Постанова № 15147176, 11.04.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

11.04.11 Справа № 1/59

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

Юрченка Я.О.,

при секретарі Горбач Ю.Б.,

за участю представників:

від позивача –Ободовський О.Є.

від відповідача - не з’явився

Розглядається апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Парнас», б/н від 14.02.2011 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 31.01.2011 року, суддя Желік Б.Є.

по справі №1/59

за позовом Товариством з додатковою відповідальністю «ЖЛ»(правонаступник Закритого акціонерного товариства «Житомирські ласощі»), м.Житомир

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Парнас», м.Чернівці

про стягнення 1981275,52 грн.

в с т а н о в и в :

В ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем подавалась заява про уточнення позовних вимог (від 24.12.2010 року вих.№1718/19), в якій останній просив стягнути з відповідача на користь позивача 1709853,80 грн. –основного боргу, 281,07 грн. –інфляційних, 140,53 грн. –3% річних, 14522,05 грн. –пені, 256478,07 грн. –штрафу.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 31.01.2011 року по справі №1/59 позов ЗАТ «Житомирські ласощі»задоволено частково, стягнено з ТзОВ «Парнас»на користь ЗАТ «Житомирські ласощі»: 1709853,80 грн. –основного боргу, 281,07 грн. –інфляційних, 140,53 грн. –3% річних, 14522,05 грн. –пені, 256478,07 грн. –штрафу. В решті позовних вимог провадження у справі припинено.

Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар підтверджена матеріалами справи, підставна і підлягає до стягнення враховуючи положення ст.ст.526, 625 ЦК України та умови договору поставки №3044 від 17.12.2009 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Парнас» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 31.01.2011 року по справі №1/59, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 281,07 грн. –інфляційних, 140,54 грн. –3;% річних, 14522,05 грн. –пені та 256478,07 грн. - штрафу, вказуючи на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що сторонами 17.12.2009 року укладено додаткову угоду №3044/к до договору поставки №3044, якою змінено порядок оплати за отриманий товар, а саме початок перебігу строку оплати товару, починається окремо для кожної його частини, з моменту реалізації цієї частини дистриб’ютором (відповідачем), проте, вказане не враховано судом при прийнятті рішення.

Розгляд справи тричі відкладався.

Представник відповідача (скаржника) в судові засідання не з’являвся та не виконав вимог ухвал Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року, 14.03.2011 року, 28.03.2011 року по даній справі, не подав доказів сплати державного мита за подання апеляційної скарги в установленому порядку та розмірі.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього. Зокрема, звертав увагу суду на те, що 23.11.2010 року позивачем на адресу відповідача направлявся лист-повідомлення №2117, в якому повідомлялось, що з 24.11.2010 року договір вважається розірваним в односторонньому порядку відповідно до п.5.2.4 договору, а згідно із п.9.7 договору поставки №3044 від 17.12.2009 року, у випадку припинення дії договору, відповідач зобов’язаний сплатити продавцю всю суму заборгованості за поставлений товар та штрафні санкції, в строк не більше 10–ти банківських днів з моменту направлення повідомлення позивачем. Відповідно до вказаного листа-повідомлення, 24.11.2010 року здійснено повернення відповідачем позивачу нереалізованого товару на загальну суму –435919,96 грн., про що свідчать видаткові накладні (повернення).

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов’язковою, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача (скаржника).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

17.12.2009 року між ЗАТ «Житомирські ласощі»(в тексті договору –продавець) та ТзОВ «Парнас»(в тексті договору –дистриб’ютор) укладено договір поставки №3044, відповідно до умов якого, а саме п.1.1, продавець зобов’язується поставити дистриб’ютору кондитерські вироби, а дистриб’ютор прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 9.2 договору встановлено, що строк його дії починає свій перебіг з 01.01.2010 року та закінчується 31.12.2010 року.

Порядок розрахунків встановлено п.4.7 –4.10 договору.

Згідно із п.4.7 договору оплату кожної поставленої партії товару дистриб’ютор здійснює в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, протягом строку, який встановлений в додатку №1 (але не більше 26 календарних днів з моменту отримання товару). Відлік строку оплати починається з дати отримання товару.

Додатковою угодою №3044/К, укладеною між сторонами 17.12.2009 року узгоджено порядок встановлення початку перебігу строку оплати товару, зокрема, згідно із п.6 додаткової угоди початок перебігу строку оплати товару, поставленого за договором поставки починається окремо для кожної його частини (найменування та одиниці кількості згідно накладної) товару, з моменту реалізації цієї частини товару дистриб’ютором. При цьому вартість товару обраховується за ціною придбання товару дистриб’ютором у продавця без урахування торгових націнок дистриб’ютора.

На виконання умов вказаного вище договору відповідачем отримано від позивача товар, згідно накладних №6534 від 23.09.2010 року, №6752 від 04.10.2010 року, №6874 від 07.10.2010 року, №6950 від 11.10.2010 року, №7076 від 15.10.2010 року, №7095 від 15.10.2010 року, №7229 від 20.10.2010 року, №7230 від 22.10.2010 року, №7371 від 27.10.2010 року, №7610 від 03.11.2010 року, №7510 від 03.11.2010 року, №7710 від 05.11.2010 року, №7722 від 05.11.2010 року, №8001 від 16.11.2010 року, №7951 від 12.11.2010 року, №7919 від 12.11.2010 року, №7797 від 10.11.2010 року, №7796 від 10.11.2010 року, на підставі довіреностей, копії яких долучено до матеріалів справи.

23.11.2010 року позивачем на адресу відповідача направлявся лист-повідомлення за вих.№2117 (арк. справи 150), яким повідомлено відповідача, що з 24.11.2010 року договір постачання №3044 від 17.12.2009 року, вважається розірваним в односторонньому порядку відповідно до п.5.2.4 договору, яким передбачено право продавця в односторонньому порядку розірвати договір у разі систематичного невиконання дистриб’ютором (відповідачем) своїх зобов’язань за цим договором, систематичним невиконанням в цьому випадку буде вважатись невиконання дистриб’ютором (відповідачем) своїх зобов’язань більше двох разів. При цьому, позивач у вказаному листі зазначає, що дане рішення викликане систематичними порушеннями платіжної дисципліни відповідачем у 2010 році.

Відповідно до ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

У вказаному вище п.5.2.4 договору також передбачено, що у разі розірвання договору в односторонньому порядку у випадках передбачених в цьому пункті договору, договір буде вважатись розірваним з моменту отримання дистриб’ютором відповідного письмового повідомлення продавця, яке направляється дистриб’ютору по факсу або поштою. У випадку дострокового розірвання договору з вини дистриб’ютора (відповідача), він зобов’язаний негайно оплатити поставлений товар, сплатити пеню, штрафи, у разі їх нарахування згідно до умов цього договору, протягом 10-ти банківських днів з моменту отримання вимоги продавця, яка надсилається дистриб’ютору по факсу або електронною поштою.

Згідно із п.9.7 договору поставки №3044 від 17.12.2009 року, у випадку припинення дії договору, відповідач зобов’язаний сплатити продавцю всю суму заборгованості за поставлений товар та по штрафних санкціях, в строк не більше 10–ти банківських днів з моменту направлення повідомлення позивачем. Відповідно до вказаного листа-повідомлення, 24.11.2010 року здійснено повернення відповідачем позивачу нереалізованого товару на загальну суму –435919,96 грн., про що свідчать видаткові накладні (повернення), які підписані зі сторони позивача та відповідача та скріплені відтисками печаток сторін.

З урахуванням вартості поверненого товару, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар на момент прийняття рішення становила - 1708853,80 грн.

Слід зазначити, що відповідач (скаржник) рішення господарського суду в частині стягнення основного боргу в розмірі –1708853,80 грн. не оскаржує, наявності такого не заперечує, доказів оплати товару на вказану суму не подає.

Господарський суд, з урахуванням заперечень відповідача щодо порядку визначення позивачем початку перебігу строку настання сплати за товар, неодноразово зобов’язував сторін провести звірку щодо стану розрахунків по зазначених у позові товарно-транспортних накладних, за результатами якої скласти двосторонній акт, проте складений позивачем акт звірки взаємних розрахунків від 17.01.2011 року (арк. справи 172 - 175), отриманий відповідачем 20.01.2011 року, проте останнім не підписаний.

Судом відзначено, що доданий до доповнення до відзиву (арк. справи 179) перелік підприємств-дебіторів станом на 03.11.2011 року, надісланий відповідачу позивачем електронною поштою, містить відомості про стан розрахунків ТОВ “Парнас” за товар, отриманий ним по накладних, номери яких не вказані у позовній заяві у даній справі.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 625, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З огляду на наведене, судом правомірно стягнено з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 1709853,80 грн.

Відповідно до п.6.8 договору поставки №3044 від 17.12.2009 року за порушення строку та порядку оплати товару, які передбачені у п.п.4.7, 4.8, 4.9 договору дистриб’ютор (відповідач) зобов’язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення платежу, а згідно із п.6.9 договору у випадку прострочення дистриб’ютором (відповідачем) строку оплати, останній крім пені, зобов’язується сплатити продавцю (позивачу) штраф у розмірі 0,3 % від суми заборгованості за кожен прострочений день. У разі прострочення більше ніж на 15-ть днів розмір штрафу буде збільшено до 15 % від суми заборгованості.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, враховуючи розрахунок позивача (арк. справи 58), доданий до заяви про доповнення до позовної заяви, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача: 281,07 грн. –інфляційних, 140,53 грн. –3% річних, 14522,05 грн. –пені, 256478,07 грн. –штрафу.

В решті частині позовних вимог господарським судом провадження у справі припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Разом з тим, при поданні апеляційної скарги на рішення по даній справі, апелянтом (відповідачем) державне мито за подання такої сплачено не в повному обсязі, а лише –300 грн. В зв’язку з чим, ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року, 14.03.2011 року, 28.03.2011 року по даній справі, суд зобов’язував відповідача подати докази сплати державного мита за подання апеляційної скарги в установленому порядку та розмірі, проте, відповідачем вимог ухвали суду не виконано, доказів сплати державного мита в повному обсязі не подано.

Відповідач оскаржує рішення господарського суду в частині стягнення інфляційних, 3% річних, пені та штрафу на загальну суму 271421,72 грн., а відтак останній мав сплатити 1357,11 грн. –державного мита за подання апеляційної скарги.

Таким чином, враховуючи сплачені скаржником 300 грн. (1357,11 грн. –300 грн.), з нього підлягає стягненню в доход державного бюджету 1057,11 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 31.01.2011 року по справі №1/59 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Парнас»без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парнас»(м.Чернівці, вул.Лугова,9, код ЄДРПОУ32278697) в доход державного бюджету –1057,11 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги Львівським апеляційним господарським судом.

На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

Юрченко Я.О.