Рішення № 15152224, 29.04.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.11 Справа№ 5015/1178/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Боржієвській Л.А., розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант», с. Наварія Пустомитівського району Львівської області

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна», м. Львів

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс», м. Львів

про: визнання недійсним договору відступлення права вимоги

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1. представник на підставі довіреності;

відповідача 1: не зявився;

від відповідача 2: ОСОБА_2. представник на підставі довіреності б/н від 20.05.2010 року

Суть спору: Ухвалою господарського суду від 09.03.2011 року порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант»про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 19 липня 2010 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс». Розгляд справи було призначено на 22.03.2011 року. В судовому засіданні 22.03.2011 року судом оголошувалась перерва до 05.04.2011 року для надання сторонам можливості подання додаткових доказів по суті спору. Позивач в судове 05.04.2011 року не зявився, подав клопотання № 130 від 04.04.2011 року про відкладення розгляду справи. Відповідач 1 в судові засідання не зявився, причини неявки не повідомив, вимоги ухвали суду від 09.03.2011 року не виконав, відзиву не подав. Відповідач - 2 проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 21.03.21011 року. Крім цього, подав клопотання від 04.04.2011 року про відшкодування позивачем понесених ним судових витрат на послуги адвоката в розмірі 10000 грн. 00 коп. Розгляд справи було відкладено на 19.04.2011 року. В судовому засіданні 19.04.2011 року оголошувалась перерва в судовому засіданні до 29.04.2011 року для надання можливості сторонам подати додаткові докази та пояснення у справі.

Представникам сторін, що брали участь в судових засіданнях, розяснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обовязків, зокрема про право заявляти відводи судді.

В судовому засіданні було оглянуто оригінали документів, копії яких подано позивачем до справи.

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторони відмовились.

29.04.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 29.04.2011 року.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант»звернулось з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 19 липня 2010 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс». Позивач вказує, що 19 липня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна»(надалі відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс» (надалі відповідач 2) було укладено Договір відступлення права вимоги. Згідно з умовами зазначеного договору відповідач 1 (Первинний кредитор) відступає відповідачу 2 (Новому кредитору) право грошової вимоги до ТзОВ «Сервісний центр «Діамант», яке виникло на підставі поставки товару згідно з накладною № 002 від 04 березня 2009 року на загальну суму 265 438,10 грн. Відповідно до п.4 цього ж договору за відступлену вимогу Новий кредитор сплачує Первинному кредитору грошову суму у розмірі 265 438,10 грн. Позивач вважає, що згаданий Договір відступлення права вимоги від 19 липня 2010 року повинен бути визнаний судом недійсним виходячи з наступного. Статті 203, 215 Цивільного кодексу України встановлюють, що підставою недійсності правочину є його невідповідність вимогам цього кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частина 1 ст. 227 цього ж кодексу передбачає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У свою чергу статтями 1077-1079 Цивільного кодексу України здійснюється правове регулювання особливого биду відступлення права вимоги - факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). За договором факторингу клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові за плату своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно із п. П ч. і ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»факторинг є фінансовою послугою. При цьому в силу ст. 5 цього ж закону право на надання фінансових послуг надано лише фінансовим установам. Із системного аналізу наведених вище положень діючого законодавства та умов оспорюваного договору позивач робить висновок, що укладення відповідачами Договору відступлення права вимоги від 19 липня 2010 року суперечить ст. 1079 Цивільного кодексу України та нормам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки вказаний договір за правовою природою є договором факторингу, а у ТзОВ «Будівельна компанія «Оптімекс»відсутнє право на надання такої фінансової послуги як факторинг. У звязку із наведеним позивач просить суд визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 19 липня 2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс».

