Рішення № 15121712, 27.04.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 квітня 2011 р. Справа 7/49/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс", м. Вінниця

до: 1. Державного підприємства Міністерства Оборони України "Білоцерківський військовий торг", м. Біла Церква

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК", м. Вінниця

про стягнення 421555,35 грн. заборгованості

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 01.04.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 14.05.1999 року.

відповідач 1: не з'явився.

відповідач 2: ОСОБА_2 - представник, довіреність б/н від 01.04.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 15.12.2003 року.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Державного підприємства Міністерства Оборони України "Білоцерківський військовий торг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК" про стягнення 421555,35 грн. заборгованості за договором поставки від 18.11.2010 року № 70/01 та договором поруки від 18.11.2010 року № 01/11-10.

Ухвалою від 16.03.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/49/2011/5003 та призначено до розгляду на 08.04.2011 року.

08.04.2011 року представником позивача через канцелярію подане клопотання про відкладення слухання на іншу дату.

08.04.2011 року в судовому засіданні в зв'язку з неявкою представників сторін, а також ненадання витребуваних доказів розгляд справи відкладено до 27.04.2011 року.

27.04.2011 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7 474,89 грн..

Вказана заява прийнята до розгляду як така, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

27.04.2011 року в судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог мотивуючи частковим погашенням заборгованості та просить стягнути з відповідача 1 - 366 318,00 боргу, 14 134,44 грн. пені, 7 067,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 6 547,26 грн. інфляційних втрат, 2 735,70 грн. 3% річних та з відповідача 2 - 3 000,00 грн. боргу.

Розглянувши заяву про зменшення розміру позовних вимог суд приймає її до розгляду, як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Відповідач 1 в судове засідання 27.04.2011 року не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20724301 наявним в матеріалах справи.

Слід вказати, що ухвалу про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи відповідачу 1 суд надсилав за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Матросова, 17, м.Біла Церква Київська область, 09113.

Згідно витягу з ЄДР № 9847416 станом на 27.04.2011 року місцезнаходженням відповідача 1 значиться вул.Матросова, 17, м.Біла Церква Київська область, 09100, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвали у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача 1 в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача 1 належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач 1 своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд констатує, що відповідачем 1 не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

18.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс" (Постачальник) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" (Покупець) укладено договір поставки № 70/01.

Відповідно до п. 1.1 Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.

Найменування товару: м'ясо яловичини, свинини (п.1.2 Договору).

Кількість та ціна кожної партії товару визначається в специфікації, підписаною повноважними представниками сторін, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 2.7 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору Покупець зобов'язується здійснити оплату Постачальнику протягом 5-и днів з моменту отримання товару.

Розрахунки здійснюються шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника ( п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору за необґрунтовану відмову Покупця від прийняття товару, на користь Постачальника підлягає стягненню штраф у розмірі 120 % вартості товару, що не прийнятий Покупцем. У випадку порушення Покупцем п. 3.2 Договору щодо строку здійснення розрахунків на користь Постачальника підлягає стягненню пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

18.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вік" (Поручитель) укладено Договір поруки № 01/11-10 за яким Поручитель зобов'язується перед Кредитором субсидіарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов'язань Боржником - ДП Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" за договором поставки № 70/01 від 18.11.2010 року у таких розмірах

- при наявності заборгованості до 50 000,00 грн. у розмірі 1 000,00 грн.;

- при наявності заборгованості до 100 000,00 грн. у розмірі 2 000,00 грн.;

- при наявності заборгованості до 100 000,00 грн. і більше у розмірі 3 000,00грн..

Термін виконання зобов'язання, що випливає з Договору є 10 днів з моменту отримання повідомлення Кредитора Поручителем, про порушення умов основного Договору Боржником (п. 1.2 Договору).

Відповідно п. 2.1 Договору у разі невиконання Боржником зобов2язань за договором поставки № 70/01 від 18.11.2010 року Поручитель відповідає перед Кредитором субсидіарно відносно до Боржника, тобто виключно у розмірі передбаченому п. 1.1 Договору, якщо Боржник не задовольнить вимог Кредитора за договором поставки № 70/01 від 18.11.2010 року.

Згідно п. 2.2 Договору Поручитель відповідає перед Кредитором виключно в частині несплати основного боргу Боржником.

У разі невиконання Боржником зобов'язань та строків встановлених за договором поставки № 70/01 від 18.11.2010 року, до Кредитора переходить право вимагати сплати відповідної суми визначеної у п. 1.1 Договору з Поручителя (п. 2.3 Договору).

Відповідно п. 2.6 Договору порука поширюється на суму основного боргу , пені, а також інших платежів які підлягають сплаті при порушенні умов договору поставки № 70/01 від 18.11.2010 року.

У разі невиконання Боржником своїх зобов'язань за договором поставки № 70/01 від 18.11.2010 року у зазначені строки Поручитель зобов'язується на пізніше 10 днів з моменту повідомлення Кредитором про невиконання Боржником прийнятих на себе зобов'язань сплатити Кредиторові відповідну суму визначену в п. 1.1 Договору шляхом її перерахування на рахунок Кредитора (п. 3.1 Договору).

У разі невиконання Поручителем строків сплати грошових коштів Кредиторові Поручитель зобов'язаний сплатити Кредиторові пеню у розмірі 0,01 % від суми боргу за кожний день прострочки (п. 3.3 Договору).

19.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вік" укладено додаткову угоду до Договору поруки № 01/11-10 згідно якої сторони погодили п.2.6 Договору поруки виключити.

Як вбачається із матеріалів справи на виконання договору поставки № 70/01 від 18.11.2010 року ТОВ "Сафарі Плюс" поставило, а ДП Міністерства оборони України прийняло товар на загальну суму 386318,00 грн., а саме:

- відповідно до накладної № 3621 від 19.11.2010 року яловичину 1 категорії та печінку яловичу на суму 90 998,00 грн.;

- відповідно до накладної № 3626 від 21.11.2010 року свинину 2 категорії на суму 95 880,00 грн.;

- відповідно до накладної № 3635 від 25.11.2010 року яловичину 1 категорії на суму 100 680,00 грн.;

- відповідно до накладної № 3643 від 30.11.2010 року свинину 2 категорії на суму 98 760,00 грн..

Позивач також стверджує, що ДП Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" не виконано в повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару відповідно до Договору.

Так, відповідно до п. 3.2 Договору поставки № 70/01 від 18.11.2010 року оплата відвантаженого товару повинна була здійснена в такі строки, а саме:

- за яловичину 1 категорії та печінку, що поставлені 19.11.2010 року до 25.11.2010 року;

- за свинину 2 категорії, що поставлена 21.11.2010 року до 27.11.2010 року;

- за яловичину 1 категорії, що поставлена 25.11.2010 року до 01.12.2010 року;

- за свинину 2 категорії, що поставлена 30.11.2010 року до 06.12.2010 року.

За отриманий товар відповідач 1 провів розрахунок на суму 20000,00 грн..

Таким чином розмір заборгованості становить 366318,00 грн. (386318,00-20000,00).

В зв'язку з порушенням взятих на себе відповідачем зобов'язань позивачем заявлено вимогу до відповідача 2, яка отримана останнім 13.12.2010 року.

Однак відповідачі не оплатили кошти за поставлений товар в зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору від 12.02.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 14 134,44 грн. пені, 2 735,70 грн. 3 % річних (за період з 25.11.2010 року по 28.02.2011 року) та 6 547,26 грн. інфляційних нарахувань (за період з 25.11.2010 року по 31.01.2011 року) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказувалось вище в п.6.2 Договору поставки сторони обумовили відповідальність для відповідача 1 у вигляді пені за порушення строків проведення розрахунків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 14 134,44 грн. пені, 2 735,70 грн. 3 % річних та 6 547,26 грн. інфляційних нарахувань є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності розрахунку 3 % річних, інфляційних втрат, пені судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні позивачем суми заборгованості взятої для обрахунку у 1 та 2 періодах (з 25.11.2010 року по 30.11.2010 року).

Так, позивачем не враховано, що оплата 20000,00 грн. була проведена відповідачем лише 30.11.2010 року, а тому він мав право проводити нарахування до 30.11.2010 року без врахування від'ємного значення 20000,00 грн..

Разом з тим, проведення нарахування із врахуванням виявленої помилки призводить до отримання більших розмірів 3 % річних, інфляційних втрат та пені ніж вказав позивач в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача 1 - 7474,89 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача 1 - 7474,89 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині відмови від позовних вимог до відповідача 1 суд враховує те, що вона підписана представником позивача ОСОБА_1 у якої наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності б/н від 01.04.2011 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше. Враховуючи наведене вище позов підлягає частковому задоволенню із врахуванням припинення провадження щодо позовних вимог заявлених до відповідача 1 в зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги судом також враховано норми матеріального права, зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів солідарно боргу у розмірі 3000,00 грн..

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідачів відповідно до ст. 49 ГПК України.

27.04.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.75, п.4 ч. 1 ст. 80, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік", вул. Тарногродського, 39-А, м. Вінниця, 21022 (ідентифікаційний код - 31127972) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг", вул. Матросова, 17, м. Біла Церква, 09113 (ідентифікаційний код - 083587358) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс", вул. Тарногродського, 39-А, м. Вінниця, 21022 (ідентифікаційний код - 34420996) - 3 000 грн. 00 коп. - боргу, 30 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 01 грн. 78 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг", вул. Матросова, 17, м. Біла Церква, 09113 (ідентифікаційний код - 083587358) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Плюс", вул. Тарногродського, 39-А, м. Вінниця, 21022 (ідентифікаційний код - 34420996) - 363 318 грн. 00 коп. - боргу, 14 134 грн. 44 коп. - пені, 2 735 грн. 70 коп. - 3 % річних, 6 547 грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 3867 грн. 35 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 230 грн. 02 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

4. Прийняти відмову позивача від позовної вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі - 7 474 грн. 89 коп., провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу 1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 04 травня 2011 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу 1 - ДП Міністерства Оборони України "Білоцерківський військовий торг" - вул. Матросова, 17, м. Біла Церква, 09100.