Ухвала суду № 15141846, 28.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2011 р. м. КиївК-35314/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Карась О.В., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вендіно-Захід»(далі Товариство)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010

у справі № 2а-173/10/0670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.12.2009 №0001592301/3 та від 25.12.2009 № 0001602301/3.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010, у позові відмовлено. У прийнятті вказаних судових рішень попередні судові інстанції виходили з відсутності належного документального підтвердження факту надання позивачеві послуг по ремонту та обслуговуванню кавових апаратів та послуг з дослідження конюнктури відповідного сегмента ринку, а також з неправомірного визначення Товариством бази оподаткування за наслідками здійснення операцій з реалізації повязаній особі та субєктам сплати єдиного податку товарів за цінами, нижчими ніж звичайні.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про порушення податковим органом порядку визначення рівня звичайної ціни, позаяк ДПІ не було проаналізовано співставність умов реалізації та не враховано фактори, що впливають на цінову політику підприємства (як-от втрата товарами якості та інших споживчих властивостей). До того ж, за твердженням позивача, наявність у первинних документах окремих недоліків не є підставою для виключення з податкового обліку валових витрат за такими первинними документами за умови фактичного понесення цих витрат платником під час здійснення господарських операцій.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 14.02.2007 по 31.03.2009, оформленої актом від 22.06.2009 № 3819/23-1/34900785/0110, та з урахуванням результатів оскарження позивачем первісних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.12.2009 № 0001592301/3, згідно з яким Товариству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 149027 грн. (у тому числі 97772 грн. за основним платежем та 51255 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 25.12.2009 № 0001602301/3, за яким позивачеві донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 55467 грн. (у тому числі 36978 грн. за основним платежем та 18489 грн. за штрафними санкціями). В основу прийняття цих актів індивідуальної дії податковим органом покладено:

факт реалізації позивачем повязаній особі (директору Товариства Леху Костянтину Казимировичу), а також субєктам підприємницької діяльності платникам єдиного податку товарів за ціною нижчою порівняно зі звичайною, яка була встановлена податковим органом з використанням інформації про укладені позивачем договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах;

невірне визначення позивачем залишку товарно-матеріальних цінностей;

відсутність доказів фактичного надання позивачеві послуг по обслуговуванню і ремонту кавових апаратів та послуг з дослідження конюнктури відповідного сектора ринку (як-от документальне підтвердження несправності кавових апаратів, перелік та вартість використаних для ремонту матеріалів та запасних частин, належним чином оформлені акти виконаних робіт тощо), а також обґрунтування рівня ціни на ці послуги з огляду на незазначення у договорах про надання цих послуг їх вартості;

порушення законодавчо встановленого порядку коригування податкових зобовязань з ПДВ.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Наведене положення в силу вимог підпункту 7.4.3 пункту 7.4 цієї ж статті Закону поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

За змістом підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 названого Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Аналіз правил визначення звичайної ціни, встановлених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дає підстави для висновку про те, що обґрунтування рівня звичайних цін вимагає врахування не тільки цін на однорідні та ідентичні товари, але й особливостей маркетингової політики підприємства, урахування якості, терміну придатності та інших умов щодо продажу не лиши окремого виду, але й партії товару.

Втім у розгляді цієї справи суди не надали будь-якої правової оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовував необхідність відповідного зниження ціни продукції. Так, у матеріалах справи міститься наказ Товариства щодо реалізації продукції від 13.04.2007 № 4 (а.с. 7, т.2), яким було встановлено порядок застосування торгових надбавок під час реалізації товару, що втрачає продажну спроможність у звязку з втратою якісних властивостей, закінченням терміну зберігання, пошкодженням упаковки, та реєстри відповідної продукції. Отже, для правильного вирішення цього спору судами слід було перевірити порядок визначення звичайної ціни на спірні товари з урахуванням доводів Товариства щодо наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) для застосування відповідного рівня цін, дослідити усе коло обставин, що вплинули на порядок ціноутворення на підприємстві, за необхідності витребувавши додаткові докази, та на підставі встановленого дійти обґрунтованого висновку про рівень звичайних цін на спірну продукцію за співставних умов продажу. Крім того, судам слід було дослідити, чи було запропоновано спірні товари із застосуванням відповідних знижених цін до продажу й іншим особам (тобто особам, продаж яким товарів не потребує від підприємства дотримання звичайноцінових правил).

Передчасним є і висновок судів про неправомірність включення позивачем до валових витрат вартості послуг по обслуговуванню і ремонту кавових апаратів та послуг з дослідження конюнктури відповідного сектора ринку.

Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону заборонено віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання спірних послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах.

У матеріалах справи містяться акти виконаних робіт (наданих послуг), акти здачі-прийняття цих послуг, в яких наведено конкретний перелік виконаних послуг, їх зміст, обсяг та вартість.

Посилання судів на відсутність необхідних умов у договорах про виконання цих послуг (зокрема, ціни договору, переліку послуг тощо), укладених позивачем з виконавцями, не може слугувати мотивом для висновку про порушення позивачем порядку формування валових витрат, позаяк наслідки у податковому обліку створюють реально здійснені господарські операції, які можуть мати місце і за відсутності договірних правовідносин. Тобто окремі порушення норм цивільного та господарського законодавства під час укладення договору не є підставою для розгляду господарських операцій платників податку як таких, що вчинені з порушенням вимог податкового законодавства.

Водночас з урахуванням доводів ДПІ судам слід було більш ретельно перевірити факт реального виконання цих послуг, за необхідності витребувавши додаткові докази.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на допущені порушення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі обставини справи, за необхідності витребувати додаткові докази, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вендіно-Захід»задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 у справі № 2а-173/10/0670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась Н.Є. Маринчак С.Е. Острович О.І. Степашко