Рішення № 15156646, 12.05.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.11 Справа № 9/66/2011

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Донбас", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самей-Траст", м. Луганськ

про стягнення 213 896 грн. 12 коп.

в присутності представників:

від позивача ОСОБА_1, дов. № 15-3850 від 30.09.10,

від відповідача ОСОБА_2, дов. б/н від 01.01.11, ОСОБА_3, довіреність № 7 від 21.02.11

в с т а н о в и в:

позивачем, ПАТ "ШУ "Донбас", заявлені вимоги про стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 200000,12 грн., відсотків за користування грошовими коштами в сумі 4704,0 грн., інфляційних втрат 7400,0 грн. та 3% річних 1792,0 грн., разом 213896,12 грн. за договором № 710 від 17.10.08 та судових витрат.

Відповідач, ТОВ "Самей-Траст", відзивом на позовну заяву за № 86 з посиланням на положення ст.ст. 536, 1212 та 1213 ЦК України, вважає що позивачем необґрунтовано нараховані інфляційні втрати та 3% річних, оскільки, по-перше, законом не встановлено строк виконання зобовязання з повернення безпідставно набутого майна, а, по-друге, відповідач не є боржником в розумінні ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач, ПАТ "ШУ "Донбас", посилається на укладений між ним та відповідачем договір № 710 від 17.10.08, за яким відповідач зобовязався поставити позивачу лопатки для ремонту вентилятору ВОД-30М згідно із специфікацією, а останній прийняти та оплатити продукцію.

За умовою п. 3.1 договору та за специфікацією № 1 загальна сума договору складає 200 000,12 грн.

Поставка продукції згідно з п. 4.1 договору повинна бути здійснена протягом 45-ти днів з моменту отримання 30% суми передплати.

Порядок оплати продукції сторони визначили у п. 4.2 договору в такий спосіб:

-30% - передплата, 70% - за фактом поставки протягом 21 банківського дня.

Відповідач виставив рахунок-фактуру від 24.11.09 на суму 200000,12 грн., позивач платіжними дорученнями № 3791 від 30.11.09, № 1485 та № 1500 від 03.02.10 переказав передплату в розмірі 200000,12 грн. із зазначенням номеру та дати рахунку та договору.

Однак 4 березня 2010 року позивачем помилково була перерахована за платіжними дорученнями №№ 3137 та 3140 із зазначенням номеру та дати рахунку та договору на рахунок відповідача сума у розмірі 200000,12 грн. в якості оплати за продукцію за спірним договором.

Позивач звернувся з претензією за № 15-3310 від 25.08.10 на суму 200000,12 грн., яка отримана відповідачем та яку відповідач відхилив.

Виходячи з цього, позивач, на підставі ст.ст. 1048, 1214 ЦК України, нарахував проценти за користування відповідачем грошовими коштами з 07.09.10 по 28.12.10, розмір яких склав 4704,0 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 7400,0 грн. та 3% річних 1792,0 грн. за весь час прострочення грошового зобовязання.

Оцінивши матеріали справи, вислухавши доводи учасників судового процесу, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 710 від 17.10.08 (а.с. 9), за яким відповідач (продавець) зобовязався поставити позивачу (покупець) лопатки для ремонту вентилятору ВОД-30М згідно із специфікацією (а.с. 10), а останній прийняти та оплатити продукцію.

Строк дії договору до 30.06.10.

За умовою п. 3.1 договору та за специфікацією № 1 загальна сума договору складає 200 000,12 грн.;

Поставка продукції згідно з п. 4.1 договору повинна бути здійснена протягом 45-ти днів з моменту отримання 30% суми передплати.

Оплата продукції обумовлена сторонами пунктом 4.2 договору на підставі виставленого рахунку в такий спосіб:

-30% - передплата,

-70% - за фактом поставки протягом 21 банківського дня.

Відповідач виставив рахунок-фактуру № СФ-0000093 від 24.11.09 на суму 200000,12 грн. (а.с. 12), позивач платіжними дорученнями № 3791 від 30.11.09, № 1485 та № 1500 від 03.02.10 (а.с. 13 15) переказав передплату в розмірі 200000,12 грн. із зазначенням номеру та дати рахунку та договору.

Позивач на виконання договору здійснив поставку продукції 08.02.10 в повному обсязі, тобто на суму 200000,12 грн., що підтверджується накладною № РН-0000007 (а.с. 16).

Однак 4 березня 2010 року позивачем помилково була перерахована за платіжними дорученнями №№ 3137 та 3140 (а.с. 17) із зазначенням номеру та дати рахунку та договору на рахунок відповідача сума у розмірі 200000,12 грн. в якості оплати за продукцію за спірним договором.

