Рішення № 15123900, 28.04.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

28 квітня 2011 р. Справа 7/32/2011/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м.Київ

до: 1. Відкритого акціонерного товариства "Подільський цемент", с.Гуменці, Кам'янець-Подільського району, Вінницької області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса Капітал", м.Вінниця

про визнання недійсною угоду від 12.11.2010 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 157 від 12.05.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 03.01.1996 року.

відповідача 1: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 29.11.2006 року, паспорт серія НОМЕР_2, виданий 21.09.1996 року.

відповідача 2: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 21.02.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2, виданий 21.09.1996 року.

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Подільський цемент" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса Капітал" про визнання недійсною угоди від 12.11.2010 року.

Ухвалою від 23.02.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/32/2011/5003 та призначено до розгляду на 10.03.2011 року.

09.03.2011 року представником ВАТ "Подільський цемент" подано відзив на позовну заяву в якому останній просить в позові ПАТ"Сведбанк" відмовити посилаючись на відповідність оспорюваної угоди вимогам діючого законодавства (а.с.39, т.1).

Ухвалою від 10.03.2011 року з урахуванням заяви представника відповідача 1 про відкладення розгляду справи та неявки представників відповідачів, а також неподання сторонами в повному обсязі витребуваних документів розгляд справи відкладено до 30.03.2011 року.

25.03.2011 року до суду надійшла телеграма від позивача з проханням розглядати справу без участі представника ПАТ "Сведбанк".

Ухвалою суду від 30.03.2011 року розгляд справи відкладено до 14.04.2011 року.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву про витребування документів у слідчого відділу УМВС України у Вінницькій області. Також останній просить суд продовжити термін розгляду справи передбаченого ч.3 ст.69 ГПК України на 15 днів.

Ухвалою від 14.04.2011 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 28.04.2011 року.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12.10.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форса Капітал" (Кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Подільський цемент" (Новий кредитор) укладено угоду про відступку права вимоги.

Відповідно до п. 1.1 Угоди ТОВ "Форса Капітал" уступив ВАТ "Подільський цемент" право вимоги з ВАТ "Сведбанк"суми у розмірі 500 000,00 грн. яка була перерахована ТОВ "Форса Капітал" ВАТ "Сведбанк" за платіжним дорученням № 84 від 01.09.2008 року.

Кредитор сповіщає Боржника про відступлення права вимоги, а Новий кредитор направляє Боржнику копію угоди (п. 2 Угоди).

Кредитор надає Новому кредитору платіжне доручення № 84 від 01.09.2008 року на суму 500 00,00 грн. (п. 3 Угоди).

Згідно п. 4 Угоди Новий кредитор направляє отримані від Боржника грошові кошти на погашення заборгованості Кредитора перед Новим кредитором за договором купівлі-продажу продукції № 01/08-321 від 19.05.2008 року

Сторони констатують, що зобов'язання Боржника по отриманню від Кредитора суми коштів виникло з рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 року (п. 5 Угоди).

Також судом встановлено, що 31.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Подільський цемент" (Клієнт) був укладений договір № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків згідно п.1.1 якого Банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно зі Статутом Банку, законодавством України, нормативними актами НБУ, умовами функціонування кореспондентських рахунків Банку.

Відповідно до п.3.1.2 Договору Банк зобов'язується надавати Клієнту комплекс послуг по розрахунково-касовому обслуговуванню. Комплексне розрахунково-касове обслуговування полягає у здійсненні Банком усіх розрахункових та касових операцій, передбачених чинним законодавством України.

Згідно п.6.1 Договору Банк не несе відповідальності, якщо помилкове зарахування/списання грошових коштів з рахунку Клієнта відбулось з вини клієнта або його контрагентів.

01.09.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форса Капітал" на підставі платіжного доручення № 84 перерахував кошти в сумі 500 000,00 гривень на рахунок Відкритого акціонерного товариства "Подільський цемент".

