Ухвала суду № 15138252, 05.04.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13567/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кишинський М.І.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Гром Л.М. та Кучми А.Ю.,

при секретарі: Проценко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення рішення №0000304310/0 від 13.04.09 р., №0000304310/1 від 16.06.09 р., №0000304310/2 від 01.09.09 р., №0000304310/3 від 03.11.2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року позов задоволено.

Рішення суду вмотивовано тим, що в даному випадку безоплатної передачі товару не відбулося, в звязку з чим позивач не повинен сплачувати податок на додану вартість, отже, донарахування податкового зобовязання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій суд вважає не обґрунтованим.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. На думку апелянта, оспорювані податкові повідомлення рішення відповідають вимогам чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З таким висновком не можливо не погодитися, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2006 року по 31.12.2008 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт від 31 березня 2009 року №113/43-10/22906155 на підставі якого винесені податкові повідомлення рішення, що оскаржується.

Підставою визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість стало невключення до бази оподаткування з податку на додану вартість залишкову вартість проведених поліпшень орендованих приміщень у момент їх безоплатної передачі орендодавцю.

Судом встановлено, що для ведення господарської діяльності та розміщення своїх відділень Банк укладає Договори оперативної оренди нежитлових приміщень. На підставі цих угод Банк проводив поточний ремонт, для підтримання обєкту оренди у відповідному стані згідно укладених договорів. Відповідачем а ні в акті перевірки, а ні в судовому не вказано на підставі яких документів зроблено висновок про те, що позивач безоплатно передав поліпшення власникам орендованих приміщень.

Відповідно до п. 1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що безоплатно надані товари це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод. Підпунктом 1.17 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 8.8.1, 8.8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості: відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди); створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди). У разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оренди) орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового (орендного) договору такий орендар користується правилами, визначеними пп. 8.4.8 п. 8.4 цієї статті для заміни основних фондів. При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта.

Як вірно вказано судом першої інстанції, при цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що поліпшення обєкту оренди є витратами безпосередньо орендаря, що враховується або у складі валових витрат відповідного податкового періоду, або амортизується у складі відповідної групи основних засобів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що в даному випадку безоплатної передачі товару не відбулося, в звязку з чим позивач не повинен сплачувати податок на додану вартість, тому, донарахування податкового зобовязання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій є не обґрунтованим.

Також, колегія суддів погоджується з висновком Окружного адміністративного суду щодо порушення відповідач вимог пп. 1.5, 1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327, так як останнім в акті перевірки зазначені договори оренди, які не стосуються проведених ремонтних робіт (поліпшень).

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 11 квітня 2011 року.

Головуючий: Н.В. Безименна

Судді: Л.М. Гром

А.Ю. Кучма