Постанова № 15134786, 22.04.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2011 року Справа № 2а/2370/840/2011

10 год. 37 хв.м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Гаврилюка В. О.,

секретар судового засідання –Білоус А. М.,

за участю представників:

позивача –ОСОБА_1,

відповідача –ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Уманського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

встановив:

Уманський міський центр зайнятості подав позов про стягнення з ОСОБА_3 7000 грн. 63 коп. коштів, виплачених як допомога по безробіттю, вартість навчання згідно кошторису та матеріальну допомогу в період професійного навчання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на час прийняття рішення про надання відповідачу статусу безробітного та виплат допомоги по безробіттю останній був зареєстрований як фізична особа –підприємець, про вказані обставини центр зайнятості не повідомив, що стало підставою для прийняття рішення про повернення коштів, сплачених як допомога по безробіттю, вартість навчання та матеріальної допомоги в період професійного навчання в розмірі 7000 грн. 63 коп., які відповідач добровільно не сплатив.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю посилаючись на те, що на момент звернення до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного він не являвся особою, яка забезпечувала себе роботою самостійно; позивачем не було складено акту за результатами звіряння даних або їх перевірки, як того вимагає законодавство.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року № 803-XII в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство”; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Частиною 1 статті 2 Закону № 803-XII передбачено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Отже, не можуть бути безробітними особи, що мають статус суб’єкта підприємницької діяльності, незалежно від того, чи отримують вони дохід, адже підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому статусу підприємця фізична особа позбавляється з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи –підприємця (частина 3 статті 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” № 755-IV від 15.05.2003р.).

Частиною 2 статті 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до пункту 3 цієї статті сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Крім того, в силу пункту 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000р. № 307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Судом встановлено, що 11.11.2002р. відповідач подав до Уманського міського центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного та зазначив, що в даний час не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності. Згідно наказу позивача від 11.11.2002р. № 11045 відповідачу надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі.

В період перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітного відповідачу була виплачена допомога по безробіттю в розмірі 5612 грн. 27 коп., 1103 грн. 60 коп. –матеріальна допомога в період професійного навчання, а також 284 грн. 76 коп. –вартість навчання згідно кошторису. Виплата зазначених сум підтверджується наявними матеріалами справи та факт їх отримання був підтверджений в судовому засіданні представником відповідача.

В ході перевірки достовірності даних безробітних встановлено, що відповідач з 25.02.2000р. був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, що підтверджується доданими до матеріалів справи довідкою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців. Про даний факт відповідач центр зайнятості не повідомив.

Згідно вказаної довідки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців лише 27.03.2008р. проведено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою –підприємцем за її рішенням.

Таким чином, відповідач, як на момент звернення до центру зайнятості, так і в подальшому при отриманні допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійного навчання був зайнятою особою, а отже не мав права на реєстрацію в якості безробітного та на отримання відповідної матеріальної допомоги.

31 березня 2010 року за № 2303/28 Уманський міський центр зайнятості прийняв наказ про повернення відповідачем виплачених йому коштів в сумі 7000 грн. 63 коп. Відповідач у встановленому законодавством порядку зазначений наказ не оскаржив, в добровільному порядку вказану суму коштів не повернув.

Згідно статті 39 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 89, 94, 159 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 (20300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Уманського міського центру зайнятості (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Горького, 35, ідентифікаційний код 21368520) кошти в розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 63 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.О. Гаврилюк