Ухвала суду № 15140883, 06.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2011 р. м. КиївК-18431/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Голубєвої К.Г.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

при секретаріКравченко В.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції та заступника прокурора Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки рим від 10.06.2008

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008

у справі № 2-24/1803-2008А

за позовом Закритого акціонерного товариства «УКпостач»

до Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки рим від 10.06.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ № 0000012304/0 від 21.01.2008 про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2007 року в сумі 80872,00 грн., за березень в сумі 78700,00 грн., за квітень 2007 року в сумі 194871,00 грн., за травень 2007 року в сумі 132414,00 грн., за липень 2007 року в сумі 558429,00 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «УКпостач»3,30 грн. судових витрат.

Красноперекопська ОДПІ та заступник прокурора Автономної Республіки Крим подали касаційні скарги, якими просять скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилаючись на п. 1.3, 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, положення Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 18.08.2005 № 350, зазначають, що однією з обовязкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження зустрічними документальними перевірками сплати сум податку до бюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

У період з травня 2007 року по вересень 2007 року податковим органом проведено позапланові виїзні перевірки позивача, за наслідками яких складені довідки, якими підтверджено заявлені позивачем до бюджетного відшкодування за лютий, березень, квітень, травень та червень 2007 року суми та зазначено, що висновок про бюджетне відшкодування буде зроблено при отриманні результатів перевірок та підтвердження інформації про фактичну сплату ПДВ до бюджету постачальниками позивача.

Актом перевірки від 17.01.2008 № 40/23-4/30169718/3 зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало безпідставному заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за спірні періоди, оскільки згідно з відповідями на запити відповідача підприємства, з якими позивач мав взаємовідносини, визнані банкрутами та відсутні відомості про перерахування податку на додану вартість до бюджету.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Податковий орган не наводить жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попереднім постачальником у ланцюгу постачання товару, а також визнання контрагентів платника банкрутами не впливає на право платника податку на додану вартість (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через визнання таких постачальників банкрутом чи відсутність висновків зустрічних перевірок щодо сплати податку такими постачальниками до бюджету зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість та донарахування сум податкового зобовязання.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційних скарг та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції та заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки рим від 10.06.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Г.К. Голубєва

М.І. Костенко

М.О. Федоров