Рішення № 15152048, 05.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/10505.05.11 За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 До Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова

компанія»

Про стягнення 92264,90 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2 адвокат за договором від 18.03.2011 (свідоцтво на право

зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 12.08.2010)

Від відповідачів не зявились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова компанія»71822,35 грн. основного боргу, 12312,37 грн. штрафу, 6223,17 грн. інфляційних витрат та 1907,01 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору № ТЕО 16/01 УАЛК від 11.02.2010 на транспортне обслуговування.

Відповідач в судове засідання 05.05.2011 не зявився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 15.04.2011 та ухвалі від 28.04.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресами, що зазначені в позовній заяві, а саме на юридичну адресу згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 04.05.2011: АДРЕСА_2 а також на поштову адресу : АДРЕСА_3.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.05.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.02.2010 між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова компанія»(замовник) було укладено договір № ТЕО 16/01 УАЛК на транспортне обслуговування (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах визначених цим договором, перевізник бере на себе зобовязання доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення, а замовник бере на себе зобовязання сплатити за перевезення вантажу.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач в порушення взятих на себе зобовязань не сплатив позивачу плату за доставлений вантаж, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 71822,35 грн. та за неналежне виконання зобовязань позивачем нараховані штраф в розмірі 12312,37 грн., інфляційні витрати в розмірі 6223,17 грн. та 3% річних в сумі 1907,01 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно п. 1.3. договору вантаж для перевезення надається на підставі узгодженого сторонами «замовлення на перевезення»(далі - замовлення), що є невідємною частиною даного договору і є обовязковим для виконання сторонами. Замовлення оформлюється за допомогою факсимільного звязку і надається замовником перевізнику перед кожним конкретним перевезенням. Підтвердженим вважається замовлення, що підписане сторонами і скріплене їх печатками.

З матеріалів вбачається, що сторонами були узгодженні наступні замовлення : № 000000004 від 05.03.2010 на суму 3700 Євро, № 000000006 від 16.03.2010 на суму 1600 Євро, № 000000007 від 16.03.2010 на суму 1600 Євро, № 000000009 від 16.03.2010 на суму 1600 Євро, № 000000010 від 16.03.2010 на суму 1600 Євро, № 000000010 від 25.04.2010 на суму 21950 Євро, № 000000035 від 16.06.2010 на суму 2270 Євро, № 000000083 від 29.11.2010 на суму 4900 доларів США, № 000000084 від 29.11.2010 на суму 4900 доларів США, № 000000085 від 29.11.2010 на суму 4900 доларів США, № 000000086 від 29.11.2010 на суму 4900 доларів США, № 000000087 від 29.11.2010 на суму 4900 доларів США, № 000000088 від 29.11.2010 на суму 4900 доларів США.

На виконання договору позивач на підставі замовлення № 000000004 від 05.03.2010 надав послуги на суму 3700 Євро, що на день завантаження товару, згідно рахунків-фактур № СФ-0000007 від 05.03.2010 та № СФ-0000012 від 15.03.2010 в перерахунку на національну валюту України становило 42 828,63 грн.

На виконання договору позивач на підставі замовлень № 000000006, № 000000007, № 000000009 та № 000000010 від 16.03.2010 надав послуги на загальну суму 6 400 Євро, що на день завантаження товару, згідно рахунків-фактур № СФ-0000010 від 15.03.2010 на суму 17 570,75 грн., № СФ-0000023 від 01.04.2010 на суму 28 526,68 грн.; № СФ-0000024 від 01.04.2010 на суму 22 440,12 грн. становило в загальному розмірі 68 537,55 грн.

Надання послуг підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 150735, 154301, 151538, 151567.

На виконання договору позивач на підставі замовлень № 000000083, № 000000084, № 000000085, № 000000086, № 000000087 та № 000000088 від 29.11.2010 надав послуги на загальну суму 29 400 доларів США.

Надання послуг підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними СМРч № 000011, 000048, 000056, 000106.

Загальна сума наданих послуг за вказаними замовленнями згідно рахунків-фактур № СФ-0000108 від 06.12.2010 та № СФ-0000119 від 21.12.2010 становить 70 048,44 грн. + 163 446,36 грн. = 233 494,80 грн.

