Постанова № 15121147, 19.04.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2011 року Справа № 5020-10/259

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіВолкова К.В.,

суддівБалюкової К.Г.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: Алєксєєв Дмитро Миколайович, довіреність №09/11-1 від 09.11.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Пінобетон";

відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Марія";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пінобетон" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Юріна О.М.) від 08 лютого 2011 року у справі №5020-10/259

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пінобетон" (Севастопольське шосе, 15, Інкерман, Севастополь, 99703)

доприватного підприємства "Марія" (вул. Шабаліна, 6, Севастополь, 99029)

про стягнення 204618,53 грн., з яких: 188285,27 грн. - основна заборгованість, 16333,26 грн. - пеня.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Пінобетон”, звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, приватного підприємства „Марія” про стягнення 204 618,53 грн., з яких: 188 285,27 грн. - основна заборгованість та 16333,26 грн. пені (т.1, а.с. 3-5).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобовязань за договором поставки №13-08 від 18 березня 2008 року, а саме, обов'язку щодо внесення плати за поставлений товар.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 08 лютого 2011 року у справі №5020-10/259 (суддя Юріна О.М.) у задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” до приватного підприємства „Марія” відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” звернулось з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, місцевим господарським судом не правомірно встановлено той факт, що не може бути прийняте до уваги судом докази надані позивач у підтвердження отримання відповідачем поставленого товару.

Крім того, скаржник звертає увагу, що відповідачем у частини боргу вже було погашено, у звязку з чим на думку позивача, відповідач визнає свою заборгованість за договором поставки.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи (т.3, а.с. 124-126).

Розпорядженням виконуючого обовязкі голови Севастопольського апеляційного господарського суду Латиніна О.А. від 12 квітня 2011 року у звязку з хворобою судді Видашенко Т.С. у складі колегії її було замінено на суддю Дмитрієва В.Є.

У судове засідання, призначене на 12 квітня 2011 року, представник відповідача не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від сторін будь-яких клопотань не надавалось.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України це право, а не обовязок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалась обовязковою, а також те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності незявившегося представника відповідача.

Представник позивача підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

18 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” в особі філії „Залізобетон” (постачальник) та приватним підприємством „Марія” (покупець) був укладений договір поставки №13-08, згідно якого продавець зобов'язаний передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити у встановлені строки на підставі прейскуранта, продукція повинна відповідати встановленим нормам (пункт 1.1 договору) (т.1, а.с. 10).

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що товаром є бетон та залізобетонні вироби.

Відповідно до пункту 3.4 договору поставки №13-08 від 18 березня 2008 року покупець оплачує продукцію перерахуванням на розрахунковий рахунок продавця грошових коштів, шляхом попередньої оплати до початку поставки на склад покупця в розмірі 100% запланованої до відвантаження партії по фіксованим цінам на момент оплати.

Згідно з пунктом 3.2 вказаного договору передбачено, що ціна за одиницю продукції вказана в специфікації №1 до договору поставки №13-08 від 18 березня 2008 року, і складається на кожну нову партію продукції.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідні специфікації до договору не складались, виконання договору відбувалось шляхом замовлення товару в усній формі та виставлення рахунків, які підлягають сплаті.

Згідно з пунктом 4.4 вказаного договору, строк його дії встановлений з моменту підписання і діє за умов виконання сторонами зобов'язань за договором, відповідно до примірника відповідача, до 31 січня 2008 року (т.3, а.с. 37), тоді як примірник позивача містить виправлення на дату 31 січня 2009 року (т.3, а.с. 36).

З огляду на те, що станом на дату укладення договору (18 березня 2008 року) 31 січня 2008 року вже відбулось та виправлення в примірнику позивача на вказану дату сторонами належним чином не засвідчене, а виконання договору поставки №13-08 від 18 березня 2008 року сторонами відбувалось та представниками сторін це підтверджено, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони не дійшли згоди щодо строку його дії, але зазначене не має наслідком визнання його неукладеним, оскільки це не є його істотною умовою, виходячи з його змісту.

На виконання умов вказаного договору товариство з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” в особі філії „Залізобетон” поставив приватному підприємству „Марія” товар.

