ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
31 березня 2011 року 15:10 № 2а-13331/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Наумець О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бест Кард Сервіс"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
проскасування повідомлення - рішення № 0002132303/0" № 000214303/0 від 16.03.2010року Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування рішення про визначення податкового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) згідно: податкового повідомлення-рішення № 0002132303/0 від 16.03.2010, яким було визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 3094631 грн. по податку на додану вартість, податкового повідомлення-рішення № 0002142303/0 від 16.03.2010, відповідно до якого було визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій з податку на прибуток підприємств в розмірі 4789454 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу про порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що недоїмка позивача по зобовязаннях з податку на прибуток та податку на додану вартість встановлена під час проведення перевірки.
Позивач збільшив позовні вимоги, після отримання рішень податкового органу за результатами апеляційного оскарження донарахованих зобовязань. У звязку з цим позивач просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002132303/0 від 16.03.2010, № 0002132303/1 від 26.04.2010, № 0002132303/2 без дати, № 0002132303/3 від 30.09.2010 та № 0002142303/0 від 16.03.2010, № 0002142303/1 від 26.04.2010, № 0002142303/2 без дати, № 0002142303/3 від 16.03.2010, від 30.09.2010,
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
03.03.2010 відповідачем складено Акт № 424/23-03/31201783 про результати виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Кард Сервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства.
За результатами проведеної перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані повідомлення-рішення.
В акті відповідача № 424/23-03/31201783 зазначено, що під час проведеної перевірки було встановлено:
Позивач укладав договори купівлі-продажу з ТОВ «Арта ЕПС»№ 09 від 14.08.2007 та № 15/2-05 від 15.05.2009 , за якими позивач придбав вимоги до Українського Професійного Банку згідно договору № 14 на зберігання грошових коштів на депозитному рахунку від 22.10.2003.
Також позивач (дилер) уклав дилерську угоду № 15/05 від 15.06.2005 з ТОВ «Українське гарантійне агентство»(продавець), за яким продавець зобовязався переуступати право вимоги до боржника Українського Професійного Банку згідно договору № 14 на зберігання грошових коштів на депозитному рахунку від 22.10.2003 плюс один відсоток.
20.05.2009 позивач уклав договір купівлі-продажу prepaid-продукції № U967405503218/1 з ТОВ «Українське гарантійне агентство», за яким позивач зобовязався придбавати prepaid-продукцію, та має право реалізовувати придбану в ТОВ «Українське гарантійне агентство» продукцію через пункти власної та дилерської мережі із додержанням вимог чинного законодавства.
Витрати, здійснені позивачем за цими договорами були віднесені ними до складу валових витрат.
Проте, позивачем не було надано до перевірки атестату в системі WebMoney та не створено свого сайту в Інтернеті.
Позивач по зазначених договорах не сплатив податку на додану вартість, посилаючись на абз.2 п.3.2.5 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до абз.2 п.3.2.5 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку відображення операцій, пов'язаних з державним та гарантованим державою боргом, при плануванні та виконанні державного бюджету" від 28.01.2004 N 42 боргові зобов'язання суб'єктів господарювання резидентів - зобов'язання, що виникають у суб'єктів господарювання - резидентів як безпосередніх позичальників, оформлені шляхом випуску боргових цінних паперів, укладання кредитних договорів (договорів про позику).
Згідно з Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.
До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі.
Відповідно до ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу матеріалів справи, судом було встановлено, що договори, які укладалися позивачем за своєю правовою природою є факторингом. Такий висновок суду ґрунтується на наступному. Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Про те, що укладені позивачем договори від 14.08.2007, 15.05.2009 та 20.05.2009 є договорами факторингу підтверджується пунктами 3.2 (щодо договорів від 14.08.2007 та 15.05.2009), а також пунктом 4.2 договору від 20.05.2009.
З огляду на це, доводи позивача про те, що укладені вище договори є договорами цесії та є операціями з торгівлі борговими зобовязаннями є безпідставними.
Крім того, суд звертає увагу, що зобовязання з повернення банківського вкладу не є борговим зобовязанням.
Таким чином, рішення відповідача про донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість є обґрунтованим.