З урахуванням пояснень сторін у судовому засіданні та наявних у справі документів судом встановлено, що розмір загальної суми договору не змінювався, іншою продукції відповідач за цим договором не поставляв, а різниця між сумою коштів, перерахованих відповідачу та вартістю поставленої продукції становить 200000,12 грн.

Позивач звернувся з претензією за № 15-3310 від 25.08.10 на суму 200000,12 грн. (а.с. 19), яка отримана відповідачем 31.08.10 та яку відповідач відхилив.

Відповідач відхилив претензію (а.с. 20) вважаючи, що двічі перерахована грошова сума є наслідком неуважності бухгалтерської служби позивача, та пообіцяв повернути помилково сплачені гроші за наявністю вільних коштів.

На час порушення цієї справи кошти на суму 200000,12 грн. відповідачем не повернуті, внаслідок чого позивач на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України, нарахував проценти за користування відповідачем грошовими коштами з 07.09.10 по 28.12.10, розмір яких склав 4704,0 грн.

При цьому позивач посилається на норму ч. 2 ст. 1214 ЦК України, згідно з якою проценти є платою за користування чужими грошовими коштами.

За загальним правилом, що міститься у ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до положень ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З аналізу наведених норм вбачається, що сплата процентів за користування чужими грошовими коштами юридичними особами носить обовязковий характер, однак для цього у договорі, на підставі якого виникає грошове зобовязання, сторони мають встановити розмір процентів за користування грошима, оскільки у випадку не встановлення такого розміру відповідним актом цивільного законодавства, розмір цих процентів має бути істотною умовою договору.

Як вбачається зі змісту спірного договору від 17.10.08, він не містить узгодженого сторонами розміру процентів, які вимагає стягнути позивач.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вказана стаття 1048 міститься у параграфі 1 Позика глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад і регулює правовідносини в сфері банківської діяльності, а тому не може бути застосована у спірних між ПАТ "ШУ "Донбас" та ТОВ "Самей-Траст" правовідносинах поставки.

За таких підстав вимога про стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 4704,0 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми позивачем нараховані інфляційні втрати за період з 8 вересня по 28 грудня 2010 року в сумі 7400,0 грн. та 3% річних за цей же період 1792,0 грн.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що спірні кошти у розмірі 200000,12 грн. не є грошовим боргом з наступних підстав.

Зі змісту відповіді на претензію вбачається, що відповідач визнав факт помилкового одержання від позивача грошової суми та запропонував укласти договір на виготовлення або ремонт обладнання на цю суму.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обовязок повернути безпідставно отримане майно (у т.ч. й грошові кошти) є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності, тому наявність вини в поведінці особи, що безпідставно збагатіла, не вимагається.

Для виникнення зобовязання з безпідставного збагачення необхідна наявність таких умов:

·збільшення або збереження майна однією стороною (набувачем) з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого),

·відсутність правової підстави для збагачення або збагачення за підставою, яка згодом відпала.

Таким чином, частина 1 наведеної статті передбачає виникнення зобовязання набувача (відповідача) внаслідок безпідставного придбання, у т.ч. у разі помилкового повторного виконання грошового зобовязання позивачем через повторну оплату рахунку.

Суд приймає до уваги факт отримання відповідачем вимоги (претензії) щодо повернення спірної грошової суми, що став додатковою підставою для виконання грошового зобовязання з повернення 200000,12 грн. на адресу позивача.

За таких обставин позивач ґрунтовно застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та правомірно нарахував інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних за час прострочення грошового зобовязання з 8 вересня по 28 грудня 2010 року (7400,0 грн. та 1792,0 грн. відповідно) згідно з розрахунком, який відповідає фактичним обставинам.

За таких обставин, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з покладенням судових витрат на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 47-1, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача, ТОВ "Самей-Траст", 91033, м. Луганськ, містечко Пархоменко, буд. 49, кв. 2, код 33922551, на користь позивача, ПАТ "Шахтоуправління "Донбас", 83059, м. Донецьк, код 00174668, грошову суму в розмірі 200000,12 грн., інфляційні втрати 7400,0 грн. та 3% річних 1792,0 грн., разом 209192,12 грн., крім того, витрати зі сплати держмита 2091,92 грн., інформаційно-технічні витрати 230,81 грн.

3. У задоволенні вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами в сумі 4704,0 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання законної сили даним рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 12.05.11.

Суддя А.Г. Ворожцов