Рівне –ДЕК» звернувся до відповідача  по питанню митного оформлення транспортних засобів, із застосуванням податкових векселів, а саме сідлового тягача RenaultPremium   410.19 THT1100  та напівпрічіпа  ботового тентованого, тривісного, марки Schwarzmuller  SPA3/E. В проведенні вказаного митного оформлення із застосуванням податкових векселів позивачеві було відмовлено, про що відповідачем  видано картки відмови. Підставою для такої відмови було те, що декларантом не   подано документів  та відомостей  про те, що платник податку  чи пов’язані з ним особи, які є або були платниками  податку на додану вартість не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. N 1104, з доповненнями внесеними  Постановою КМ України від 21 листопада 2007 р. N 1344 (в подальшому по тексту постанови іменовано –Порядок). Представник позивача  вважає таку відмову безпідставною, вказує, що чинними нормативно - правовими актами не передбачено подання позивачем документів та відомостей зазначених у картках відмов. Зазначає, що позивач є платником податку на додану вартість, а видані ним векселі були  в установленому  порядку авальовані комерційними банком, як того вимагає Закон «Про податок на додану вартість». Дії відповідача  по відмові  позивачеві у здійсненні митного оформлення транспортних засобів, із застосуванням податкових векселів, вважає незаконними.   

       В судовому засіданні представник   позивача  просив позов задоволити  повністю.

      Відповідач надав письмові заперечення на адміністративний позов.   

      В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, викладеною в запереченнях, а зокрема  зазначив, що Постановою КМ України від 21 листопада 2007 р. N 1344   внесено доповнення до абзацу другого пункту 4 названого Порядку. Згідно обумовленого доповнення митне оформлення товарів, із застосуванням податкових векселів може здійснено лише особою, яка є платником податку на додану вартість відповідно до вимог статті 2 Закону, якщо раніше такий платник податку чи пов'язані з ним особи, які є або були платниками податку на додану вартість, не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19 обумовленого Порядку.  Покликаючись на ст. 45  Митного кодексу України. Представник відповідача зазначає, що особи, які переміщують товари, транспортні засоби зобов’язані подавати митним органам відомості та документи, необхідні для здійснення  митного контролю. Дії відповідача вважає  законними.

Представник відповідача  просить відмовити позивачу в задоволенні  адміністративного позову.

Прокурор в судовому засіданні зазначив,   що податковий орган зобов’язаний на запит платника податків надавати  інформацію щодо  порядку погашення податкових векселів платником податків  та його пов’язаними особами.  Врешті прокурор надав  пояснення які   співпадають з позицією викладеною представником  відповідача. Прокурор  просив відмовити позивачу в задоволенні  адміністративного позову.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судовому засіданні пояснив, що ДПІ у м.Рівне не володіє інформацією щодо переліку пов’язаних з позивачем осіб. Що ж до інформації про порядок погашення  податкових векселів, то вказана інформація на централізованому рівні направляється митному органу. Покликання прокурора щодо обов’язку податкового органу надавати на запит платника податку інформацію про перелік пов’язаних з ним осіб та про порядок погашення ними податкових векселів вважає безпідставними та вказує, що на податковий орган не покладено такого обов’язку. 

 Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, прокурора, третьої особи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд  вважає, що   адміністративний позов слід  задоволити повністю.

Суд виходив з наступного.

          07.12.2007року відповідачем винесено  картки відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №204000003/2007/000100, №204000003/2007/000101 (в подальшому по тексту постанови іменовано –картки відмови) із застосуванням податкових векселів.

        Відповідно до вказаних карток   позивачеві (в особі декларанта  ТОВ фірма «Рівне –ДЕК», що діяв на підставі договору  доручення № 0000100 від 21.09.2007року)  відмовлено в прийнятті митних декларацій  з причин, що декларантом не  було подано документів  та відомостей  про те, що платник податку  чи пов’язані з ним особи, які є або були платниками  податку на додану вартість не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19  названого Порядку.

             Однак,  названим Порядком, що затверджений постановами КМ України від 1 жовтня 1997 р. N 1104 та від 21 листопада 2007 р. N1344 не врегульовано питання щодо порядку  надання таких відомостей та документів (зазначених в картках відмови) та не визначено обов’язку платника  податків щодо надання таких відомостей та документів митному органу.  