Перевіркою також встановлено, що під час здійснення операцій з придбання карток поповнення рахунків і електронних ваучерів мобільного звязку, Інтернет, ІР телефонії, стартових пакетів мобільного звязку та витрат на виготовлення реклами позивач завищив задекларовані показники у рядку 10.1 Декларацій з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 по 30.09.2009 на суму 19355 грн. У звязку з чим позивачу було донараховано податку на додану вартість в сумі 19355 грн. та застосовано фінансову санкцію в розмірі 9678 грн.
Під час судового розгляду було зясовано, що донарахування податкового зобовязання та штрафних санкцій мало місце через те, що позивачем під час проведення перевірки не були надані податкові накладні від ЗАТ «УМЗ», код14333937, по яким позивачем включено до складу податкового кредиту у квітні 2008 року суму 3876 грн., у травні 2008 року 15479 грн.
Разом з тим, позивачем була надана копія реєстру виданих та отриманих податкових накладних, з яких вбачається, що позивач отримав від ЗАТ «УМЗ»видаткові накладні на суму 3876 грн. у квітні 2008 року та на суму 15479 грн. у травні 2008 року.
З огляду на це висновок відповідача про не підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податкового кредиту та відповідно порушення пп.. 7.4.5 п. 7.4 ст.7, пп.. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість є необґрунтованим.
Також під час перевірки було встановлено, що на кінець періоду, який перевірявся, у позивача обліковується кредиторська заборгованість за договором, укладеним з ТОВ «Амирис»у сумі 2573909 грн. про придбання електронних ваучерів. Товар отримано позивачем, проте оплата не здійснювалася.
В Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Амирис»припинено, але не знято з обліку, а постановою Господарського суду міста Києва від16.06.2008. Державну реєстрацію ТОВ «Амирис»скасовано 10.10.2009. Таким чином, відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем валового доходу на суму 2573909 грн.
Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід включає, зокрема, сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.
Не віднесення до складу валового доходу суми заборгованості ТОВ «Амирис»в розмірі 2573909 грн. відповідач обґрунтував тим, що ТОВ «Амирис»своє право вимоги на вказану суму відступив ТОВ «Пей-Порт»за договором від 29.05.2009. Вказана операція була здійснена у четвертому кварталі 2009 року, а господарські взаємовідносини позивача та ТОВ «Пей-Порт»не були охоплені перевіркою. Крім того, представник позивача пояснив, що на
На підставі пояснень сторін та матеріалів справи судом було встановлено, що позивач розраховувася з ТОВ «Амирис»простими векселями. В межах ліквідаційної процедури ТОВ «Амирис»не було пред'явлено вимог до позивача щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту. Разом з тим, в цей же період ТОВ «Амирис»було передано право вимоги до позивача ТОВ «Пей-Порт».
В той же час, суд звертає увагу, що при видачі векселів у позивача припинилися зобовязання за договорами по придбанню електронних ваучерів та виникли зобовязання за простими векселями, держателем яких стало ТОВ «Амирис».
На момент ліквідації ТОВ «Амирис»зобовязання за векселем позивачем погашено не було, тому в період, за який проводилася перевірка, позивач мав віднести суму боргу за векселем до складу валового доходу по правовідносинам з ТОВ «Амирис».
З огляду на це, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
В частині донарахування відповідачем податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Ситтіус»позивач погодився з висновками податкового органу .
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Під час розгляду справи було встановлено, що оскаржувані позивачем рішення відповідають вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, за винятком донарахування податкового зобовязання за віднесення до складу податкового кредиту в квітні 2008 року суми в розмірі 3876 грн., у травні 2008 року - 15479 грн.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Наданими представником відповідача поясненнями та доказами доводи позивача були спростовані.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є необґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 60, 69-71, 94, 160-165, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Кард Сервіс" задовольнити частково.
Визнати проти правним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002132303/0 від 16.03.10 в частині донарахування податку на додану вартість на суму 19355,00 грн. штрафної санкції на суму 9 678,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Судові витрати в сумі 1,00 грн. присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Кард Сервіс" за рахунок Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій
Судове рішення № 15135695, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 31.03.2011. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-13331/10/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: