Постанова № 15127061, 01.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2011 р. Справа №2а-5286/10/13/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., при секретарі Барабановій А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Центр"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1, довіреність № 05-1/11 від 05.01.2011,

представника відповідача- ОСОБА_9., довіреність № 9200/10-0 від 14.04.2010,

ОСОБА_2, довіреність № 2355/10/10-0 від 28.02.2011.

Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовними вимогами про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим від 08 квітня 2010 № 0000392301/0 та № 0000402301/0.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.04.2010 відкрите провадження в адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.06.2010 зупинено провадження у адміністративній справі №2а-5286/10/13/0170 до одержання результатів судово-бухгалтерської експертизи.

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, спеціалізовані та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Отже, враховуючи вищезазначене, державна податкова інспекція в м. Керчі АРК у відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю “Морський центр”, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являється субєктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю “Морський центр” є юридичною особою, яка зареєстрована 17.12.2002 виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим, про що у матеріалах справи наявне свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №641842, є платником податків на загальних підставах, зареєстроване у ДПІ в м. Керчі 25.12.2002, та має свідоцтва платника податку на додану вартість від 21.08.2006 №00340970.

З 26.02.2010 по 18.03.2010 Держаною податковою інспекцією в м. Керчі проводилась документальна виїзна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства товариств з обмеженою відповідальністю “Морський центр” за період з 01.01.2007 по 31.12.2009.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 23.03.2010 №407/23-1/32183933. За висновками акту встановлено, що позивачем порушені пункті 4.1.1., 4.1.6., 5.3.9., 5.6.1., 5.7.1, 5.9 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся за 2007 рік на загальну суму 10011,00 грн., а також занижен податок на прибуток у сумі 23258,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2007 року 514,00 грн., за 3 квартал 2007 року 1864,00 грн., за 4 квартал 2007 року 1876,00 грн., за 1 квартал 2008 року 703,00 грн., за 2 квартал 2008 року 3347,00 грн., за 3 квартал 008 року 6904,00 грн., за 4 квартал 2008 року 443,00 грн., за 1 квартал 2009 року 418,00 грн., за 2 квартал 2009 року 1745,00 грн., за 3 квартал 2009 року 1266,00 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 4178,00 грн. Крім того встановленого порушення пунктів 4.1., 7.3.5., 7.4.4. Закону України “Про податок на додану вартість”, результаті чого встановлено заниження податку на суму 6832,00 грн., у тому числі за лютий 2007 року 49,00 грн., за березень 2007 року 22,00 грн., за жовтень 2007 року 227,00 грн., за листопад 2007 року 191,00 грн., за квітень 2008 року 517,00 грн., за травень 2008 року 41,00 грн., за червень 2008 року 225,00 грн., за серпень 2008 року 99,00 грн., за вересень 2008 року 51,00 грн., за жовтень 2008 року 136,00 грн., за листопад 2008 року 83,00 грн., за січень 2009 року 60,00 грн., за лютий 2009 року 53,00 грн., за грудень 2009 року 5000,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки 08.04.2010 позивачу винесено податкове повідомлення-рішення №000392301/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 34887,00 грн., у тому числі за основним платежем 23258,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11629,00 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000402301/0 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 10248,00 грн., у тому числі за основним платежем 6832,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3416,00 грн.

Суд не погоджується з визначенням позивачу податкового зобовязання за наступними підставами.

Відповідно до статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що на момент певних обставин, що є предметом судового розгляду, діяли наступні Закони України: Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 №1251-XII, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-Ш (надалі Закон 2181), Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №167/97-ВР (надалі Закон про ПДВ). Вказані Закони втратили чинність з моменту набрання чинності Податковим кодексом України з 01.01.2011. У звязку з чим суд робить висновок, що вказані Закони України підлягають застосування до правовідношень, що є предметом судового розгляду.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про систему оподаткування” ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обовязковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Відповідно до статті 11 Закону України “Про систему оподаткування” відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2007 по 31.12.2009 позивачем занижений валовий дохід на суму 27739,00 грн. При співставленні загальних обсягів продажу, розбіжність склала 325221,00 грн., що обумовлено тим, що в декларації на прибуток відображені операції по приросту балансової вартості запасів, відсотки банку, відшкодування недостач, відшкодування за незбереження вантажу товарів. Розбіжність врахована з обліком уточнюючих розрахунків, але не спростовують заниження валового доходу на 833,00 грн. Крім того, згідно наданих накладних, податкових накладних, рахункам та даним бухгалтерського рахунку 361 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” встановлено заниження суми реалізації товарів в розмірі 13301,00 грн. Фактично реалізовано товарів на сум3 1728559,00 грн., в декларації на прибуток за 2007 рік відображено 1715258,00 грн. Зведенні данні, щодо задекларованих суми приросту балансової вартості запасів у складі валового доходу за даними підприємства і даними перевірки встановлюють заниження валового доходу за період перевірки в розмірі 6817,00 грн.

За ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Позивачем не подано належного спростування факту не віднесення до складу валового доходу цих сум, самостійно виявлених помилок за результатами минулих податкових періодів шляхом неодноразового подання уточнюючих розрахунків, що, в свою чергу, обґрунтовує правомірність донарахування податковим органом податкового зобов'язання з податку на прибуток у відповідній сумі.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону про прибуток та статтею 7 Закону про ПДВ. Так, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону про прибуток визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Судом встановлено, що у період, що перевірявся, у позивача був укладений договір на оренду транспортних засобів у СПД ОСОБА_3 На виконання умов договору оренди підприємством сплачувались орендодавцю витрати на оренду транспортного засобу та щоквартально вказані суми відносились до складу валових витрат на загальну суму 8300,00 грн. Під час перевірки відповідачем не встановлено та у судове засідання позивачем не надано документів, яки б підтверджували придбання та списання ПММ, шляхові листи, щоб підтвердити дійсно використання транспортних засобів, або будь-яки інші докази, що надали б суду можливість зробити висновок, про використання транспортних засобів на користь позивача.

За таких обставин, суд вважає висновки відповідача у цієї частині обґрунтованими та визначає правомірним нарахування податкового зобовязання та штрафних санкцій на вказане порушення.

Судом встановлено, що позивачем був укладений договір з ДП НАК “Надра України”“Кримгеологія” на оренду частини дворового покриття площею 817,00 кв.м. для зберігання матеріалів. Позивачем добросовісно сплачувалась орендна плата у повному обсязі та відносилась до складу валових витрат виробництва. З цього приводу суперечок між позивачем та податковим органом не має. Разом з тим під час перевірки відповідачем було встановлено, що позивач уклав договір постачання та договір комісії з СПД ОСОБА_5 За договором постачання від 02.01.2007 №ДП-06-2007 позивач повинен передати у власність покупця СПД ОСОБА_5 вугілля відповідної марки, обєму та вартості. Постачанням вважається прибуття заявленої партії товару на залізничну станцію Керч або на склад Покупця.

Разом з тим судом встановлено, що між позивачем та СПД ОСОБА_5 був укладений договір комісії на продаж товарів від 01.01.2008 №ДК 01/01-2008 за яким позивач доручив комісіонеру провести угоди з продажу товару.

Дослідивши надані документи відповідачем робиться висновок про завищення позивачем валових витрат у частині виплати орендної плати за дворове покриття, яке фактично використовував СПД ОСОБА_5 під час виконання угод з постачання та комісії.

Статтею 71 КАС України визначені поняття належності та допустимості доказів, відповідно до якої належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надано жодного доказу того, що під час виконання угод СПД ОСОБА_5 використовувалась частина дворового покриття, що орендувалась позивачем у ДП НАК “Надра України”“Кримгеологія”, не наведено будь-яких обґрунтованих підстав за якими був зроблений розрахунок частини витрат, що з суми орендної плати у розмірі 8807,00 грн.

Разом з тим суд не може погодиться зі зменшенням позивачу податкового кредиту на суму 1761,00 грн. за вказаними операціями, оскільки судом вже встановлений безпосередній зв'язок оренди дворового покриття з господарською діяльністю позивача та наявність первинних підтверджуючих документів на внесення вказаної суми до складу податкового кредиту.

Також судом встановлено, що підприємством був укладений договір оренди від 01.12.2007 №А01/12-2007 із ОСОБА_4, за яким в користування перейшов комплекс, що складається з 19\100 долі будівель галантерейного цеху, загальною площею 571,4 кв.м., за адресою АДРЕСА_1. Договір аналогічного змісту був укладений сторонами у січні 2009 року. У подальшому 01.01.2008 підприємством був укладений договір зі ОСОБА_4 комісії на продаж товарів. Згідно до якого позивач повинен надати комісіонеру товар у строк, кількості та асортименту, вказаному у товарних накладних, а також зберігати його до моменту реалізації третім особам або до повернення.

Відповідач вказує, що під час виконання вказаних угод підприємство не у повному обсязі використовувало орендовані приміщення, оскільки з вищевказаного складу проводилась комісійна торгівля СПД ОСОБА_4.

Суд не може погодитись із вказаним висновком, оскільки вважає наступне. Згідно довідки з Єдиного Державного реєстру підприємство та організацій України від 04.10.2007 основними видами діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним, оптова торгівля паливом, оптова торгівля деревиною, оптова торгівля будівельними матеріалами, таке інше. Згідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Разом з тим цивільне законодавство надає право сторонам визначити інши умови, у випадку необхідності, та викласти в договорі. Використання орендованої площі будь-якого приміщення не порушує умов договору комісії, у разі якщо сторони зазначають це за необхідне, та не надає можливості визначити вказані операції такими, що не повязані з господарською діяльністю позивача. Проте, суд надходить висновку, про повязаність вказаних операцій з основними видами господарської діяльності, що проводиться позивачем торгівля пальним. Для здійснення оптової торгівлі позивачем орендується складське приміщення, для реалізації товару укладається договір комісії.

