Постанова № 15140443, 09.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" березня 2011 р. м. КиївК-42967/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Семченко О.В., Фрейдун О.М.,

Драченко В.С.,

відповідача:Троян Ю.О.,

прокурора:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р.

у справі №2а-3955/10/2370

за позовом Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси,

за участю Прокурора м. Черкаси,

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р. (суддя В.В.Мишенка), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Н.М.Троян, судді Л.О.Костюк, О.О.Шостак), повністю задоволено адміністративний позов Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі відповідач). Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкаси від 06.07.2010 р. №0002292301/0 та від 04.08.2010 р. №0002292301/1 повністю, від 06.07.2010 р. №0002302301/0 та від 04.08.2010 р. №0002302301/1 в частині стягнення податкового зобовязання на суму 2.360.868,00 грн. (1.573.912,00 грн. основного платежу та 786.956,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн..

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом не було доведено фіктивності та безтоварності укладених позивачем угод, а отже відсутні підстави вважати їх нікчемними. Відтак посилання податкової інспекції на неправомірність віднесення підприємством до складу валових витрат вартості отриманих від контрагента товарно-матеріальних цінностей та відповідно незаконне формування податкового кредиту по спірним господарським операціям визнано необґрунтованими.

Крім того, судовими інстанціями встановлено правильність віднесення позивачем до складу валових витрат відсотків за користування податковим кредитом по сплаті податку на додану вартість.

Також судами першої та апеляційної інстанцій визнано безпідставними доводи відповідача відносно необхідності коригування позивачем складу валових витрат при здійсненні списання безнадійної заборгованості.

З огляду на вказане, судові інстанції дійшли висновків відносно неправомірності донарахування позивачу податкових зобовязань та відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій, а отже аргументованості заявлених позовних вимог.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009 р.. Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем нормативних приписів Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість».

За результатами вказаної перевірки відповідачем 29.06.2010 р. було складено акт №1471/23-2/31141625, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.07.2010 р. №0002302301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 2.363.343,00 грн. (1.575.562,00 грн. основного платежу та 787.781,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), та №0002292301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 739.187,00 грн. (492.791,00 грн. основного платежу та 246.396,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень було прийнято нові, аналогічні за змістом від 04.08.2010 р. №0002302301/1, та №0002292301/1.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість стало неправомірне, на думку відповідача, віднесення підприємством до складу валових витрат вартості отриманих від контрагента (ПП «Універсалцентр») товарно-матеріальних цінностей (світлих нафтопродуктів, чорновяжучих дорожніх матеріалів, фарби для дорожньої розмітки, розчинників для такої фарби, світлоповертаючих плівок для дорожніх знаків та ін.).

Так, на думку податкової інспекції, зазначені спірні угоди є нікчемними з огляду на відсутність відомостей про постачальника товарів у товарно-транспортних накладних, залізничних накладних, а також зважаючи на те, що видані ПП «Універсалцентр»податкові накладні підписано невстановленою особою, у той час як у них зазначено, що підпис належить директору гр. Ляскунову.

У той же час судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом взагалі не досліджувалось питання про наявність чи відсутність придбаних позивачем товарів, а саме бітуму, світлих нафтопродуктів, чорновяжучих дорожніх матеріалів, фарби для дорожньої розмітки, розчинники для такої фарби, світлоповертаючі плівки для дорожніх знаків та ін., у філіях підприємства. Не було здійснено перевірку наявності документів на зберігання зазначених товарів, їх подальше використання у господарській діяльності позивача.

На противагу зазначеному, платником податків було надано судовим інстанціям документи, якими спростовувались доводи податкової інспекції. Так, позивачем було долучено до матеріалів справи копії документів, якими підтверджено наявність у філіях бітумних сховищ, резервуарів та ємкостей для зберігання бітуму та чорновяжучих матеріалів. Крім того, довідками КРУ, складеними за результатами проведених перевірок, встановлено відповідність кількості та вартості бітуму згідно даних бухгалтерського обліку фактично наявним.

Також судовими інстанціями встановлено, що при проведенні перевірки контролюючим органом аналізувались документи, якими підтверджувало отримання позивачем бітуму, його переробку у асфальтобетон, відпуск споживачам та подальше використання для будівництва та ремонту автомобільних доріг.

Зазначене також підтверджується виконанням позивачем у 2008 та 2009 роках робіт на замовлення Служби автомобільних доріг у Черкаській області, результати яких оформлено актами форми КБ-2в.

