Рішення № 15124464, 28.04.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.2011 Справа № 5008/175/2011

За позовом дочірнього підприємства „Адідас-Україна”, м. Київ

ДО фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Мукачеве

ПРО стягнення суми 510682,48грн., в тому числі 347474,30грн. вартості неоплаченого товару, 38917,12грн. інфляційних втрат, 80118,99грн. пені за несвоєчасний розрахунок та 44172,07грн. десять відсотків річних

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача не зявився

від відповідача ОСОБА_1 - підприємець

СУТЬ СПОРУ:

В засіданні суду 13.04.2011р. судом, за письмовою згодою представників сторін, у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 28.04.2011р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові документи у підтвердження своїх доводів та заперечень.

Позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. На виконання вимог суду надав додаткове обгрунтування позовних вимог з урахуванням заперечень відповідача та надав суду відомості про порядок зарахування гарантійного платежу та порядку нарахування бонусних скидок за договором та додатковою угодою до нього. Просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та вказує на те, що позивачем при нарахуванні суми боргу не враховано гарантійний платіж та бонусні скидки. Окрім того, відповідачем та представниками позивача проводились перемови про інший порядок здійснення розрахунків та здійснених зарахувань проведених відповідачем оплат, однак, відповідних доказів суду у підтвердження наведеного не подано.

Разом з тим, відповідачем на день судового засідання у відповідності до вимог статті 121 ГПК України подано суду клопотання про надання відстрочки виконання судового рішення з метою здійснення погашення заборгованості перед позивачем без відкриття виконавчого провадження за примусовим виконанням рішення суду.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року по справі № 5008/175/2011

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2008 року між ДП «Адідас-Україна»(далі - Позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - Відповідач) був укладений Контракт № 20091-РАGDА-СR-11980 на поставку товару (далі - Контракт).

Відповідно до п. 1.1 Контракту Позивач зобов'язувався передати у власність Відповідача спортивні товари торгової марки »(далі за текстом - Товар), в Відповідач, у свою чергу, прийняти та оплатити поставлений Позивачем Товар.

На виконання Контракту, серед інших поставок, 12.05.2009 року Позивачем було поставлено Відповідачеві Товар на суму 404793 грн. 95 коп., що підтверджується Накладною № SI0159367 від 12.05.2009 р., товарно-транспортною накладною № Т007874 від 12.05.2009 р. та довіреністю на отримання партії товару згідно Контракту № 20091-РАGDА-СR-11980, на ім'я ОСОБА_1.

30.06.2009 року Позивачем та Відповідачем був складений Акт звірки взаємних розрахунків, яким Сторони узгодили, що станом на 30.06.2009 року заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед ДП «Адідас-Україна»склала 704851 грн. 75 коп.

У період з 01.07.2009 р. по 02.11.2009 р. Відповідач здійснив оплату заборгованості у сумі 342000 грн. 00 коп., що підтверджується звітом про вхідні перекази. Крім того, Відповідачем було повернуто Товар на суму 15377 грн. 45 коп., що підтверджується накладними про повернення товару №№ SК 0083191, SК 0083192, SК 0083194, SК 0083193 від 09.10.2009 р. (копії додаються).

Відповідно до п. 3.10.1 Контракту, Відповідач зобов'язувався повністю розрахуватися за поставлений товар не пізніше, ніж через 60 днів від дати поставки, тобто до 12.07.2009 р.

Позивач стверджує, що взяті на себе зобов'язання Відповідач прострочив і виконував неналежно. Сума недовиконаного грошового зобов'язання Відповідача станом на 08 лютого 2011 року складає 347474,30 грн. Сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, час сплати якої вже настав, з урахуванням індексу інфляції складає 386391,42 грн. згідно поданого суду розрахунку. У порядку досудового врегулювання спору Відповідачеві було надіслано Претензію про сплату заборгованості, яка залишилась без відповіді. З огляду на це, просить стягнути з відповідача суму заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, % річних та пеню за несвоєчасний розрахунок.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року по справі № 5008/175/2011

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно умов Контракту, а саме вимог пункту 3.10.1, Відповідач зобов'язувався повністю розрахуватися за поставлений товар не пізніше, ніж через 60 днів від дати поставки, тобто до 12.07.2009 р. Взяті на себе зобов'язання Відповідач прострочив і виконував неналежно. Сума не виконаного грошового зобовязання Відповідача станом на 08 лютого 2011 року складає 347474,30 грн. та

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року по справі № 5008/175/2011

підлягає стягненню в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за контрактом в сумі 347474,30грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача про те, що позивачем при нарахуванні суми боргу не враховано гарантійний платіж та бонусні скидки, не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

На виконання умов Додаткової угоди до Контракту на поставку товару №20091-РАGDА-СR-11980 від 15.01.2009 року Відповідач сплатив гарантійний платіж у сумі 130192,83 грн. 26.01.2009 р. Позивач на виконання умов Контракту почав відвантажувати товар, що підтверджується накладними (містяться в матеріалах справи).

