Постанова № 15120997, 29.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2011                                                                                           № 13/556

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева М.Л.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 29.04.2011 року по справі № 13/556 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м. Вишгород Київської області та приватного виробничого підприємства «Сіріус», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 15.02.2011 року) по справі № 13/556 (суддя – Курдельчук І.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м. Вишгород,

Київська область

до приватного виробничого підприємства «Сіріус», м. Київ

про стягнення 649943,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тера» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного виробничого підприємства «Сіріус», м. Київ про стягнення заборгованості в сумі 649943,23 грн. за виконані роботи за договором на виконання земельних робіт від 30.03.2007 року.

Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог на підставі ст. 22 ГПК України, відповідно до чого останній просив стягнути 572141,23 грн. основного боргу, 240910,87 грн. інфляційних, 58343,67 грн. 3% річних та 77802,00 грн. вартість витрат на транспортування механізмів. Заява про збільшення позовних вимог прийнята судом першої інстанції до провадження.

Відповідач в свою чергу звернувся з зустрічною позовною заявою в порядку ст. 60 ГПК України, яку місцевий господарський суд повернув без розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2011 року (підписаного 15.02.2011 року) позові вимоги задоволені частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 320002,00 грн. основного боргу, 32398,79 грн. 3% річних, 148300,42 грн. інфляційних, 5007,01 грн. державного мита та 124,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Тера», м. Вишгород, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить змінити рішення та задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що суд першої інстанції не з’ясував в повному обсязі обставини, що мають значення для справи, зокрема, суд незаконно та безпідставно не прийняв у якості доказу акт виконаних робіт за жовтень 2007 року на суму 177141,29 грн. в зв’язку з відсутністю в акті відомостей про очищену площу ставу. Крім того, позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції неправомірно не врахував товарно-транспортні накладні за період 27.01.2007 року по 30.03.2007 року, які засвідчують факт перевезення землерийної техніки та спец механізмів в с. Рижанівка для виконання договору тощо.

Відповідач, в свою чергу не погоджуючись з рішенням місцевого суду, також звернувся із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення повністю і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю у зв’язку з виконання відповідачем зобов’язання по оплаті робіт.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом проігноровано вимоги ст. 5 Господарського процесуального кодексу України і заяви відповідача, суд не сприйняв частину видаткових касових ордерів як доказів оплати по договору, не досліджено, що позивачем виконано менший об’єм роботи ніж передбачено договором тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2011 року по справі № 13/556 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 29.04.2011 року. Також, ухвалою від 17.03.2011 року, апеляційні скарги було об’єднано в одне апеляційне провадження, оскільки оскаржується один процесуальний документ – рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2011 року.

Ні представник відповідача не подав заперечення на апеляційну скаргу позивача, ні представник позивача не подав відзиву на апеляційну скаргу відповідача, відсутність відзиві на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення по суті.

Представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею справи № 5/16, що розглядається господарським судом міста Києва. Однак, колегія апеляційного суду відхиляє, подане відповідачем клопотання про зупинення розгляду справи в зв’язку з тим, що предметом розгляду даної справи є стягнення боргу з відповідача на підставі зовсім іншого договору, який був укладений між сторонами по даній справі, а саме по договору № 06/4-В від 06.04.2006 року.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного виробничого підприємства «Сіріус», м. Київ задоволенню не підлягає, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м. Вишгород підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.02.11 року у справі № 13/556 – підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.03.2007 року між приватним виробничим підприємством «Сіріус» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тера» (виконавець) укладено договір на виконання земельних робіт, який за своєю природою є договором підряду. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що за умовами договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання виконати земляні роботи, пов’язані з очищенням ставка в селі Рижанівка Звенигородського району Черкаської області. Площа очистки ставка становить відповідно до умов договору (п.1.1) 10000 м.кв., глибина до 2-х метрів. Пунктом 1.2 договору встановлено, що роботи зазначені в п. 1.1 договору виконуються виконавцем його технікою, механізмами та працівниками у відповідності до затвердженої сторонами план-схеми.