Таким чином суд вважає безпідставним твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 13341,00 грн., та відповідне нарахування податкового зобовязання на вказану суму.

За висновками акту перевірки вказується про завищення позивачем валових витрат на оплату праці у сумі 16647,00 грн., та сум страхових зборів до фондів державного загальнообовязкового страхування на відповідну частину заробітної плати у розмірі 6208,00 грн. До вказаного висновку відповідач надійшов у звязку з не підтвердженням відповідачем витрат на оренду транспортного засобу з господарською діяльністю підприємства. Вказані витрати є заробітною платою водіїв, що належать до складу штатних працівників позивача, отримують заробітну плату згідно табелів обліку робочого часу, та прийняті на роботу за відповідними наказами по підприємству.

Відповідно до пункту 5.6 статті 5 Закону про прибуток встановлені особливості визначення складу витрат на оплату праці, що включаються до валових витрат, це витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Тобто, до складу заробітної плати, а відтак до об'єкту для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування відносяться також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Суд, керуючись ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З урахуванням викладеного суд зазначає. Відповідно до ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З урахуванням наведеного суд вказує, що в матеріалах справи є достатні докази на підтвердження правомірності віднесення вказаних витрат до складу валових витрат підприємства, а тому суд вважає безпідставним зменшення суми валових витрат позивача та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що під час коригування валових витрат за період перевірки, позивачем було проведено збільшення валових витрат на суму оплати послуг ОСОБА_8 на суму 22000,00 грн. на підставі договору від 07.08.2006. Судом встановлено, що дійсно між сторонами був укладений договір від 07.08.2006 про надання замовнику юридичних послуг з аналізу економіко-правового стану ТОВ “Морський центр” з урахування його дебіторсько-кредиторської заборгованості станом на 01.07.2006. На підтвердження отриманих послуг сторонами складений акт надання послуг за договором від 14.08.2006, де зазначено, що виконавець в повному обсязі виконав прийняті на себе зобовязання. З приводу зазначено суд вказує, що будь-які докази одержання за вказаним договором і актами здачі-прийняття висновків з аналізу економіко-правового стану ТОВ “Морський центр” позивачем не надані ні під час перевірки, ані в судовому процесі. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що б містили дані про те, яку саме роботу по аналізу економіко-правового стану ТОВ “Морський центр” з урахування його дебіторсько-кредиторської заборгованості станом на 01.07.2006 було проведено виконавцем за названим договором. Адже з наявних в справі актів здачі-прийняття результатів досліджень не вбачається, які роботи та в якому обсязі були виконані СПД ОСОБА_8 Види наданих згідно актів прийому-здачі послуг носять загальний характер і фактично відтворюють умови договору стосовно зобов'язань виконавця за цим договором. При цьому позивачем не зазначено та жодним чином не підтверджено, в якій самій формі було викладено результати проведених маркетингових досліджень, як-от - звіт, висновок тощо.

За такими підставами суд погоджується з висновком відповідача про зменшення позивачу складу валових витрат за вказаною операцією та правомірністю нарахування штрафних фінансових санкцій на підставі пункту 17.1.3. закону 2181.

Щодо порушення позивачем вимог Закону про ПДВ, а саме заниження податкових зобовязань за грудень 2009 року у сумі 5000,00 грн. суд вказує наступне. Єдиною підставою для вказаного висновку слугувало не застосування податковим органом уточнюючого розрахунку, наданого позивачем до початку перевірки одночасно зі сплатою штрафних санкцій. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону 2181 податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 Закону 2181) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданого розрахунку, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Оскільки позивачем до початку перевірки 26.02.2010 було подано уточнюючу податкову декларацію з ПДВ 09.02.2010 суд вважає безпідставним не прийняття її до уваги під час здійснення перевірки, та відповідного збільшення розміру податкового зобовязання та нарахування на суму вказаного зобовязання штрафних санкцій.

В інший частині позивачем не надано належних та допустимих доказів, яки б спростовували висновки податкового органу, що викладені в акті перевірки, та надавали підстави для скасування винесеного на його підставі податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні, що відбулося 01.03.2010 проголошена вступна та резолютивна частина постанови. У повному обсязі постанова складена 10.03.2010.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Керчі від 08.04.2010 №0000392301/0 частково на суму 11251,00 грн. основного платежу, 5626,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на суму 16877,00 грн.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Керчі від 08.04.2010 №0000402301/0 частково у сумі 10142,00 грн., у тому числі 6761,00 грн. основного платежу, 3381,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

4.Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Морський центр»з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ольшанська Т.С.