Як вбачається із матеріалів справи і що не заперечується сторонами після надходження коштів від ТОВ "Форса Капітал" на рахунок ВАТ "Подільський цемент", останнє в той же день, на підставі платіжного доручення № 2 перерахувало суму в розмірі 495 000,00 гривень на рахунок ПП "Дон 21" (інші суми, які знаходилися на рахунку Відкритого акціонерного товариства "Подільський цемент" в подальшому також перераховувалися на рахунок ПП "Дон 21").

Рішенням господарського суду м.Києва від 12.10.2009 року у справі № 6/298 за позовом ВАТ "Подільський цемент" до ВАТ "Сведбанк", третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Камянець-Подільського міського нотаріального округу Кучерука В.М. було визнано недійсним договір № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків від 31.07.2008 року.

В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 11, 203, 215, 216, 236, 509, 512 ЦК України тощо, вказуючи що оспорюваний договір суперечить діючому законодавству, оскільки передача права вимоги ТОВ "Форса-Капітал" відбулось по зобов'язанню якого не існувало, а отже останнє не є кредитором у ньому.

Враховуючи встановлені обставини справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

Частиною 1 ст.510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Проводячи аналіз змісту наведених законодавчих приписів суд приходить до висновку, що відповідною законодавсту буде угода про заміну кредитора лише при наявності у первісного кредитора відповідного права, яке передається на момент укладення такої угоди.

На думку суду оспорювана угода вимогам законодавства не відповідає, оскільки при її укладенні у ТОВ "Форса капітал" не було відповідного матеріального права у відношенні до позивача, яке можна було передати іншому кредитору (останній не являвся кредитором позивача взагалі).

Наведений висновок суд аргументує наступним.

Так, як вказується в оспорюваній угоді та у відзиві відповідача 1, ТОВ "Форса Капітал" стало кредитором у зобов'язанні на підставі рішення господарського суду м.Києва від 02.10.2009 року та у зв'язку з визнанням цим рішенням недійсним договору № 0660474/Т/І від 31.07.2008 року згідно приписів ст.216 ЦК України.

Разом з тим, згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз вищезазначеної норми свідчить, що йдеться про повернення обох сторін за укладеним договором у первісний стан, який мав місце до виконання сторонами правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 4-5 ст.341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

З моменту укладення сторонами договору банківського рахунку від 31.07.2008 року між ними виникли зобов'язання які регулюються як загальними нормами цивільного законодавства України так і спеціальними, зокрема, главою 72 Цивільного кодексу України "Банківський рахунок".

Згідно ч.ч. 1-3 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частинами 1, 3 ст.1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п.32.3 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Згідно положень п.п. 22.6, 22.7, 22.9 ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.

У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Згідно п.п.8.1, 8.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.

Відповідно до п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (в редакції чинній на момент пред'явлення до виконання платіжних доручень - 21.01.2009 року) розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. Розрахункові документи на списання коштів з рахунків платника, що надійшли до банку після операційного часу, банк може виконувати в день їх надходження, якщо це визначено договором банківського рахунку. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Відповідно до ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Частиною 1 ст.1072 ЦК України встановлено, що банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Статтею 1079 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Беручи до уваги викладене вище суд вважає необхідним зазначити наступне.

При укладенні договору банківського рахунку банк взяв зобов'язання здійснювати розрахункові операції з грошовими коштами клієнта, які знаходяться на його рахунку. Тобто, банк зобов'язався виконувати доручення клієнта про виконання платежів та отримання коштів, належних клієнтові. У таких відносинах банк визнається повіреним клієнта, який надає послуги по виконанню платіжного доручення.

Згідно з приписами п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Таким чином, позивач має право на пред'явлення вимог про зобов'язання виконати платіжні доручення, а не про стягнення з банку коштів. Право власності клієнта на вказані кошти не змінюється, не оспорюється, тому підстави для їх стягнення в якості боргу з банку відсутні.