Відповідач зобов’язався гарантувати наявність дозвільної документації на виконання земельних робіт, сплатити вартість перебазування механізмів на об’єкт і у зворотному напрямку, забезпечити доставку робітників на об’єкт, забезпечити їх необхідними побутовими приміщеннями, охороною техніки і механізмів у неробочий час, прийняти і оплатити виконані роботи (п. 3.1.1-3.1.5 договору).

Позивач, в свою чергу, за умовами договору зобов’язався направити на об’єкт механізми в технічно справному стані та перевезти їх з бази на об’єкт та в зворотньому напрямку за рахунок замовника (відповідача), виконати до 30.06.2007 року земляні роботі пов’язані з очищенням ставка в с.Рижанівка Звенигородського р-ну Черкаської області, розрівнявши вийнятий ґрунт на берегах ставка, скласти акти на виконані роботи на підставі змінних рапортів підтверджуючих роботу механізмів (п. 3.2.1-3.2.5 договору)

За приписами ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За умовами договору площа рекультивації ставка мала становити 10 000 кв.м, на глибину до 2-х метрів, а грунт, вийнятий зі ставка, розрівнювався на його берегах.

Пунктом 2.1. договору визначено, що вартість робіт по договору визначається як договірна, однак, судом апеляційної інстанції та судом першої інстанції було встановлено зміну ціни в договорі без укладення будь-яких додаткових угод. Як вбачається з пояснення відповідача, останній пояснив, що підготовкою проекту договору займався позивач, а при підписанні договору були присутні повноважні представники обох сторін і на підставі взаємної згоди відмовились від встановленої одноосібно позивачем договірної ціни і дійшли згоди, що ціна договору встановлюється в розмірі 500 000,00 гривень із розрахунку 50,00 гривень за 1 (один) кв.м запланованої площі рекультивації (очищення) ставка.

В своєму поясненні позивач заперечив проти факту зміни ціни договору у двосторонньому порядку.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Внесені правки сторонами в договір не можуть бути належним доказом зміни істотної умови, однак із акту виконаних робіт від 30 грудня 2007 року, підписаному у двосторонньому порядку, сторони дійшли згоди щодо встановлення ціни договору та розрахували вартість робіт по ціні 50,00 грн. за квадратний метр.

Таким чином, колегія апеляційного господарського суду вважає доведеною зміну ціни договору у відповідності до акту.

Статтею 843 ЦКУ регламентовано, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Стаття 854 ЦКУ встановлює порядок оплати по договору підряду і зазначає, що замовник зобов’язаний сплатити підряднику обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.

Як встановлено місцевим господарським судом, на підтвердження виконання договору на виконання земельних робіт від 30.03.07 позивач надав:

- акт приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2007 року на суму 177 141,29 грн. підписаний 31.10.2007 року представниками сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб сторін у справі (т. 1 а.с.13);

- акт виконаних робіт від 30.12.2007 року на суму 415 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 69 166,67 грн. про виконання робіт пов’язаних з очищенням ставу в с. Рижанівка Черкаської області на площі 8300 кв.м. бульдозером ДЗ-110 - дві одиниці, бульдозером PR-751, екскаватором ЕО-10011, екскаватором R-942, екскаватором ЕО-4121 (т. 1 а.с. 14).

Колегія апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги як доказ виконання робіт по очищенню ставка акт приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2007 року на суму 177 141,29 грн. підписаний 31.10.2007 року, оскільки в ньому відсутня інформація необхідна для встановлення обсягів фактичної роботи, а саме, відсутні розміри очищеної позивачем площі, а лише встановлено перелік механізмів позивача та кількість потрачених годин на виконання робіт. Які саме роботи прийняв відповідач, актом не передбачено.

В свою чергу, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що роботи виконані позивачем не у повному обсязі про що свідчить акт складений ним та сільрадою і акт складений з позивачем, а виконані роботи оплачені. На підтвердження заперечень відповідач надав акт перевірки та підтвердження результатів рекультивації ставка в с. Рижанівка, Звенигородського р-ну Черкаської обл. від 24.11.2010 року.

Так, зазначений акт перевірки та підтвердження результатів рекультивації ставка в с. Рижанівка, Звенигородського р-ну Черкаської обл. від 24.11.10 складений представниками позивача та сільради без залучення до участі підрядника та із значним простроченням, не ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 857 та ст. 858 ЦК України, що виключає можливість врахування наведеного у ньому при вирішенні даного спору.