У підтвердження цього позивачем були надані:

товарно-транспортні накладні за період з 29 травня 2008 року по 26 грудня 2008 року на суму 768 145,15 грн. (т.1, а.с.37-78; т.2, а.с. 2-15, 108-150; т.3, а.с. 1-8);

довіреності на отримання матеріальних цінностей:

- №226895/20 серії ЯОМ від 20 червня 2008 року на ОСОБА_1 на отримання цінностей на загальну суму 143760,00 грн. за рахунком №337 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 9), що діяла до 30 червня 2008 року;

- №226879 серії ЯОМ від 02 червня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання бетону М200 ок 12 в кількості 59 м3, плит перекриття в кількості 12 шт. за рахунками №301, 300 від 02 червня 2008 року (т.3, а.с. 10), що діяла до 12 червня 2008 року;

- №744515/40 серії НБМ від 01 липня 2008 року на ОСОБА_1 на отримання бетону та збірного залізобетону на загальну суму 167 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 11), що діяла до 31 липня 2008 року;

- №744536/61 серії НБМ від 01 серпня 2008 року на ОСОБА_1 на отримання збірного залізобетону на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 12), що діяла до 31 серпня 2008 року;

- №744557/82 серії НБМ від 01 вересня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання збірного залізобетону на загальну суму 50 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 13), що діяла до 30 вересня 2008 року;

- №744581/106 серії НБМ від 01 жовтня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання збірного залізобетону та бетону на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 14), що діяла до 31 жовтня 2008 року;

- №594608/133 серії ЯПД від 03 листопада 2008 року на ОСОБА_2 на отримання залізобетонних виробів на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.1, а.с. 109-110), що діяла до 30 листопада 2008 року;

- №594637/162 серії ЯПД від 01 грудня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання збірного залізобетону на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.1, а.с. 107-108), що діяла до 31 грудня 2008 року;

журнал служби охорони чергових бюро перепусток філії „Залізобетон” товариства з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” (т.2, а.с. 16-40);

виставлені рахунки:

-№СФ-0000300 від 02 червня 2008 року на суму 15 564,00 грн. (т.3, а.с. 30);

-№СФ-0000301 від 02 червня 2008 року на суму 16 092,00 грн. (т.3, а.с.31);

-№СФ-0000122 від 18 березня 2008 року на суму 9 360,00 грн. (т.3, а.с.32);

-№СФ-0000337 від 17 червня 2008 року на суму 143 760,00 грн. (т.3, а.с. 33);

-№СФ-0000336 від 17 червня 2008 року на суму 397 572,00 грн. (т.3, а.с. 34);

-№СФ-0000109 від 13 березня 2008 року на суму 147 803,04 грн. (т.3, а.с. 35).

На думку товариства з обмеженою відповідальністю „Пінобетон”, у порушення умов договору поставки №13-08 від 18 березня 2008 року свої зобов'язання перед продавцем покупцем виконані не в повному обсязі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість на загальну суму 188 285,27 грн.

Також, на підтвердження цього позивач були надані суду першої інстанції акти звірки взаємних розрахунків станом на 23 грудня 2009 року (т.3, а.с. 57), станом на 09 вересня 2010 року (т.1, а.с. 11), станом на 23 листопада 2010 року (т.1, а.с. 106).

Приватне підприємство „Марія” у підтвердження виконання умов вказаного договору поставки також надав господарському суду докази сплати ним рахунків на загальну суму 585 000,00 грн., а саме:

-банківську виписку від 18 червня 2008 року на суму 100 000,00 грн. (т.2, а.с. 67);

-платіжне доручення №505 від 18 вересня 2008 року на суму 100 000,00 грн. (т.2, а.с.68);

-банківську виписку від 27 жовтня 2008 року на суму 50 000,00 грн. (т.2, а.с. 69);

-банківську виписку від 31 жовтня 2008 року на суму 100 000,00 грн. (т.2, а.с. 70);

-банківську виписку від 24 листопада 2008 року на суму 50 000,00 грн. (т.2, а.с. 71);

-платіжне доручення №668 від 09 грудня 2008 року на суму 50 000,00 грн. (т.2, а.с.72);

-платіжне доручення №448 від 26 серпня 2008 року, банківська виписка від 26 серпня 2008 року на суму 85 000,00 грн. (т.3, а.с.99-101);

-платіжне доручення №14 від 10 листопада 2010 року на суму 50 000,00 грн. (т.2, а.с.98).

