Постанова № 15128050, 26.04.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2011 р. справа № 2а/0570/4828/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді

при секретаріМогілевському А.А.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Савченко С.В.

при секретарі Могілевському А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом комунального підприємства «Обєднання парків культури та відпочинку»

до контрольно-ревізійного управління в Донецькій області

третя особа Маріупольська міська рада

про визнання недійсним п. 3 вимоги від 21.03.2011 року № 25-01-34/800

за участю:

від позивача ОСОБА_1 керівник, ОСОБА_2 за дов., ОСОБА_3 за дов.

від відповідача: ОСОБА_4 за дов., ОСОБА_5 за дов.

від третьої особи: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство «Обєднання парків культури та відпочинку» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання недійсним п. 3 вимоги від 21.03.2011 року № 25-01-34/800.

В обґрунтування позову зазначає, що з його боку відсутнє порушення, яке викладено у пункті 3 вимоги відповідача, а саме позивачем не було допущено завищення розміру посадового окладу керівнику підприємства, та, як наслідок, працівникам адміністративного апарату, оскільки згідно вимог Постанови КМУ від 19.05.1999 року № 859, розмір посадового окладу керівника комунального підприємства з чисельністю до 500 осіб не повинен перевищувати 4 мінімальних посадових окладів. Керівнику підприємства було встановлено посадовий оклад у розмірі 3 мінімальних посадових окладів. Цей розмір посадового окладу узгоджується з умовами пункту 4.4 колективного договору на 2007-2009 роки та пунктом 4.2.3 колективного договору на 2010-2012 роки, яким встановлено, що розмір посадового окладу керівника встановлюється на рівні три мінімальних оклади.

Таким чином, дії позивача по встановленню розміру посадового окладу керівнику є правомірними, у звязку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначивши при цьому, що позивачем було допущено завищення розміру посадового окладу керівнику підприємства, та, як наслідок, працівникам адміністративного апарату. Також зазначає, що позивач при встановленні розміру посадового окладу повинен був керуватись вимогами наказу Міністерства культури та туризму України від 18.10.2005 року № 745, підпунктом 1 пункту 2 якого встановлено, що посадові оклади заступників керівників бюджетних установ, закладів та організацій культури, заступників керівників структурних підрозділів цих установ, закладів та організацій встановлюються на 5-15 відсотків, головних бухгалтерів - на 10-30 відсотків, помічників керівників - на 30-40 відсотків нижче, ніж посадовий оклад відповідного керівника, визначений за схемами тарифних розрядів, затвердженими цим наказом. Оскільки посадовий оклад керівника було визначено не за схемами тарифних розрядів, затверджених цим наказом, то у цьому полягає завищення розміру посадового окладу керівнику позивача.

У судовому засіданні представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 18 квітня 2011 року було залучено до участі у справі Маріупольську міську раду як третю особу на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, яка надала письмові пояснення, а саме станом на 22.04.2011 року рішення міської ради, якими б директору комунального підприємства «Обєднання парків культури та відпочинку» встановлювалися посадові оклади на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та обєднань державних підприємств», не приймалися; розпорядженням міського голови м. Маріуполя із зазначеного питання не видавалися.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши всі обставини справи та перевіривши їх наявними доказами в межах позовних вимог, суд встановив наступне.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правової основи діяльності визначені Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-12.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах районах у містах.

Частиною 2 статті 5 зазначеного Закону визначено, що контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначається начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби окреслені статтею 2 Закону України №2939, права передбачені статтею 10 зазначеного Закону.

Пункт 7 статті 10 Закону України № 2939 передбачає право контрольно-ревізійного управління предявляти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, зокрема вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Отже, вимоги є способом реалізації владних управлінських функцій відповідачем, як субєктом владних повноважень.

Позивач, Комунальне підприємство «Обєднання парків культури та відпочинку» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 02218861, свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 №035246.

Контрольно-ревізійним відділом у місті Маріуполі, відповідно до плану роботи цього відділу на І квартал 2011 року, направлень на ревізію, проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 1 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 05-230/020 від 25 лютого 2011 року.

За результатами ревізії позивачу направлена вимога про усунення порушень від 21 березня 2011 року № 25-01-34/800, яка частково оскаржується у межах цієї адміністративної справи (п.3).