Доводи відповідача відносно того, що у залізничних накладних, наданих позивачем, відправниками бітуму було вказано ЗАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», ТОВ «Скіф-Шіплінг», ТОВ «ТНК-ВР коммерц», ТОВ «Біт-Системи», АТ «Запорожкокс», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», обґрунтовано відхилено судовими інстанціями зважаючи на те, що зазначене не свідчить на користь висновку про те, що саме вказані юридичні особи, а не ПП «Універсалцентр»є постачальниками товару.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно встановлено, що залізничні накладні лише підтверджують факт перевезення та отримання товару, а не його поставку, а також, що особи, вказані як відправники товару не обовязково є постачальниками чи власниками такого товару.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено, що з витягу з ЄДР та статутних документів ПП «Універсалцентр»вбачається, що предметом діяльності останнього є посередництво у торгівлі паливом, будівельними матеріалами. Тобто ПП «Універсалцентр»не є виробником товарів, які ним було поставлено позивачу, що пояснює зазначення інших відправників товару у залізничних накладних. Крім того, як встановлено судовими інстанціями, у позивача відсутня як кредиторська так і дебіторська заборгованість перед ТОВ «Скіф-Шіплінг», ТОВ «ТНК-ВР коммерц», ТОВ «Біт-Системи», АТ «Запорожкокс», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Посилання відповідача на неналежність підпису директору ПП «Універсалцентр»на виданих позивачу податкових накладних також обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій зважаючи на наступне. Директора ПП «Універсалцентр»було допитано у суді першої інстанції у якості свідка, з пояснень якого встановлено, що податкові накладні ним було підписано особисто та що він не надавав працівникам правоохоронних органів, експертних установ зразків свого підпису для проведення почеркознавчого дослідження, на яке посилається відповідач. Відтак суди дійшли цілком обґрунтованих висновків відносно того, що зазначене дослідження не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Також судовими інстанціями встановлено, що податковою інспекцією у 2007 та 2008 роках проводились перевірки позивача, зокрема розглядалися питання взаємовідносин з ПП «Універсалцентр», за результатами яких порушень законодавчих норм при здійсненні підприємствами господарських операцій не виявлено.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно безпідставності доводів податкового органу щодо порушення позивачем приписів Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»при здійсненні господарських операцій з ПП «Універсалцентр».

Також суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання безпідставними доводів відповідача відносно необхідності коригування позивачем складу валових витрат при здійсненні списання безнадійної кредиторської заборгованості перед постачальниками, яка залишилася непогашеною після закінчення терміну позовної давності.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 п.5.7 цієї статті.

Положеннями п.4.1 ст.4 цього ж Закону визначено валовий доход як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Нормами п.1.23 ст.1 зазначеного Закону передбачено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті. Тобто Законом визначено вичерпний перелік підстав для віднесення товарів до категорії безоплатно наданих.

Як встановлено судовими інстанціями, у даному випадку отримання матеріалів та робіт було здійснено на підставі договорів купівлі-продажу (поставки) та договору підряду, тобто за договорами, які за своєю правовою природою є оплатними.

Приписами пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Враховуючи викладене, судовими інстанціями обґрунтовано встановлено, що позивачем правомірно збільшено валовий доход на суму списаної кредиторської заборгованості, та що чинним законодавством не передбачено обовязку платника податків корувати склад валових витрат при списанні такої заборгованості.

Оскільки донарахування позивачу податкових зобовязань за основним платежем у зазначеній частині правомірно визнано судовими інстанціями необґрунтованим, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено правильно.

Що ж стосується висновків суду першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відносно задоволення позову в частині правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат відсотків за користування розстрочкою зі сплати податку на додану вартість у сумі 42.001,00 грн., судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає їх помилковими та безпідставними. Так, пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено що, не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб. Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавцем не дозволяється включення сум податку на додану вартість до складу валових витрат платника податків.

Згідно з п.1.5 Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобовязань платників податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 18.09.2001 р. №378, розстроченням податкових зобовязань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобовязань без урахування сум пені на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Відповідно до п.1.8 зазначеного Порядку, проценти за користування податковим кредитом нараховуються на суму розстроченого (відстроченого) податкового зобовязання за кожний календарний день розстрочення (відстрочення) податкових зобовязань. Сума нарахованих процентів, не сплачена платником податків у строки, визначені цим Порядком, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Положеннями п.1.3 цього ж Порядку визначено, що податковий борг це податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене у встановлений термін, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобовязання.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що відсотки користування розстрочкою зі сплати податку на додану вартість фактично також є податковим зобовязанням зі сплати податку на додану вартість, а отже їх включення позивачем до складу валових витрат є порушенням приписів пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Тому, донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 15.750,37 грн. (10.500,25 грн. основного платежу, 5.250,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій) здійснено податковою інспекцією правильно, відтак судові рішення у цій частині є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р. у справі №2а-3955/10/2370 в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.07.2010 р. №0002302301/0 та від 04.08.2010 р. №0002302301/1 в частині нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 15.750,37 грн. (10.500,25 грн. основного платежу, 5.250,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій) скасувати.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»відмовити.

3. У решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р. у справі №2а-3955/10/2370 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.