Окремо, згідно з пунктом 3.1.2 договору, відповідач мав оплатити вартість перебазування механізмів позивача на об’єкт і у зворотньому напрямку. Після 30.03.2007 року, тобто з дати підписання договору, позивачем, згідно товарно-транспортних накладних (ТТН), було транспортовано з м. Вишгород Київської області до місця виконання робіт на відстань 500 км. (тобто в обидва кінці), тільки 2 (два) механізми :

- ТТН № 296630 від 19.04.2007 року - перевезення екскаватора «Лібхер» К-942;

- ТТН № 296632 від 24.04.2007 року - перевезення бульдозера ДЗ-110;

вартість транспортування яких, разом із супроводом, згідно цих накладних складає (7758,0 + 702,0 + 7758,0 + 702,0) = 16 920,00 гривень.

Отже, враховуючи дату укладення договору – 30.03.07, господарський суд правомірно не взяв до уваги як доказ у справі ТТН від за період з 27.01.2007 року по 15.02.2010 року про перевезення механізмів.

Без належних і достатніх документів первинної бухгалтерської звітності про перевезення у вересні 2007 року поданий до суду акт приймання виконаних робіт за вересень 2007 року (перевозка механізмів на ставок в с. Рижанівка в кількості 4 одиниці) на суму 34 860,00 грн., тому і він не прийнятий як доказ у справі місцевим господарським судом, з чим також погоджується і суд апеляційної інстанції. Так, акт приймання робіт по перевезенню механізмів в кількості 4-х одиниць у вересні 2007 року на суму 34 860,0 гривень не підтверджується жодним документом про перевезення чи транспортування будь-яких механізмів, а відтак і не подано доказів, що зазначене перевезення механізмів має відношення до договору від 30.03.2007 року.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з тим, що суд першої інстанції прийняв як належні докази виконання робіт та перевезення механізмів акт виконаних робіт від 30.12.2007 року на суму 415 000,00 грн. та товарно-транспортні накладні про перевезення техніки і механізмів від 19.04.2007 року на 702,00 грн., від 19.04.2007 року на 7 758,00 грн. від 24.04.2007 року на 7 758,00 грн., від 24.04.2007 року на 702,00 грн., від 24-28.12.08 на 8 082,00 грн.

Отже вартість виконаних підрядних робіт за договором підряду від 30.03.07 склала 415 000,00 грн., вартість перевезення техніки в прямому і зворотному напрямках для виконання робіт за договором підряду від 30.03.07 склала 16290,00 грн. та 8082 грн. відповідно, в цілому 439372,00 грн.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем здійснювалися відповідні проплати позивачу за виконання договору від 30.03.2007 року, а саме:

- видатковий касовий ордер № 53 від 25.07.08 на 305000,00 грн.;

- видатковий касовий ордер № 59 від 20.08.08 на 50000,00 грн.;

- видатковий касовий ордер № 64 від 29.08.08 на 20000,00 грн.;

- видатковий касовий ордер № 75 від 20.10.08 на 15000,00 грн.;

- видатковий касовий ордер № 85 від 20.01.09 на 10000,00 грн.;

- видатковий касовий ордер № 232 від 05.03.10 на 15000,00 грн.;

- банківська виписка від 10.06.2009 на 10000,00 грн.;

- банківська виписка від 10.12.2009 на 10000,00 грн.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду щодо неможливості позивачем зарахувати платежі, внесені видатковими касовими ордерами в рахунок іншого договору з підстав, що визначення спрямування платежів є виключним правом платника, виходячи з наступного.

Так, дійсно визначення спрямування платежів – це є правом платника. Але, при дослідженні матеріалів справи, а саме видаткових касових ордерів № 53 від 25.07.2008 року, № 59 від 20.08.2008 року, № 232 від 05.03.10 року, № 75 від 20.10.2008 року, № 85 від 20.01.2009 року, № 64 від 29.08.2008 року, судом апеляційної інстанції встановлено, що жоден з цих платежем не був спрямований на оплату робіт, здійснених за спірним договором.