З огляду на закріплене в ЦК України визначення предметом договору банківського рахунку є дії банку, спрямовані саме на виконання зобовязання щодо належного надання фінансової послуги з відкриття та ведення рахунку. Метою договору банківського рахунку є належне виконання банком розпорядження клієнта щодо здійснення розрахунків з його контрагентами, що реалізується в межах банківського обслуговування.

Банківський рахунок слід розглядати як документ у визначеній законом формі, в якому на підставі розпоряджень клієнта (фізичної чи юридичної особи) та операцій банка здійснюються зарахування, облік, переказ, списання коштів клієнтів, відображаються грошові вимоги та зобовязання банку стосовно клієнтів та їх контрагентів.

Зобовязанням позивача за договором № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків від 31.07.2008 року було виконання розпорядження Клієнта щодо здійснення операцій з облікованими на рахунку грошовими коштами, які належать Клієнту, а не майнові зобовязання, як то передати майно, сплатити грошові кошти, виконати роботи.

Таким чином, внаслідок укладення договору № 0660474/Т/І який в подальшому було визнано недійсним, ВАТ "Подільський цемент" мало право отримати від позивача лише отримане останнім в рамках цього Договору.

Водночас ТОВ "Форса Капітал" виходячи із умов договору № 0660474/Т/І не будучи його стороною при визнанні його недійсним не мало права на одержання того чи іншого за вказаним правочином.

Посилання відповідача 2 на приписи ч.2 ст.216 ЦК України згідно якої якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною також не приймається судом до уваги виходячи з того, що вказане достовірно не свідчить про наявність у ТОВ "Форса Капітал" майнового права у відношенні до позивача виходячи з наступного.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до приписів ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст.147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

В статті 20 ГК України та ст.16 ЦК України одним із способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання визначено відшкодування збитків.

Відповідно до приписів п.4 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності (елементів складу цивільно-правового правопорушення):

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

В разі відсутності хоча б одного із таких елементів цивільна відповідальність не настає.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі N 42/266-6/492).

Матеріалами справи не підтверджується наявність в діях позивача при перерахуванні грошових коштів за платіжним дорученням № 84 від 01.09.2008 року складу цивільного правопорушення, в тому рахунку наявності вини позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що укладений між відповідачами договір від 12.11.2010 року, суперечить наведеним вище вимогам чинного законодавства - ст.ст.11, 509, 512 Цивільного кодексу України, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що наведені відповідачем 1 заперечення стосовно позову не можуть слугувати підставою для відмови в позові виходячи з їх безпідставності та необґрунтованості.

Слід підкреслити, що в випадку, якщо ТОВ "Форса Капітал" чи ВАТ "Подільський цемент" вважають, що зазначені кошти перебувають у ПП "Дон 21" без достатньої правової підстави, то вони можуть звернутися з відповідним позовом до зазначеного суб'єкта господарської діяльності на підставі статті 1212 ЦК України.

Також суд зауважує, що в по факту перерахування грошових коштів ПП "Дон 21" порушено кримінальну справу в рамках якої ТОВ "Форса Капітал" чи ВАТ "Подільський цемент" можуть заявитись в якості цивільних позивачів згідно приписів кримінального процесуального законодавства.

Враховуючи наведене вище позов підлягає задоволенню з віднесенням судових витрат на відповідачів відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

28.04.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85,87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним угоду про відступку права вимоги між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форса Капітал" та Відкритим акціонерним товариством "Подільський цемент" від 12.11.2010 року.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса Капітал", вул. Визволення, 8, м. Вінниця, 21050 (код ЄДРПОУ- 35526854) на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", вул. С. Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032 (код ЄДРПОУ - 19356840) - 42 грн. 50 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Подільський цемент", с. Гуменці, Кам"нець-Подільський район, Хмельницька область, 32325 (код ЄДРПОУ- 00293091) на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", вул. С. Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032 (код ЄДРПОУ - 19356840) - 42 грн. 50 коп. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 06 травня 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи