Рішення № 15154901, 10.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/9510.05.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»

Про стягнення 1960162,79 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 по дов. № б/н від 01.09.2010

від відповідача ОСОБА_2 по дов. №б/н від 04.06.2010

ОСОБА_3 по дов. № 356 від 01.04.2011

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданнях 28.04.2011 та 05.05.2011 оголошувались перерви.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»1720446,88 грн. основного боргу, 83878,97 грн. неустойки, 114991,16 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 40845,78 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008.

Відповідач у поданих в судових засіданнях поясненнях зазначає, що відповідач не має можливості звірити суму основного боргу за договором фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008, оскільки між сторонами укладено багато договорів фінансового лізингу, зокрема за договором фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008 укладено три додатки, по яким ведуться окремі розрахунки, платежі відповідачем здійснювалися спільно по різним договорам, з різним їх подальшим зарахуванням позивачем. Як вбачається з п. 1.1. договору ціна предмета лізингу визначена в іноземній валюті - долар США. За умовами п. 9.1. договору оплата предмету лізингу повинна здійснюватися у національній валюті України за офіційним курсом долара США, встановленим НБУ на дату здійснення платежу. Відповідач вважає, що позивачем не доведено засобами доказування факту знецінення саме долара США, тобто валюти, в якій виражено грошове зобовязання і за якою обчислюється сума боргу за договором. Офіційний же індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Позивач шляхом встановлення у договорі ціни з привязкою до долара США захистив себе від зниження курсу національної валюти, тому прострочення виконання грошового зобовязання, яке визначене в іноземній валюті (долар США), не зобовязує боржника сплачувати кредитору інфляційні збитки. Умовами п. 7.1.4. договору передбачено склад періодичних лізингових платежів, а саме : а) відшкодування, б) лізингові відсотки, нараховані на ціну предмету лізингу за вирахуванням відшкодування, в) змінні складові. Отже, відповідач вважає, що нарахування на суму боргу інфляції та 3% річних є безпідставним та необґрунтованим. Крім цього, відповідач вважає, що оскільки позивачем звернувся до суду 05.04.2011 пеня в силу ст.ст. 256, 258 ЦК України має нараховуватись за несвоєчасно сплачені лізингові платежі, строк виконання яких настав не раніше ніж 05.04.2010, тому по деяких платежах пеня нарахована безпідставно з порушенням позовної давності. Також відповідачем порушено клопотання про розстрочку виконання рішення суду до грудня 2015 року рівними частинами

В судовому засіданні 10.05.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

15.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа»(лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 707-LD (далі - договір).

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено лізингові платежі, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 1720446,88 грн. та за неналежне виконання зобовязань нараховані пеня в розмірі 83878,97 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 114991,16 грн. та 3% річних в сумі 40845,78 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно п. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1.1. договору лізінгодавець взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Ціна предмет лізингу становить еквівалент 576355,39 доларів США, що на день підписання цього договору дорівнює 4421803,16 грн. у т. ч. ПДВ, що визначена із розрахунку, що крос-курс дорівнює 1,5847.

В разі зміни крос-курсу на дату підписання акту приймання-передачі ціна предмету лізингу, визначена в цьому договорі так само як і графік лізингових платежів (додатки № 2/1, № 2/2, № 2/3 до договору) мають бути відповідно змінені в день підписання акту приймання-передачі.

Договір визначає, що крос-курс співвідношення офіційних курсів гривні до Євро та доларів США встановлених Національним банком України на визначену дату.

Предметом лізингу є обладнання, зазначене в додатку № 1 «специфікація»до цього договору, зокрема один тягач MAN TGA моделі 18.480 BLS 4х2 модель 1, один тягач MAN TGA моделі 33.480 BBS 6х4 модель 2, MAN TGA моделі 33.480 BB-WW 6х4 модель 3.

Згідно п. 1.3. договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу зазначеному у додатках № 2/1, 2/2, 2/3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Умовами договору передбачено, що предмет лізингу передається по акту приймання-передачі, підписаного лізингоодержувачем, продавцем та лізингодавцем, згідно з п. 3.3. та 3.4. цього договору у формі яку надасть лізингодавець для кожної поставки. І саме з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувач набуває право користування предметом лізингу.

Наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 31.07.2008, від 12.11.2008, від 22.12.2008 підтверджується, що відповідач отримав предмет лізингу.

В п. 7.1. договору зазначено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 2/1, № 2/2, № 2/3 до цього договору, які є невідємною частиною.

Пунктом 7.2.3. договору визначено, що періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс платежу та складається з : а) відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс передачі.

Додатковими угодами № 1 від 31.07.2008, № 2 від 12.11.2008 та № 3 від 22.12.2008 сторони дійшли згоди змінити графік платежів додатків № 2/1, № 2/2, № 2/3 до договору та викладено в редакції, що наведена у додатку № 1 до цих угод.

Також сторони дійшли згоди змінити підпункт а) пункту 7.2.3. договору виклавши його в редакції:

а) відшкодування яке є гривневим еквівалентом суми:

- визначеної в графіку (додаток № 2/1) помноженої на курс, що дорівнює 4,65 гривень за 1 долар;

- визначеної в графіку (додаток № 2/2), помноженої на курс, що дорівнює 5,7604 грн. за 1 долар;

- визначеної в графіку (додаток № 2/3), помноженої на курс, що дорівнює 7,4868 грн. за 1 долар.

Згідно п. 7.7. договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатках № 2/1, № 2/2, № 2/3 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, всупереч вищеназваному договірному зобовязанню відповідач не виконав своїх обовязків щодо внесення лізингових платежів, в результаті чого виникла заборгованість, розмір якої за розрахунками позивача становить 1720446,88 грн.

Відповідач свого контррозрахунку заборгованості по лізинговим платежам за даним договором не надав.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1720446,88 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобовязання щодо внесення лізингових платежів.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Так, згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача нарахованої на суми боргу по платежам за період з 05.04.2010 та не перевищує шестимісячний період нарахування, становить 83878,97 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 83878,97 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті виконаних робіт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 16822,25 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 5625,49 грн. (за період з 06.01.2010 по 24.02.2011).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 114991,16 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 40845,78 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Оскільки грошове зобовязання лізингоодержувача визначене в гривні по курсу гривні до долару США, який був встановлений НБУ на дату платежу, вказану в графіку лізингових платежів, і саме розмір грошового зобовязання в гривні підлягає виконанню, не приймаються судом до уваги посилання відповідача на безпідставність нарахування інфляційних витрат.

Не приймаються судом до уваги посилання відповідача на безпідставність нарахування 3% з посиланням на п. 7.1.4 договору, оскільки наявний в матеріалах справи договір взагалі не містить такого пункту.

Твердження відповідача про пропуск позивачем позовної давності щодо нарахування пені по деяких платежах також не приймаються судом до уваги, оскільки позивач нараховує пеню, яка має подовжувальний характер, на суми боргу по лізингових платежах починаючи з 05.04.2010.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Порушене відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення суду до грудня 2015 року рівними частинами не підлягає задоволенню судом з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно п. 1 ст. 121 цього Кодексу при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Таким чином, розстрочення виконання судового рішення може бути лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Відповідач при порушенні клопотання про розстрочення виконання даного рішення суду не зазначив обставин з яких не можливе виконання рішення у визначений строк та не надав належних доказів в підтвердження таких обставин.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»зайво сплачене позивачем державне мито в розмірі 398 (триста девяносто вісім) грн. 38 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»(м. Київ, вул.. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 13669489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(м. Київ, вул. Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 1720446 (один мільйон сімсот двадцять тисяч чотириста сорок шість грн. 88 коп. основного боргу, 83878 (вісімдесят три тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 97 коп. пені, 114991 (сто чотирнадцять тисяч девятсот девяносто одну) грн. 16 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 40845 (сорок тисяч вісімсот сорок пять) грн. 78 коп., 19601 (девятнадцять тисяч шістсот одну) грн. 62 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(м. Київ, вул. Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 398 (триста девяносто вісім) грн. 38 коп., перерахованого платіжним дорученням № 8064 від 05.04.2011. Платіжне доручення № 8064 від 05.04.2011 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/95.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 11.05.2011.