Судом першої інстанції було досліджено, що між сторонами у справі укладено чотири договори:

1) договір підряду № 06/1-в від 27.02.2006 року, предметом якого є виконання робіт по благоустрою території відповідача розташованої в с. Чижівка, Звенигородського р-ну Черкаської області;

2) договір підряду № 06/4-в від 06.04.2006 року, предметом якого є виконання робіт земельних робіт на гірськолижних спусках на площі 2,3 га та на будівництві заводу по заморозці фруктів на площі 2,52 га із зняттям родючого шару ґрунту в бурти з подальшим його перевезенням на відстань до одного кілометра для землювання ділянки площею 5,0 га в адмінмежах Водяницької сільської ради Звенигородського р-ну Черкаської обл.;

3) договір на виконання земельних робіт від 10.05.2006 року, предметом якого є земляні роботі пов’язані з благоустроєм території, яка використовується відповідачем для обслуговування та експлуатації універмагу, що розташований у м. Києві по вул.Драйзера, 21а;

4) договір на виконання земельних робіт від 30.03.2007 року, предметом якого є земляні роботі пов’язані з очищенням ставка в с. Рижанівка Звенигородського р-ну Черкаської області,

В зв’язку з цим, колегія апеляційного суду вважає, що позивач має право зрахувати платежі в рахунок погашення іншої заборгованості, так як відповідачем не передбачено фінансовими документами безпосереднє призначення платежу. Більш того, позивач повідомив відповідача про зарахування коштів за виконані роботи за договором № 06/4-В від 06.04.2006 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що як докази належного виконання зобов’язання з оплати приймаються банківські виписки позивача про надходження 10 000,00 грн. 10.06.2009 року і 10 000,00 грн. від 10.12.2009 року від відповідача.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до припису п. 4.1 договору підряду від 30.03.2007 року, строк оплати 16 290,00 грн. настав 09.10.2007 року і прострочений з 10.10.2007 року, строк оплати 415 000,00 грн. та 8 082,00 грн. настав 15.01.2008 року і прострочений 16.01.2008 року, з чим також погоджується апеляційний суд.

У зв’язку з несистематичною частковою оплатою: 10.06.2009 року на 10 000,00 грн. та 10.12.2009 року на 10 000,00 грн., сума боргу поетапно зменшувалась - 11.06.09 року – 429372,00 грн., 11.12.2009 року - 419372,00 грн.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства, умови договору та встановлені обставини апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість та доведеність позовних вимог, який підлягає задоволенню в розмірі 419372,00 грн.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 240 910,87 грн., три проценти річних в розмірі 58 343,67 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі вказаної норми Цивільного кодексу, підлягають стягненню та втрати від інфляції в сумі 161870,00 грн. за весь час прострочення платежу та три проценти річних в сумі 37077,41 грн., розмір яких визначений за перерахунком апеляційного суду з урахуванням розміру заборгованості та частковою оплатою боргу.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В іншій частині своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що позивач і відповідач відповідно не надали неспростовних доказів своєї позиції.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв’язку з прийняттям апеляційною інстанцією нового рішення, перегляду підлягають також і судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного виробничого підприємства «Сіріус», м. Київ задоволенню не підлягає, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м. Вишгород підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.02.11 року у справі № 13/556 – підлягає частковому скасуванню, з наступним прийняттям нового рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. 4-7, 32, 33, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного виробничого підприємства «Сіріус», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2011 року у справі № 13/556 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м. Вишгород на рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2011 року у справі № 13/556 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2011 року у справі № 13/556 скасувати частково. Прийняти нове рішення:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного виробничого підприємства «Сіріус» (04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 65, код ЄДРПОУ 24187555) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тера» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Промислова, 4, код ЄДРПОУ 31704207) 419372,00 грн. основного боргу, 161870,00 грн. інфляційних, 37077,41 грн. 3% річних, 6183,19 грн. державного мита та 153,73 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті вимог відмовити.

4. Стягнути з приватного виробничого підприємства «Сіріус» (04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 65, код ЄДРПОУ 24187555) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тера» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Промислова, 4, код ЄДРПОУ 31704207) 3094,20 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5. Видати накази.

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 13/556 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

04.05.11 (відправлено)