Рішення № 151532, 17.08.2006, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.08.06р.

Справа № 13/128(35/378)

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА”, м. Дніпропетровськ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський завод хімічних виробів”, м. Дніпропетровськ

про: стягнення 16 000 грн.00 коп.

Суддя Рудь І.А.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Федоріна М.А., представник, дов. № 1 від 04.06.2003р.

Від відповідача –Черкас Л.В., представник, дов. № 2 від 03.07.2006р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА” просить стягнути з Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський завод хімічних виробів” майно - ресивер об’ємом 6 куб. м. в кількості 1 одиниця вартістю 16 000 грн. 00 коп., посилаючись на договір відповідального зберігання майна № 01-05/1 від 01.04.2005 р.

Представник Позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на відсутність первинних документів про здійснення господарської операції зберігання, що встановлено ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а саме акта приймання-передачі майна на зберігання та доручення на його отримання.

Позивач надав заперечення на відзив, та вважає, що законодавство не передбачає яким саме документом повинна оформлюватися передача майна на зберігання, та, на його думку, специфікація також може бути таким документом. Відповідач безпідставно заперечує факт отримання спірного майна на зберігання, оскільки решту майна, переданого за цим же договором, йому повернуто.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2006 року (колегія суддів у складі: Кривди Д.С. - головуючого судді, суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.) скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2005 р. у справі № 35/378 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА” до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський завод хімічних виробів” про стягнення 16 000 грн. 00 коп.

Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Розпорядженням голови господарського суду Паруснікова Ю.Б. від 24.05.2006 р. справу передано на новий розгляд судді Рудь І.А.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 17.08.2006 р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представників сторін у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.04.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА” та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський завод хімічних виробів” укладено договір № 01-05/1 про відповідальне зберігання майна (надалі - Договір), відповідно до якого Позивач передав на відповідальне зберігання майно Відповідачу, а саме: ресивер об’ємом 6 куб. м. в кількості 1 шт. Та метал в кількості 8 тон.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Договору Поклажодавець (Позивач) повинен надати Зберігачу (Відповідачу) опис майна, що передано на зберігання, специфікація № 1 та сплатити обумовлену вартість зберігання 500 грн. 00 коп. в місяць на рахунок Зберігача. Зберігач приймає майно на зберігання відповідно до наданого опису. Cторони в договорі визначили саме яким документом повинна підтверджуватися передача майна на зберігання –описом майна специфікація № 1. У специфікації зазначено наступне майно в кількості: ресивер об’ємом 6 м3 –1 шт., метал - 8 тон. Вищевказана специфікація підписана сторонами, що підтверджує факт прийняття майна на зберігання.

09.09.2005р. Відповідач повернув Позивачеві зі зберігання майно – метал в кількості 8 тон, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 09.09.2005 р.

У свою чергу, Позивач у вересні 2005 року перерахував відповідачеві 3000 грн. за зберігання майна.

13.09.2005 р. Позивач направив Відповідачу вимогу про повернення ресивера зі зберігання, але відповідач вимогу не виконав та зазначене майно не повернув.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до довідки № 98 від 01.10.2005 р. та інвентарної картки № 7 обліку основних засобів вартість ресивера складає 16 000 грн. 00 коп.

До матеріалів справи сторонами надано акт від 02.12.2005 року, із якого вбачається, що спірне майно відсутнє в обох сторін (а.с. 96).

Згідно зі статею 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов’язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

В матеріалах справи наявні документи (договір відповідального зберігання майна та специфікація № 1), підписані зберігачем (відповідачем), що підтверджують факт передачі майна на зберігання.

Згідно зі статею 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Відповідно до вимог ст. 961 ЦК України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво.

Згідно зі статею 956 цього Кодексу, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Відповідачем не надано до господарського суду доказів на підтвердження того, що він є товарним складом, тобто зберігачем, що має сертифікат про відповідність надання послуг зі зберігання, що дає йому право видавати прості і подвійні складські свідоцтва, відповідно до вимог Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва».

У судовому засіданні відповідач не заперечував той факт, що він не є товарним складом, і, що між сторонами не існувало відносин щодо товарного зберігання. Однак, не заперечував отримання майна (металу у кількості 8 тон) на зберігання від позивача, а також його зберігання, відповідно до договору зберігання та специфікації. Щодо отримання на зберігання спірного майна (ресивера) заперечує.

Проте, заперечення відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи документами, із яких вбачається, що відповідачу передавалося на зберігання по одному договору та специфікації № 1 наступне майно: ресивер - 1 шт., метал - 8 тон.

За таких обставин, господарський суд вважає, що сторони здійснили оформлення своїх договірних відносин у відповідності з вимогами статті 937 ЦК України. У зв’язку з тим, що законодавством передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем, то сторони визначили в договорі яким саме документом буде підтверджуватися передача майна на зберігання - описом майна специфікація № 1, що була підписана зберігачем.

Крім того, в матеріалах справи наявні договори оренди виробничих приміщень, укладені між позивачем та відповідачем у 2004 - 2005 роках, які свідчать про те, що позивач (орендатор) користувався виробничими приміщеннями відповідача (орендодавця).

Позивач у своїх поясненнях щодо договору оренди вказує, що позивач розмістив своє майно на території відповідача, в зв’язку з виробничою необхідністю. Спірне майно знаходилося на території відповідача, але не в приміщенні. З метою забезпечення схоронності майна позивача, сторони уклали вищевказаний договір відповідального зберігання майна, з оплатою за надані послуги.

Однак, у договорі зберігання майна сторонами не були передбачені вимоги щодо засобів передачі майна відповідачу на зберігання. Чинним законодавством також не передбачена будь-яка конкретна форма документу, який необхідно складати при передачі майна на зберігання (передбачено тільки для товарних складів).

За таких обставин, господарський суд вважає, що, в зв’язку з тим, що відповідачем повернуто позивачу метал, відповідач не заперечував, що саме договір зберігання та специфікація № 1 підтверджували наявність металу у нього на зберіганні, то заперечення відповідача щодо неприйняття на зберігання іншої частини майна (ресивера) за вказаними документами, суперечать фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідач одержав оплату за надані послуги, відповідно до умов договору, за зберігання майна, зазначеного у договорі із специфікацією, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Відсутність у Відповідача переданого майна на зберігання не звільняє його від обов’язку щодо повернення такого майна чи відшкодування збитків. Заперечення Відповідача в частині, що Позивач не є власником майна, а отже, не може вимагати його повернення, не ґрунтуються на законі, оскільки приписи Цивільного кодексу України щодо договору зберігання майна не вимагають того, щоб майно передавалося на зберігання та отримувалося тільки власником. Поклажодавцем може бути будь-яка особа, яка володіє в цей час майном.

В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 цього Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА”, викладені у позовній заяві, та поясненнях, поданих до господарського суду, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на Відповідача.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський завод хімічних виробів”, 49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 156 а (код ЄДРПОУ 31384814, п/р 26004500005293 в ДФ ВАТ „Кредитпромбанк”, МФО 306890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА”, 49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 151 (код ЄДРПОУ 13418190, п/р 26008105653001 в КБ „ПриватБанк” м. Дніпропетровськ, МФО 305299) 16 000 грн. 00 коп. (шістнадцять тисяч гривень 00 копійок) – заборгованості, 160 грн. 00 коп. (сто шістдесят гривень 00 копійок) - витрат по сплаті державного мита, 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Рудь І.А.

Рішення підписане 28.09.2006р.