            Закон України "Про податок на додану вартість" також  не покладає на платника податків (а зокрема позивача)  обов’язку  щодо подачі відповідачеві документів  та відомостей  про те, що платник податку  чи пов’язані з ним особи, які є або були платниками  податку на додану вартість не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19 названого вище Порядку.    

          Відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

           Крім того,  відповідно  до спільного наказу ДПА України і ДМС України від 08.07.2004 р. N494/383 "Про затвердження Порядку обміну інформацією щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів для забезпечення звірки" (з урахуванням змін і доповнень) в адресу Державної митної служби України Державною податковою адміністрацією України щоденно в централізованому порядку надається інформація про погашення податкових векселів в розрізі виду погашення кожного векселя. Показники, які містять інформацію про погашення векселя у спосіб, не передбачений пунктом 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, визначені в 25, 26 та 27 рядках додатка 3 до зазначеного Порядку (Структура файла даних про обіг, облік та погашення векселів).

         Таким чином, Державна митна служба України щоденно володіє інформацією відносно кожного платника, в якому порядку було погашено податкові векселі та про відповідність форми їх погашення пункту 19 Порядку, затвердженого постановою КМУ N 1104 від 01.10.97 р. (з урахуванням змін і доповнень). Зазначені обставини підтверджуються спільним наказом ДПА України і ДМС України від 08.07.2004 р. N494/383 та листом роз’ясненням ДПА України  від 24.12.2007 р. N 26189/7/16-1517.    

         А відтак, вимога відповідача викладена в картах відмовах про необхідність подання позивачем (декларантом)  відповідачеві документів  та відомостей  про те, що платник податку  чи пов’язані з ним особи, які є або були платниками  податку на додану вартість не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19  названого Порядку є безпідставною, адже  митний орган володіє інформацією щодо порядку погашення векселів, а по –друге, відповідач не наділений повноваженнями стосовно витребування  від позивача названих документів, підтвердженням вказаного є ст. 45 Митного кодексу України, яка встановила, що особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України зобов'язані подавати митним органам документи та відомості за переліком документів, відомостей та в порядку  визначеному  Кабінетом Міністрів України.

           Поряд з обумовленим, пунктом 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що з моменту набрання чинності цим Законом платники ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання (далі - податковий вексель). Податковий вексель підлягає обов'язковому підтвердженню комерційними банками шляхом авалю. Цим же пунктом (абзац дев'ятий) передбачено, що порядок випуску, обігу і погашення податкових векселів встановлюється КМУ.

          За змістом п. 11.5 обумовленого Закону регулює механізм сплати ПДВ під час митного оформлення товарів, що імпортуються.

       Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування (ст. 1). Відповідно до ст. 92 Конституції України ці повноваження відносяться до компетенції Верховної Ради України.  Крім того, п.11.4. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватись лише внесенням змін до цього Закону.

        У п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" містяться основні положення щодо використання податкового векселя під час митного оформлення. При визначенні кола осіб, які мають право застосовувати податковий вексель, законодавець обмежується тільки зазначенням того, що таке право мають платники ПДВ.

       Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" (п. 11.5) визначає дві умови для використання імпортером податкового векселя під час митного оформлення: імпортер повинен бути платником ПДВ та мати бажання надавати податковий вексель органам митного контролю.

       Платниками ПДВ відповідно до ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" є:

· особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 нмдг (п. 2.1);

· особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України (п. 2.2).

Згідно із п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, що підпадають під визначення платників податку згідно зі ст. 2 Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в податковому органі  за місцем їх знаходження; будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковий номер, що використовується для справляння податку (п. 9.2 цього ж Закону).

        До прийняття Кабінетом Міністрів України  Постанови від 21 листопада 2007 р. N 1344 , якою  внесено доповнення до абзацу другого пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. N 1104, передбачалося, що податковий вексель може бути видано лише особою, яка відповідає всім наведеним нижче вимогам:

-є платником ПДВ відповідно до вимог ст. 2 Закону;

- зареєстрована як платник ПДВ згідно із ст. 9 Закону та внесена до реєстру платників ПДВ;

- має індивідуальний податковий номер, присвоєний як платнику ПДВ.

        Отже, до внесення  вищеназваною Постановою КМ України №1344  доповнень у абз. 2 п. 4 Порядку  названий  пункт відповідав положенням Закону України "Про податок на додану вартість" і не містив інших обмежень щодо кола осіб, які можуть надавати податковий вексель під час митного оформлення імпортних товарів, крім того, що такі особи повинні бути зареєстровані як платники ПДВ.

