Ухвала суду № 15140624, 30.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2011 р. м. КиївК-22405/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Острович С.Е.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009 р.

у справі № 22-а-8402/09 (2-а-10248/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Іноземного підприємства «Індра»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

Іноземне підприємство «Індра»(надалі - позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (надалі відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та скасування рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2008 р. (суддя Перцова Т.С.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіренко О.І., судді: Подобайло З.Г., Григоров А.М.), позов задоволено у повному обсязі: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 09.06.2008 р. № 0000452320/0 та від 25.07.2008 р. №0000452320/1; скасовано рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 08.09.2008 р. № 3519/10/25-103 про результати розгляду повторної скарги.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень пункту 1.23 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), статті 93 Цивільного кодексу України, статтей 70, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.12.2006 р. по 31.12.2007 р. та з питань повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 15.12.2006 р. по 29.02.2008 р., за результатами якої 28.05.2008 р. було складено акт № 1580/23-206/34756148 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 9125,00 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2008 р. № 0000452320/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 11512,50 грн., у т.ч. 9125,00 грн. основного платежу та 2387,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження позивачем в адміністративному порядку, згаданого податкового повідомлення-рішення, останнє було залишено без змін, а скарга позивача без задоволення, у звязку з чим, Іноземному підприємству «Індра»було направлено податкове повідомлення-рішення від 25.07.2008 р. № 0000042340/1.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що засновником позивача є нерезидент «ISIDA TRADING»L.L.C. (США).

Повноважним представником нерезидента «ISIDA TRADING»L.L.C. в Україні був громадянин України ОСОБА_6, який діяв від імені нерезидента на підставі довіреності.

Відповідно до пунктів 4.4 4.6 розділу 4 Статуту Іноземного підприємства «Індра», розмір статутного фонду підприємства визначено у розмірі 40000, грн. До моменту реєстрації підприємства засновник зобовязався внести до статутного фонду не менше 50% вказаного у пункті 4.4 вкладу. Внесення до статутного фонду грошей повинно підтверджуватися документами, виданими банківськими установами. Засновник зобовязаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2006 р. з метою формування статутного фонду позивача, ОСОБА_6 було внесено у касу підприємства 50% вкладу, а саме 20000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 16.

У порядку доформування статутного фонду Іноземного підприємства «Індра», 30.11.2007 р. представником нерезидента «ISIDA TRADING»L.L.C. ОСОБА_6 було внесено у касу позивача другу частину вкладу у розмірі 20000,00 грн., що також підтверджується прибутковим касовим ордером від 30.11.2007 р. № 1.

У подальшому, другу частину вкладу було здано директором Іноземного підприємства «Індра»на рахунок у банк, про що свідчить наявний у справі видатковий касовий ордер від 30.11.2007 р. № 1 та квитанція банку від 30.11.2007 р. № 13.

Відповідно до пункту 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Виходячи з аналізу викладеної норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що внески до статутного фонду підприємства, не є безповоротною фінансовою допомогою та не можуть брати участь у формуванні валового доходу позивача.

Що стосується доводів відповідача щодо ненадання для перевірки жодного документа, який би підтверджував факт внесення готівкових коштів до каси підприємства через ОСОБА_6, а з каси підприємства до банку через директора Іноземного підприємства «Індра» Неустроєву А.Н., то вони були спростовані наявними у матеріалах справи та наданими для перевірки первинними бухгалтерськими документами.

Також, зі змісту акта вбачається, що між позивачем (орендар) та Відкритим акціонерним товариством «Ольга» (орендодавець) було укладено договір оренди від 01.02.2007 р. № 21/07, згідно умов якого, останній зобовязався надати у строкове платне користування позивачу нежитлове приміщення загальною площею 5 кв.м. за адресою: м. Харків, пр-т. Гагаріна, 167/1.

Відповідно до акта прийому-передачі від 01.02.2007 р. згадане приміщення було передано орендарю.

Відповідач враховуючи відсутність станом на 01.01.2008 р. підтверджень сплати позивачем на рахунок орендодавця сум орендної плати, дійшов висновку про порушення останнім приписів підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині заниження суми податку на прибуток на 4125,00 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 04.02.2007 р. між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Ольга»було укладено додаткову угоду до договору оренди від 01.02.2007 р. № 21/07, на підставі якої було достроково розірвано згаданий договір оренди.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач приміщення, визначене у договорі оренди від 01.02.2007 р. № 21/07, не використовував, тобто послуг оренди не отримував.

Відповідно до абз. 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Під безоплатно наданими товарами (роботами, послугами), слід вважати, згідно пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Однак, відповідно до умов договору оренди від 01.02.2007 р. № 21/07 орендар зобовязувався сплачувати орендну плату у розмірі 300 грн. за 1 кв.м. за користування нежитловим приміщенням. Тобто, вказаний договір передбачав грошову компенсацію вартості отриманих послуг.

У звязку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що наявні у справі докази спростовують висновок податкового органу щодо порушення позивачем приписів абз. 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме у частині заниження суми податку на прибуток на 4125,00 грн.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

А відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова у справі № 22-а-8402/09 (2-а-10248/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009 р. у справі № 22-а-8402/09 (2-а-10248/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Острович С.Е. Федоров М.О.