Відповідач постійно затримував розрахунки за отриманий товар, проте Позивач пішов на зустріч йому та не застосовував штрафні санкції. Проте, коли платежі взагалі припинилися, Позивач направив Відповідачу лист-вимогу, в якому просив погасити суму боргу та повідомляв про те, що сума гарантійного платежу за Контрактом зараховується в рахунок погашення штрафних санкцій на підставі п. 3.9.5 Контракту (лист-вимога №1749 від 21.12.2009р. з повідомленням про вручення №61043022 додано до матеріалів справи). Під штрафними санкціями розуміється неустойка у розмірі 9 % від суми контракту, передбачена п. 7.3. Контракту та складає 271726,11 грн. Отже, сума гарантійного не перевищує розміру штрафних санкцій. Згідно з бухгалтерською випискою (копія додається), 31.12.2009 р. гарантійний платіж Відповідача у сумі 130192,83 грн. був зарахований в рахунок штрафних санкцій за контрактом.

Крім того, Відповідачем у підтвердження свого заперечення на домовленість з керівництвом ДП «Адідас Україна»про нарахування йому додаткових бонусів, жодних документів, що підтверджують домовленості не надав. У Позивача підтвердження нарахування додаткових бонусів також відсутнє.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, згідно статті 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються частиною першої статті 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року по справі № 5008/175/2011

суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.7 Контракту передбачено сплату Покупцем 10 % річних за прострочення виконання зобов'язання, тому сума річних на день подання позовної заяви складає 44172,07 грн.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 347474,30грн. суд погоджується з розрахунком 10 відсотків річних у розмірі 44172,07грн. та витрат повязаних з інфляційними процесами в сумі 38917,12грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафнимисанкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7.2 Контракту у випадку порушення Покупцем (Відповідачем) строків оплати Товару, встановлених Контрактом, Постачальник (Позивач) має право вимагати від Покупця (Відповідача) сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період такого прострочення від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року по справі № 5008/175/2011

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше

не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В силу умов договору, а саме пункту 3.11 Контракту, покупець зобовязаний проводити щомісячно оплату товарів не пізніше ніж 27 числа кожного місця та провести остаточний розрахунок не пізніше 25.06.2009р.

З огляду на це, позивач також просить стягнути з відповідача суму 80118,99грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період з 02.11.2009р. по 08.01.2011р.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Відтак, вимоги про стягнення пені у відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України підлягають задоволенню частково в сумі 27607,55грн. з врахуванням здійсненого судом перерахунку; в іншій частині цих вимог належить відмовити, оскільки пеня нарахована за період, що перевищує шість місяців з часу, коли зобовязання мало бути виконано.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 458171,04грн., в тому числі 347474,30грн. заборгованості по оплаті, 44172,07грн. відсотків річних, 38917,12грн. інфляційних втрат та 27607,55грн. пені за несвоєчасний розрахунок. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідачем в судовому засіданні подано суду клопотання про відстрочку виконання рішення суду терміном на два місяці для надання можливості добровільного виконання судового рішення.

У відповідності до частини 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Відповідно до пункту 2 розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 р. «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України»підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте,

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 28.04.2011 року по справі № 5008/175/2011

вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні

інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви відповідача та відстрочення виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості на два місяці.

Судові витрати позивача відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4581,71грн. витрат по сплаті державного мита та 211,74грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 85, 121 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (р/р НОМЕР_1 в ПАТ «Райффайзен банк Аваль»м. Ужгород МФО 312345, ІПН НОМЕР_2) на користь дочірнього підприємства „Адідас-Україна”, м. Київ, вул. В.Хвойки, 15/15 (п/р 26001000240000 в ПАТ «КІБ Креді Агріколь», МФО 300379, ЄДРПОУ - 24251899) грошову суму у розмірі 458171,04грн., в тому числі 347474,30грн. заборгованості по оплаті, 44172,07грн. відсотків річних, 38917,12грн. інфляційних втрат та 27607,55грн. пені за несвоєчасний розрахунок, а також суму 4581,71 у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 211,74грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили та закінчення строку відстрочки виконання рішення.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя О.Ф. Ремецькі