Відповідач 2 позовні вимоги заперечує повністю з наступних підстав. Вважає позовні вимоги повністю безпідставними та не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню відповідно до наступного. Позивач вважає, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги фактично є договорами факторингу. Так як сторони договору, не володіють правосуб'єктністю указаних в п. 3 ст. 1079 ЦК України осіб (банк, фінансова установа або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності), з цього слідує, що на момент укладення угоди вони не володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, що є необхідною умовою для чинності правочину, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України. Тому позивач вважає, що договори про відступлення права вимоги є недійсними відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України. Однак з такою позицією позивача відповідач 2 не погоджуєтьсч згідно з наступним. 19 липня 2010 р. між ТзОВ «Оптімекс Україна» та ТзОВ «Будівельна компанія «Оптімекс»було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до п. 1 якого Первинний кредитор відступає Новому кредитору право грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант», яка виникло на підставі поставки товару згідно накладної № 002 від 04 березня 2009 р. на загальну суму 265 438,10 грн. Відповідно до п. п. 2. 3 Договору Первинний кредитор відступає Новому кредитору право грошової вимоги до Боржника за поставлений товар в обсязі 265 438,10 грн., та нараховані на згадану в цьому Договорі грошову суму будь-які штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Тобто згідно визначення договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Зі змісту договору про відступлення права вимоги вбачається, що вказаний договір укладений відповідно до вимог ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Стаття 514 Цивільного кодексу України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 515 Цивільного кодексу України встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. В силу ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання. З наведеного вбачається, що немає підстав для кваліфікації договору про відступлення права вимоги факторинговим договором, оскільки істотні умови, притаманні договору факторингу не відповідають змісту та цілі укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги. Зокрема, за оспорюваним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому і відсутніми є підстави вважати, що метою укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги є отримання прибутку. А тому до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення глави 73 "Факторинг" Цивільного кодексу України. Таким чином, позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, у відповідності до положень ст. 215 Цивільного кодексу України, відсутні. Враховуючи викладене вище, керуючись ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України, ст. 1077 Цивільного кодексу України відповідач 2 просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідачем 2 заявлено клопотання про відшкодування за рахунок позивача судових витрат, понесених на оплату послуг адвоката в розмірі 10000 грн., з підстав, наведених у письмовому клопотання. Позивач запереченням на вказане клопотання від 27.04.2011 року вимоги відповідача про відшкодування судових витрат заперечив повністю з підстав, викладених у запереченні.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне: 19 липня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс»було укладено Договір відступлення права вимоги. Згідно з умовами зазначеного договору відповідач 1 (Первинний кредитор) відступає відповідачу 2 (Новому кредитору) право грошової вимоги до ТзОВ «Сервісний центр «Діамант», яке виникло на підставі поставки товару згідно з накладною №002 від 04 березня 2009 року на загальну суму 265438,10 грн. Відповідно до п. 4 цього ж договору за відступлену вимогу Новий кредитор сплачує Первинному кредитору грошову суму у розмірі 265438,10 грн. Оспорюваний договір відступлення права вимоги від 19.07.2010 року не передбачає плати за фінансування під відступлення права грошової вимоги в розмірі 265438,10 грн., оскільки новий кредитор сплачує первинному кредитору грошову суму в розмірі 265438,10 грн., яка становить розмір суми, право на вимоги на яку відступається за оспорюваним договором.

Відповідачем 2 подано в матеріали справи наступні докази оплати ним послуг адвоката: договір про надання правової допомоги від 05.03.2011 року № 01/03/11, предметом якого визначено правову допомогу адвоката в межах даної судової справи; акт прийому-передачі послуг за вказаним договором від 31.03.2011 року за предметом вказаного договору на суму 10000 грн. 00 коп.; квитанцію від 25.03.2011 року про здійснення оплати відповідачем 2 адвокату грошових коштів в розмірі 10000 грн. 00 коп. з призначенням платежу «оплата згідно договору про надання правової допомоги № 01/03/11 від 05.03.2011 року»; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1341 громадянина Куксова В.Г. Наведені докази свідчать про понесення відповідачем 2 витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 10000 грн. 00 коп.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами у позовній заяві, відзиві, та представниками сторін в судовому засіданні визнані, не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обгрунтованими та такими що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне: Відповідно до п. п. 2, 3 Договору Первинний кредитор відступає Новому кредитору право грошової вимоги до Боржника за поставлений товар в обсязі 265 438,10 грн., та нараховані на згадану в цьому Договорі грошову суму, будь-які штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що сама грошова вимога, передана клієнтом фактору в розмірі 265 438,10 грн., не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу, оскільки сума грошової компенсації за відступлену вимогу тотожна розміру самої вимоги. Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право вимоги до третьої особи. Однією із істотних умов договору факторингу є відплатність відступлення права вимоги, яка оспорюваним договором не передбачена. За оспорюваним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому і відсутніми є підстави вважати, що метою укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги є отримання прибутку. Внаслідок наведеного суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення глави 73 "Факторинг" Цивільного кодексу України.

