Рішення № 15119141, 11.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2011 р. Справа № 60/162-09

вх. № 7547/1-60

Суддя господарського суду Чистякова І.О.

при секретарі судовогозасідання Колесан Д.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

3-ї особи - не з`явився

розглянувши справу за позовом Закритого акціонерного товариства "ЮРІЯ", м. Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИГГАС", м. Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, м.Харків

про стягнення 47982,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "ЮРІЯ" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СИГГАС" суми основного боргу у розмірі 39985,30 грн. та 7997,06 грн. штрафу.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі договору №3/08 від 25 серпня 2009 року позивачем було поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 39985,30 грн., однак в термін, визначений договором, відповідачем не було здійснено розрахунки за отриману продукцію, з урахуванням чого позивач просить суд стягнути вищенаведену суму заборгованості та у відповідності до п.6.3. Договору позивачем нараховано штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченої продукції.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 06 жовтня 2009 року о 10:00 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2009 року розгляд справи було відкладено на 03 листопада 2009 року о 11:20.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2009 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, розгляд справи № 60/162-09 відкладено на "17" листопада 2009 р. о 15:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 листопада 2009 року судом прийнято відповідне процесуальне рішення про направлення матеріалів справи до слідчих органів в особі прокуратури Харківської області для здійснення перевірки дотримання сторонами по справі при здійсненні підприємницької діяльності вимог чинного законодавства та встановлення осіб, що заволоділи майном, переданого за видатковою накладною № 45444 від 25 серпня 2009 року.

18 лютого 2010 року прокуратурою Фрунзенського району м. Харкова було проінформовано господарський суд Харківської області про порушення 11 лютого 2010 року Фрунзенським РВ ХМУ ГУМВС України у Харківській області кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 Кримінального кодексу України.

16 грудня 2010 року до господарського суду Харківської області надійшов лист Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління УМВС України в Харківській областіза вих. № 59/11168 від 26.11.2010 року, в якому зазначається про винесення постанови про зупинення попереднього розслідування по кримінальній справі №59100050 на підставі ч.3 ст. 206 Кримінально - процесуального кодексу України, оскільки особу, яка вчинила злочин, не встановлено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 березня 2011 року поновлено провадження у справі №60/162-09, задоволено клопотання позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, продовжено строк вирішення спору до 13 квітня 2011 року, розгляд справи №60/162-09 призначено на "11" квітня 2011 р. о 11:40 год.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не представив.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не представив.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6102208227571.

До господарського суду Харківської області повернулась ухвала господарського суду Харківської області від 28 березня 2011 року, яка була надіслана відповідачу на адресу: 61091, м. Харків, вул. М. Рибалко, 24/17 з відміткою пошти: "неповна адреса".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходження відповідача є таким: 61091, м. Харків, вул. М. Рибалко, 24/17.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 25 серпня 2009 року було укладено договір №3/08, який підписано з боку позивача директором ОСОБА_2, та з боку відповідача - ОСОБА_1. Підписи осіб від імені позивача та відповідача скріплені їх печатками.

Зазначений договір є дійсним на час розгляду справи, сторони або інші заінтересовані особи не заперечували проти його дійсності та судом даний договір не визнано недійсним, отже в силу ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., Постачальник (позивач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити молочну продукцію, а Покупець (відповідач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію.

Згідно п.1.2. Договору поставка продукції здійснюється на підставі накладних згідно замовлення відповідача.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що позивач зобов`язується поставляти продукцію за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженій сторонами. Ціна продукції міститься у накладних, які надаються позивачем відповідачу разом із партією поставляємої продукції.

Згідно додатку до договору від 25 серпня 2009 року відповідач визначив перелік відповідальних осіб, уповноважених приймати товарно - матеріальні цінності від позивача, а саме - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 та ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_2.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 39985,30 грн., що підтверджується видатковою накладною №45444 від 25 серпня 2009 року.

Відповідач отримав товар, що підтверджується підписом довіреної особи на отримання товарно - матеріальних цінностей від позивача та печаткою підприємства відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.2.3. Договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем в безготівковому порядку або готівкою на умовах відстрочки платежу два банківських дні з моменту поставки товару.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що граничний строк оплати за поставлений товар складає 27 серпня 2009 року.

Відповідач зобов`язання по сплаті товару не виконав, з урахуванням чого на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 39985,30 грн., що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 39985,30 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 7997,06 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6.3. Договору за порушення терміну розрахунку відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф у розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Перевіривши нарахування штрафу у розмірі 20%, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині штрафу у розмірі 7997,06 грн., оскільки нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 479,82 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сиггас" (61091, м. Харків, вул. Рибалка, 24/17, ідентифікаційний код 30137073) на користь Закритого акціонерного товариства "Юрія" (18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, 108, ідентифікаційний код 004478523011) основний борг в сумі 39985,30 грн., штраф у розмірі 7997,06 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 479,82 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Чистякова І.О.

Повний текст рішення по справі №60/162-10 підписано 13 квітня 2011 року.