Вимога містить, зокрема, вимогу про здійснення відшкодування суми встановлених порушень в частині завищення посадового окладу директору підприємства внаслідок невірного визначення розміру тарифного розряду з оплати праці на загальну суму 24,01 тис. грн.; здійснення відшкодування суми встановлених порушень в частині зайвого нарахування та виплати надбавки за складність та напруженість у роботі розміром до 50% посадового окладу на загальну суму 1,86 тис. грн. (п. 3 вимоги).

Відповідачем в акті ревізії встановлено порушення позивачем п. 1 наказу начальника управління культури і туризму Маріупольської міської ради від 27.12.2007 року № 243-о, п. 1 наказу від 30.12.2008 № 145-о, п. 1 наказу від 27.01.2009 № 28-од, п. 1 наказу від 21.01.2010 року № 17-од; п. 1 наказу Міністерства культури та туризму України від 18.10.2005 року № 745 « Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки»; п. 2.15 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Спірною обставиною у даних правовідносинах є правомірність встановлення розміру посадового окладу керівнику підприємства, та, як наслідок, працівникам адміністративного управлінського апарату. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне детально розглянути встановлення розміру посадового окладу керівника на відповідність чинному законодавству, яке регулює таке встановлення.

Судом встановлено, що позивач є комунальною установою та відповідно до статуту позивача власником або уповноваженим ним органом є Маріупольська міська рада.

Статут позивача затверджено рішенням Маріупольської міської ради від 20.05.2008 року № 5/21-3684 та зареєстровано державним реєстратором 29.08.2008 року № 12741050003003015.

Відповідно до п. 6.7 статуту, підприємство самостійно визначає оплату праці у відповідності з чинним законодавством України. Суд зазначає, що статут у цій редакції затверджено органом, який є власником цього підприємства Маріупольською міською радою.

Відповідно до статті 10 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпПУ), колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 15 КЗпПУ колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

Умовами колективного договору на 2007-2009 роки (п. 4.4) та колективного договору на 2010-2012 роки (п 4.2.3) встановлено, що розмір посадового окладу керівника встановлюється на рівні три мінімальних оклади.

Особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок.

Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження міського голови м. Маріуполя від 7 липня 2000 року № 252-к, ОСОБА_1 прийнята на посаду директора Обєднання парків культури та відпочинку з 29 серпня 1997 року за переводом з посади завідуючого центральним дитячим парком. Посадовий оклад керівнику позивача цим розпорядженням не було встановлено. Окрім цього, контракту як окремого документу, з керівником цього підприємства, Маріупольською міською радою укладено також не було.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також одержання заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру.

Статтею 94 КЗпПУ надано визначення терміну заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини другої статті 94 КЗпПУ, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Норми постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.99 р. N 859 "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств", розроблені на виконання ст. 8 Закону України "Про оплату праці", поширюються на керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаної Постанови, надано повноваження керівникам, зокрема, органів місцевого самоврядування на встановлення розміру посадового окладу керівника підприємства залежно від середньооблікової чисельності працюючих в еквіваленті повної зайнятості у кратності до мінімального розміру тарифної ставки першого розряду робітника основного виробництва, а у разі, коли тарифні ставки робітників не застосовуються, - у кратності до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії, визначених у колективному договорі, враховуючи складність управління підприємством, його технічну оснащеність, вартість основних фондів, рівень рентабельності та обсяги виробництва продукції (робіт, послуг), згідно з додатком. Додатком до цієї Постанови визначено показники для визначення розміру посадового окладу керівника підприємства, заснованого на державній, комунальній власності. Так, при середньооблікової чисельності працюючих в еквіваленті повної зайнятості в середньому за рік, осіб за рік у кількості до 500 осіб кратність мінімальних тарифних ставок 1 розряду робітника основного виробництва (мінімальних посадових окладів працівника основної професії) визначена до 4 посадових окладів.

Судом встановлено, що середньооблікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості в середньому за рік у позивача не перевищує 500 осіб за рік. Таким чином, розмір посадового окладу керівника позивача не повинен перевищувати 4 мінімальних посадових окладів.

Не є спірним між сторонами розмір посадового окладу керівника позивача у спірний період у розмірі 3 мінімальних посадових оклада, тобто у межах норм, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.99 р. N 859.

Також не є спірною обставина що чисельності працюючих на підприємстві 63 особи, з яких 9- працівники адміністративного управлінського апарату та 54 робочих.