Постачальник свої зобов'язання виконував належним чином, а саме поставив відповідачеві товар, зазначений в договорі, проте, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості товару виконував неналежним чином, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, у звязку з чим дійшла висновку про її часткове задоволення та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором поставки №13-08 від 18 березня 2008 року, яка утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обовязків за зазначеним Договором.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд першої інстанції визнав договір поставки №13-08 від 18 березня 2008 року укладений.

На виконання умов вказаного договору товариство з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” в особі філії „Залізобетон” поставив приватному підприємству „Марія” товар.

Таким чином, вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується: товарно-транспортні накладні за період з 29 травня 2008 року по 26 грудня 2008 року на суму 768 145,15 грн. (т.1, а.с.37-78; т.2, а.с. 2-15, 108-150; т.3, а.с. 1-8); довіреності на отримання матеріальних цінностей: №226895/20 серії ЯОМ від 20 червня 2008 року на ОСОБА_1 на отримання цінностей на загальну суму 143760,00 грн. за рахунком №337 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 9), що діяла до 30 червня 2008 року; №226879 серії ЯОМ від 02 червня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання бетону М200 ок 12 в кількості 59 м3, плит перекриття в кількості 12 шт. за рахунками №301, 300 від 02 червня 2008 року (т.3, а.с. 10), що діяла до 12 червня 2008 року; №744515/40 серії НБМ від 01 липня 2008 року на ОСОБА_1 на отримання бетону та збірного залізобетону на загальну суму 167 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 11), що діяла до 31 липня 2008 року; №744536/61 серії НБМ від 01 серпня 2008 року на ОСОБА_1 на отримання збірного залізобетону на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 12), що діяла до 31 серпня 2008 року; №744557/82 серії НБМ від 01 вересня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання збірного залізобетону на загальну суму 50 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 13), що діяла до 30 вересня 2008 року; №744581/106 серії НБМ від 01 жовтня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання збірного залізобетону та бетону на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.3, а.с. 14), що діяла до 31 жовтня 2008 року; №594608/133 серії ЯПД від 03 листопада 2008 року на ОСОБА_2 на отримання залізобетонних виробів на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.1, а.с. 109-110), що діяла до 30 листопада 2008 року; №594637/162 серії ЯПД від 01 грудня 2008 року на ОСОБА_2 на отримання збірного залізобетону на загальну суму 100 000,00 грн. за рахунками №337, 336 від 17 червня 2008 року (т.1, а.с. 107-108), що діяла до 31 грудня 2008 року; журнал служби охорони чергових бюро перепусток філії „Залізобетон” товариства з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” (т.2, а.с. 16-40); виставлені рахунки: №СФ-0000300 від 02 червня 2008 року на суму 15 564,00 грн. (т.3, а.с. 30); №СФ-0000301 від 02 червня 2008 року на суму 16 092,00 грн. (т.3, а.с.31); №СФ-0000122 від 18 березня 2008 року на суму 9 360,00 грн. (т.3, а.с.32); №СФ-0000337 від 17 червня 2008 року на суму 143 760,00 грн. (т.3, а.с. 33); №СФ-0000336 від 17 червня 2008 року на суму 397 572,00 грн. (т.3, а.с. 34); №СФ-0000109 від 13 березня 2008 року на суму 147 803,04 грн. (т.3, а.с. 35).

Але, суд першої інстанції дійшов висновку стосовно того, що накладні, представлені позивачем у якості доказу поставки товару на суму 619 133,15 грн., не містять особистий підпис особи, яка була уповноважена на отримання товару, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, втому числі, в жодній з наданих позивачем накладній відсутня печатка або штамп відповідача.

Так, місцевий господарський суд зазначив, що наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 188 285,27 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факт поставки товару. Більш того, позивач не визначив, які саме накладні є неоплаченими відповідачем.

Втім, судова колегія вважає такі висновки місцевого суду передчасними, з огляду на наступне.

Заявник апеляційної скарги зазначив, що керівник приватного підприємства „Марія” - директор Резицький О.С. повідомив, що за отримання товару від позивача на місці розписувався бригадир чи стропальник які знаходились на об'єкті будівництва куди доставлявся товар.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що отримувачем товару від імені покупця є довірена особа.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано пункт 12 Інструкції, відповідно до якого суд зазначив, що забороняється відпускати цінності зокрема у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами, тому що всі необхідні реквізити довіреності були заповнені у повному обсязі.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції не надав правової оцінки відповідальності підприємства, що видало довіреність. Так, в Україні діє презумпція дійсності документів. Відповідальність за виконання вимог законодавства при видачі довіреності несе підприємство, що видало довіреність.