Таким чином, позивачем на виконання умов договору було здійснено послуги на загальну суму 344860,98 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення грошових коштів на рахунок перевізника за курсом, встановленим НБУ на день здійснення завантаження, протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури (за допомогою факсимільного звязку), товарно-транспортної накладної (СМR) з відміткою одержувача вантажу про його отримання, акта виконаних робіт та податкової накладної, якщо у замовленні не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

По замовленню № 000000004 від 05.03.2010 відповідач частково провів розрахунок в сумі 39 857,88 грн., згідно банківських виписок за 19.03.2010 та за 15.03.2010.

По замовленням № 000000006, № 000000007, № 000000009 та № 000000010 від 16.03.2010 відповідач частково провів розрахунок в сумі 19 632,31 грн., згідно банківських виписок за 26.03.2010 та за 25.11.2010.

По замовленням № 000000083, № 000000084, № 000000085, № 000000086, № 000000087 та № 000000088 від 29.11.2010 відповідач частково провів розрахунок в сумі 213 548,44 грн., згідно банківських виписок за 30.12.2010, за 28.12.2010, за 27.12.2010, за 09.12.2010.

Отже, загалом за надані послуги відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 273038,63 грн.

Таким чином, залишок несплачених відповідачем за наданні позивачем послуги коштів складає 71822,35 грн. (344860,80 грн. 273038,63 грн.). Дана сума боргу повністю визнана відповідачем, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка підписана та скріплена печаткою відповідача.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення плати за перевезення вантажу в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно неоспореного відповідачем розрахунку позивача становить 71822,35 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за доставлений вантаж в розмірі 71 822 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 12312,37 грн. слід зазначити наступне

Відповідно до п. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач як на підставу нарахування штрафу посилається на п. 4.4. договору, відповідно до якого замовник за ненадання вантажу або невикористання наданих перевізником транспортних засобів зобовязаний сплатити перевізникові штраф у розмірі 10% від вартості перевезення вантажу.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обовязок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Всупереч названим нормам законодавства позивачем не подано жодного належного або допустимого доказу на підтвердження того, що позивач надав відповідачу транспортні засоби від яких відповідач відмовився, а отже не доведено порушення прав позивача з боку відповідача.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 12312,37 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 35357,22 грн., а отже відповідач є таким, що прострочив.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 6223,17 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 1907,01 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд не погоджується з розрахунками позивача розміру інфляційних втрат та 3% річних, оскільки вони нараховані на суми боргу та штрафу.

За розрахунками суду у визначені позивачем періоди на суми основного боргу збитки від зміни індексу інфляції становлять 4652,68 грн. та 3% річних - 1609,59 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 4652,68 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 1609,59 грн. та відповідно в частині їх нарахування позивачем в розмірі 1570,49 грн. та 297,42 грн. в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

Поданий позивачем уточнюючий розрахунок суми 3% річних та інфляційних витрат (суму інфляційних витрат зменшено, а суму 3% річних збільшено) судом до уваги не приймається, оскільки позивачем у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не подано відповідної заяви.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката підлягають стягненню з відповідача частково, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

18.03.2011 між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір (угоду) про надання правової допомоги адвокатом, за умовами яких вартість послуг адвоката за цим договором становить 9 000 грн.

Підтвердженням того, що ОСОБА_2 адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 12.08.2010.

Відповідно до п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Отже, обовязковою умовою для відшкодування адвокатських витрат є наявність належних доказів сплати цих послуг адвокату.

Згідно платіжного доручення № 513 від 23.03.2011 відповідач перерахував ОСОБА_2 кошти в розмірі 9000 грн.

Разом з цим, відповідно до п. 12 зазначеного розяснення, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Враховуючи обставини справи та суму позову, господарський суд приходить до висновку, що витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними сумі позову, тобто явно завищеними, а тому з урахуванням всіх обставин справи підлягають до стягнення в сумі 3904,23 грн. (5% від суми задоволеного позову).

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна лізингова компанія»(АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 31245438) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 71 822 (сімдесят одну тисячу вісімсот двадцять дві) грн. 35 коп. основного боргу, 4652 (чотири тисячі шістсот пятдесят дві) грн. 68 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 1609 (одну тисячу шістсот девять) 59 коп., 780 (сімсот вісімдесят) грн. 84 коп. витрат по сплаті державного мита, 199 (сто девяносто девять) грн. 72 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3904 (три тисячі девятсот чотири) грн. 23 коп. витрат на послуги адвоката.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 10.05.2011