Судом було зобовязано Маріупольську міську раду надати докази виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.99 р. N 859 в частині встановлення розміру посадового окладу керівнику позивача згідно з додатком до Постанови КМУ від 19.05.1999 року № 859.

Маріупольською міською радою було зазначено, що станом на 22.04.2011 року рішення міської ради, якими б директору комунального підприємства «Обєднання парків культури та відпочинку» встановлювалися посадові оклади на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та обєднань державних підприємств», не приймалися; розпорядженням міського голови м. Маріуполя із зазначеним питання не видавалися.

Відповідач при встановленні порушення завищення розміру посадового окладу керівнику позивача керувався нормами наказу Міністерства культури та туризму України від 18.10.2005 року № 745 « Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» в частині завищення розміру посадового окладу керівника комунального підприємства. Суд зазначає, що зазначений наказ, відповідно до його преамбули, виданий з метою упорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ, закладів та організацій культури. У той же час нормативний документ, який регулює питання встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств є Постанова Кабінету Міністрів України від 19.05.99 р. N 859, порушення вимог якої відповідач не встановив при проведенні ревізії.

При судовому розгляді справи встановлено, що Маріупольською міською радою не було виконано приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.99 р. N 859 в частині використання повноваження керівника органу місцевого самоврядування на встановлення розміру посадового окладу керівника підприємства.

Однак, бездіяльність Маріупольської міської ради не може бути підставою для позбавлення права керівника позивача на гарантії, які передбачені Кодексом Законів по Працю України та Закону України «Про оплату праці» в частині отримання винагороди за виконану роботу, яка обчисляється виходячи з розміру посадового окладу.

Суд зазначає, що відповідачем зроблений помилковий висновок про завищення розміру посадового окладу керівника, оскільки у судовому засіданні встановлено, що розмір посадового окладу керівника позивача не перевищує розмір, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.99 р. N 859, саме того нормативного акту, який відповідно до Закону України «Про оплату праці» регулює питання встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності.

Оскільки у судовому засіданні встановлено помилковість висновків відповідача щодо завищення розміру посадового окладу керівнику позивача, суд також приходить до висновку про помилковість висновку щодо завищення посадових окладів заступникам директора, головному бухгалтеру та помічникам та щодо зайвого нарахування та виплати надбавки за складність та напруженість у роботі розміром до 50% посадового окладу керівнику.

Суд критично оцінює висновки відповідача щодо порушення позивачем п. 1 наказу начальника управління культури і туризму Маріупольської міської ради від 27.12.2007 року № 243-о, п. 1 наказу від 30.12.2008 № 145-о, п. 1 наказу від 27.01.2009 № 28-од, п. 1 наказу від 21.01.2010 року № 17-од, оскільки цими наказами не встановлювалось розмір посадового окладу керівнику комунального підприємства, ці накази стосуються підтвердження груп оплати праці закладам, підприємствам та установам культури. Окрім цього, наказом Міністерства культури та туризму України від 18.10.2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» не надано повноважень на видання зазначених наказів управлінням культури та туризму відповідної міської ради.

Таким чином, суд погоджується з позивачем в частині безпідставності вимоги контрольно-ревізійного управління щодо завищення посадового окладу директору підприємства внаслідок невірного визначення розміру тарифного розряду з оплати праці на загальну суму 24,01 тис. грн.; здійснення відшкодування суми встановлених порушень в частині зайвого нарахування та виплати надбавки за складність та напруженість у роботі розміром до 50% посадового окладу на загальну суму 1,86 тис. грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають відшкодуванню з бюджету у порядку статті 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Комунального підприємства «Обєднання парків культури та відпочинку» до контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання недійсним п. 3 вимоги від 21.03.2011 року № 25-01-34/800 задовольнити.

Визнати недійсним п.3 Вимоги від 21.03.2011 року № 25-01-34/800 щодо здійснення відшкодування суми встановлених порушень в частині завищення посадового окладу директору підприємства внаслідок невірного визначення розміру тарифного розряду з оплати праці на загальну суму 24,01 тис. грн.; здійснення відшкодування суми встановлених порушень в частині зайвого нарахування та виплати надбавки за складність та напруженість у роботі розміром до 50% посадового окладу на загальну суму 1,86 тис. грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Обєднання парків культури та відпочинку»” витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Повний текст постанови прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено у повному обсязі 26 квітня 2011 року в присутності представників сторін.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Савченко С. В.