Відповідно до зазначеної Інструкції підприємство повинно вести реєстр виданих довіреностей. Однак, суду першої інстанції копія книги реєстрації довіреностей або виписка з неї відповідачем не надавалася.

Що стосується відсутності печатки чи штампу відповідача на накладних про отримання товару, то фактично саме з цією метою були підписані акти звірки взаємних розрахунків станом на 23 грудня 2009 року (т.3, а.с. 57), станом на 09 вересня 2010 року (т.1, а.с. 11), станом на 23 листопада 2010 року (т.1, а.с. 106). Акти звірки були підписаними уповноваженими особами сторін та скріплені печатками.

Також, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що впродовж двох перших судових засідань - директор Резицький О.С. не заперечував факту наявності у відповідача заборгованості перед позивачем та просив відкласти розгляд справи саме з метою належного розрахунку за отриманий товар, та під час розгляду справи відповідачем було сплачено частину боргу.

Відповідно до листа Кримського управління капітального будівництва МО України від 12 грудня 2010 року, підтверджується, що товар отримувався відповідачем та використовувався для будівництва об'єкта замовником якого було саме це управління (т.1, а.с. 111).

Отже, на підставі викладеного та з дослідженням всіх обставин по справі, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено факт поставки товару в повному обсязі відповідно до позову, та відповідач свої зобов'язання щодо повної оплати отриманого товару належним чином не виконав, на підставі чого позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтуванні.

Але, колегія суддів зазначає, що у звязку з тим, що відповідачем під час розгляду справи було частково сплачено заборгованість у розмірі 50000,00 грн., отже стягненню підлягаю основна заборгованість у сумі 138 285,27 грн.

Також, згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 3-4 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п.6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а саме статями 1, 3 встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлені за згодою сторін. Розмір пені обчисляється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.5 договору поставки №13-08 від 18 березня 2008 року передбачено, що за несвоєчасну чи неповну оплату поставленої продукції, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, перевіривши розрахунок пені, який був зроблений позивачем, колегія суду дійшла висновку, що пеня у розмірі 16 333,26 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Викладене свідчить, що місцевий суд необґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених ним у судовому рішенні.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.

Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на підставі вказаних правових норм колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не були доведені ті обставини, на які він посилався в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність боржника, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.

Сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 101, 103 ( пункт 2), 104 ( частина 1, пункти 1, 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Пінобетон” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 08 лютого 2011 року у справі №5020-10/259 скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Марія" (99029, Севастополь, вул. Шабаліна, 6, ідентифікаційний код 325209827022, р/р 26007039300001 "Укрсиббанк" в м. Севастополі, МФО 384588, ОКПО 32520980, св-во №39519982) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пінобетон" (99703, Севастополь, Інкерман, Сімферопольське шосе, 15, ідентифікаційний код 317520426114, р/р 2600500015648 в філії ВАТ "Укрексімбанк", МФО 384986, ОКПО 264496808, св-во №38270795) заборгованість за договором поставки №13-08 від 18 березня 2008 року у сумі 154 618,53 грн., з яких: заборгованості за оплату товару у розмірі 138 285,27 грн. та пеня у розмірі 16 333,26 грн.

Стягнути з приватного підприємства "Марія" (99029, Севастополь, вул. Шабаліна, 6, ідентифікаційний код 325209827022, р/р 26007039300001 "Укрсиббанк" в м. Севастополі, МФО 384588, ОКПО 32520980, св-во №39519982) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пінобетон" (99703, Севастополь, Інкерман, Сімферопольське шосе, 15, ідентифікаційний код 317520426114, р/р 2600500015648 в філії ВАТ "Укрексімбанк", МФО 384986, ОКПО 264496808, св-во №38270795) суму судових витрат за сплату державного мита у розмірі 2 046,19 грн. та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддяК.В. Волков

СуддіК.Г. Балюкова

В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пінобетон" (Севастопольське шосе, 15,Інкерман,Севастополь,,99703)

представнику Дорофеєву М.Ю. (АДРЕСА_1, 86100)

2. Приватне підприємство "Марія" (вул. Шабаліна, 6,Севастополь,99029)

3. Господарський суд міста Севастополя (вул.. Л.Павліченко, 5, Севастополь, 99011)