Ухвала суду № 15141071, 29.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2011 р. м. КиївК-4423/08 до К-2651/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т.М.

секретар судового засідання Рустамян Е.А.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 29.03.2011 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Дніпропетровський олійноекстракційний завод”, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2008

у справі№ А37/11-07

за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод”

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі

з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

за участю прокуратури Дніпропетровської області

про визнання недійсними податкові повідомлення рішення.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсними податкових повідомлень рішень № 0000798822/0/11008 від 27.04.2006, № 0000808822/0/11002 від 27.04.2006.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2008 постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 скасовано, прийнято нову, якою позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000798822/0/11008 від 27.04.2006, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000808822/0/11002 від 27.04.2006 в частині нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 982780, 50 грн.: 655187 грн. основного боргу, 327593, 50 грн. штрафні санкції, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач та відповідач звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами.

Позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2008, та залишити в силі постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007.

Відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2008, прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційні скарги вмотивовані тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005 та складено акт №132-08-03/2-00374385/ДСК від 14.04.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000798822/0/11008 від 27.04.2006, якими донараховано податок на прибуток у сумі 1 254201, 10 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 1941865, 40 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000808822/0/11002 від 27.04.2006, яким донараховано податок на додану вартість у сумі 694258 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 347129 грн.

Перевіркою встановлено порушеннями норм п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „По податок на додану вартість”, різницю між ціною придбання і ціною продажу насіння соняшнику врожаю 2004 року в розмірі 18412958, 79 грн. вартість передпродажної підготовки по проданим дистрибютору товарам, яка не повязана з господарською діяльністю підприємства у розмірі 2603137, 24 грн., витрати не повязані з використанням ліцензійної угоди (угоди роялті № 1) в розмірі 8099608, 40 грн., занижено податок на прибуток на суму 1254201, 10 грн.

Позивач здійснює основний вид економічної діяльності, виробництво олії та її реалізації.

Реалізація побічної продукції переробки соняшнику, яка виникає в ході виробничого процесу на підприємстві позивача, а також реалізація запасів сировини, є складовими частинами фінансово-господарської діяльності підприємства, що забезпечує основну діяльність позивача та є ланкою в загальному виробничому процесі.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємства” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, як вірно зазначили судові інстанції, прибутковість кожної окремої операції не є обовязковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, які, хоча і були спрямовані на одержання прибутку, однак з обєктивних причин призвели до заздалегідь незапланованих негативних фінансово-економічних наслідків.

Тому результат від її здійснення не може розглядатися як прибутковий чи збитковий окремо від загального результату діяльності позивача, в рамках якої здійснювані допоміжні господарські операції.

Витрати на придбання насіння соняшника в межах зазначеної суми податків вважає такими, що не повязані із господарською діяльністю товариства, а отже такими, що не підлягають включенню до складу валових витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, намір позивача використовувати продукцію у своїй подальшій господарській діяльності підтверджено тим, що на момент придбання насіння соняшнику воно було сировиною для основного виробництва позивача, отримувалося та належним чином оприбутковувалося, що підтверджено актом перевірки від 14.04.2006.

Витрати на придбання насіння соняшнику загальною вартістю 311629401, 89 грн., включалися позивачем до валових витрат за першою подією, валові витрати з придбання насіння соняшнику врожаю 2004 року було сформовано позивачем у 2004 році.

Правомірність віднесення витрат по придбанню 219875216 кг насіння соняшнику в сумі 311629401, 89 грн. була підтверджена перевіркою діяльності позивача за період з 01.10.2002 по 01.01.2005.

Колегія судді касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що виключення сум, включених до складу валових витрат у 2004 році, із валових витрат 2005 року є необґрунтованим.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та компанією „Олейна С.А.” (Швейцарія) укладено ліцензійну угоду від 01.01.1998.

Згідно з цією угодою компанія „Олейна С.А.” (ліцензіар) надає позивачу (ліцензіату) не виключне право використовувати товарний знак „Олейна” в повному обсязі у відношенні товару (рафінована, дезодорована, бутильована соняшникова олія), з метою виробництва та продажу.

Додатковою угодою № 2 від 01.07.2000 до ліцензійної угоди позивач зобовязаний сплачувати на користь компанії „Олейна С.А.” роялті в розмірі 0,04 дол. США за кожну пляшку, яка вироблена та реалізована позивачем з використанням міжнародних товарних знаків, за межами території України та 0,03 дол. США за кожну пляшку, яка вироблена та реалізована позивачем з використанням зареєстрованого на Україні товарного знаку свідоцтвом № 11197, на території України.

Положеннями пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до валових витрат включаються витрати, повязані з виплатою роялті.

Висновки податкової інспекції не можна вважати правомірними виходячи з того, що згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи компютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіо касети кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що висновки відповідача щодо порушення позивачем умов ліцензійної угоди є такими, що не входять до компетенції податкової служби.

Відносно валових витрат на суму 2603137, 14 грн., повязаних з виконанням позивачем дистрибюторських угод, за відсутності донарахованої суми податкового зобовязання нарахування штрафних санкцій у розмірі 35583, 20 грн. слід визнати протиправним, оскільки таке нарахування суперечить п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, де зазначено, що у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству, в звязку з чим, позов в цій частині слід задовольнити, віднесення до складу податкового кредиту різниці між ціною придбання і ціною продажу насіння соняшнику врожаю 2004 року, включення до складу податкового кредиту вартості послуг дистрибюторів щодо просування продукції позивача відповідно до дистрибюторських угод позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позиція відповідача по вказаним епізодам зводиться до того, що згадані операції не відносяться до господарської діяльності позивача, а тому суми ПДВ, сплачені в рамках таких операцій, не можуть бути включені до складу податкового кредиту.

Відповідно до абзацу 2 п.п. 7.4.1 Закону України „Про податок на додану вартість” право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ПДВ сплачено у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно віднесення операцій з купівлі-продажу насіння соняшника на суму 3 682 592 грн. до господарської діяльності позивача.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що реалізацію готової продукції позивач здійснює на території країни через мережу дистрибюторів.

Відповідно дистрибюторської угоди - подавець (позивач) продає та поставляє дистрибютору продукцію на основі прийняття замовлень дистрибютора до виконання, що надаються продавцеві на умовах базису поставки Інкотермс 2000 СРТ склад дистрибютора.

Відповідно до дистрибюторських угод, послугами передпродажної підготовки, вартість яких відшкодовує позивач, є: просування товару на ринку шляхом продажу у роздрібні торгівельні точки, розвезення товару по роздрібним точкам на їх замовлення транспортом дистрибютора, забезпечення стандартів розміщення продукції в роздрібних торгівельних точках та інше.

Однак, реалізація товару від дистрибютора в торгівельну мережу здійснюється на підставі угод, укладених дистрибютором з третіми особами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позивача відсутні документи, які підтверджують факт роздрібної торгівлі готовою продукцією, але до складу валових витрат і податкового кредиту по податку на додану вартість включені суми по послугам передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі.

Укладені позивачем дистрибюторські договори, а саме: договорів купівлі-продажу та надання безповоротної фінансової допомоги.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” безповоротна фінансова допомога не є обєктом оподаткування з податку на додану вартість.

Таким чином, відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачу обґрунтовано нараховане податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 39071 грн.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Дніпропетровський олійноекстракційний завод”, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2008 у справі № А37/11-07 слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Дніпропетровський олійноекстракційний завод”, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2008 у справі № А37/11-07 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіГ.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О.Рибченко

Т.М. Шипуліна