      На момент прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови  №1344,  змін до п. 11.5 Закону України "Про податок на додану вартість" не внесено. Умови пункту вказаного закону, щодо кола осіб, які мають право надавати податковий вексель, не змінювалися.

        Із внесенням доповнень Постановою КМ України №1344  до абзацу другого п. 4 названого Порядку виникли додаткові умови для застосування податкового векселя під час митного оформлення. Податковий вексель може бути видано лише особою, яка є платником податку на додану вартість відповідно до вимог статті 2 Закону, якщо раніше такий платник податку чи пов'язані з ним особи, які є або були платниками податку на додану вартість, не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19 цього Порядку.

      Оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" таких обмежень не містить, суд вважає, що доповнення внесені Постановою КМ України №1344 до абзацу другого пункту 4  названого вище Порядку, обмежують права позивача  визначені п. 11.5 Закону України "Про податок на додану вартість".

        Внесене Постановою КМ України №1344 до абзацу другого пункту 4  названого вище Порядку доповнення  не відповідає положенням п. 11.5 Закону України "Про податок на додану вартість".

        Оскільки визначення механізму справляння податку, в тому числі справляння ПДВ під час митного оформлення імпортних товарів, відноситься до компетенції Верховної Ради України, інше визначення цього механізму, в тому числі щодо окремого кола платників податків чи звуження кола платників податків, які можуть застосовувати такий механізм, відповідними актами, в тому числі постановами КМУ, не допускається. Разом з обумовленим ч. 4 ст. 9 КАС України встановила, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

       Враховуючи зазначене вище,   суд при вирішенні спірних правовідносин стосовно визначення кола осіб, що мають право на  видачу податкового векселя (під час митного оформлення товарів)  застосовує положення Закону України "Про податок на додану вартість", як акту що має вищу юридичну силу.

        З матеріалів справи вбачається, що позивач є платником податку на додану вартість з 22.02.2001року, його індивідуальний податковий номер платника ПДВ - 312995617168, підтвердженням вказаних обставин є  свідоцтво про реєстрацію позивача платником податку № 24922425  видане ДПІ у м.Рівне.

           Транспортний засіб - сідловий тягач RenaultPremium   410.19 THT1100  та напівпричіп  ботів, тентований, тривісний, марки Schwarzmuller  SPA3/Eщодо яких позивачу відмовлено  в митному оформленні із застосуванням податкових векселів не  є товаром, що  відноситься до підакцизних товарів, товарів групи 1-24 згідно з УКТ ЗЕД, товарів за товарною під позицією 2709 00  та товарними позиціями 2710, 2711 згідно УКТ ЗЕД. Обумовлені обставини підтверджені  поясненнями представника відповідача наданими в судовому засіданні  та  товарними позиціями обумовленими згідно з УКТ ЗЕД  та Законом України «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них».

            Виписані позивачем (для митного оформлення вищеназваних транспортних засобів) податкові  (прості) векселі серії АА № 0717289   та серії АА № 0717289, містять всі обов’язкові реквізити та у встановленому законом  порядку підтверджені  ЗАТ «Кредобанк» шляхом  авалю.

          З наведеного слідує, що позивач відносився до кола осіб (визначених п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"), які  мають право на митне оформлення   вищевказаних транспортних засобів із застосуванням  податкових векселів, що в установленому порядку авальовані комерційним банком.

          За таких обставин, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачеві в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України із застосуванням податкових векселів. А відтак, адміністративний позов слід задоволити повністю.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов  ДП «Вілона міжнародні перевезення МПП «Вілона» до Рівненської митниці  задоволити повністю.

2. Визнати не чинною картку відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 07.12.2007року №204000003/2007/000100.

3. Визнати не чинною картку відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 07.12.2007року  №204000003/2007/000101.

4.  Визнати протиправними дій відповідача щодо відмови в митному оформленні транспортних засобів, із застосуванням податкових векселів, а саме сідлового тягача RenaultPremium   410.19 THT1100  та напівпрічіпа  ботового тентованого, тривісного, марки Schwarzmuller  SPA3/E.

5. Присудити з Державного бюджету  на користь ДП «Вілона міжнародні перевезення МПП «Вілона» судовий збір в розмірі  10,20 грн. (десять гривень 20 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі  складення постанови в повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. 

Суддя                                                                                                         С.М.Шевчук

Повний текст постанови складено 11.02.2008року.