Щодо ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України, то ними передбачено загальні умови заміни сторони (в даному випадку - кредитора) у будь-якому цивільно-правовому зобовязанні. Із тексту преамбули (вступної частини) оспореного договору про відступлення права вимоги вбачається, що вказаний договір укладений відповідно до вимог ст. ст. 512-519 ЦК України. Контекстний аналіз умов оспорюваного договору приводить суд до висновку про те, що договір укладений сторонами в порядку зміни кредитора в зобовязанні через передання своїх прав іншій особі за правочином (через відступлення права вимоги). При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що заміна сторони у вже існуючому зобовязанні не є тотожним правовим інститутом із окремим видом зобовязання, зокрема - таким, як факторинг, оскільки договір факторингу є окремим видом цивільно-правового зобовязання і наділений законодавством власними, притаманними лише йому істотними умовами договору. Внаслідок наведеного, суд прийшов до висновку, що оспорений договір укладений сторонами відповідно до вимог ст. ст. 512-519 ЦК України.

Крім цього, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позивачем не доведено факт порушення його законних прав та інтересів внаслідок укладення оспореного договору, внаслідок чого відсутнє порушене цивільне право, яке підлягало би судовому захисту.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Суд прийшов до висновку, що умови оспорюваного договору відповідають вимогам чинного на момент його укладення законодавства, а позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, у відповідності до положень ст. 215 ЦК України, відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд вважає за необхідне відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишити за позивачем у звязку із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Крім цього, суд вважає за доцільне задоволити частково клопотання відповідача 2 про стягнення із позивача судових витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 6000 грн. 00 коп. через наступне. Відповідачем 2 подане клопотання про стягнення із позивача витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 10000 грн. 00 коп. Оскільки судом встановлено, що відповідачем 2 сплачено адвокатові грошові кошти в розмірі 10000 грн. 00 коп. за надання правової допомоги саме у цьому судовому процесі, і відповідно до ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача, суд вважає за доцільне відшкодувати відповідачеві судові витрати по оплаті правової допомоги адвоката. Однак, відповідно до клопотання позивача, суд вважає за необхідне частково обмежити розмір витрат, що підлягають до відшкодування відповідачеві, до 6000 грн. 00 коп. Відповідно до позиції Вищого господарського суду України, викладеної у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними змінами та доповненнями), вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Оцінивши подані сторонами докази у справі, пояснення сторін щодо стягнення судових витрат, складність справи, що полягає у тлумаченні норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необхідність відшкодування судових витрат по оплаті послуг адвоката, обмеживши їх розмір до 6000 грн. 00 коп. Саме такий розмір відшкодованих судових витрат на думку суду є співрозмірним та розумним розміром відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. ст. 203, 215, Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант»(код ЄДРПОУ 32764382, 81105, Львівська область, Пустомитівський район, село Наварія, вул. Шкільна, 2/3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Оптімекс»(код ЄДРПОУ 34461676, 79000, м. Львів, вул. Стороженка, 12) 6000 грн. 00 коп. сплачених витрат на оплату послуг адвоката.

Наказ видати після набрання судовим рішеннм законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя