Рішення № 15117648, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/14127.04.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Камелія Холдинг"

простягнення 15 911,12 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Рафальський В.В.

від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (надалі – ТОВ "Лан-Україна") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелія Холдинг" (надалі –ТОВ "Камелія Холдинг") про стягнення 15 911,12 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем за договором поставки №204/09-П від 30.06.2009 р., у звязку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 247,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 591,00 грн. та % річних у розмірі 7 072,52 грн. Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.04.2011 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №14236884 від 08.04.2011 р., яке отримане представником відповідача 12.04.2011 р.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04073, м. Київ, пр. Московський, 9-В, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців №9764680 від 21.04.2011 р.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2009 р. між ТОВ "Лан-Україна" (постачальник) та ТОВ "Камелія Холдинг" (покупець) було укладено договір поставки №204/09-П (надалі –"Договір"), відповідно до умов якого позивач поставив, а відповідач прийняв та частково оплатив поставлений товар.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. у справі №54/3 позов ТОВ "Лан-Україна" про стягнення з ТОВ "Камелія Холдинг" заборгованості та штрафних санкцій задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Камелія Холдинг" на користь ТОВ "Лан-Україна" 27 000,00 грн. основного боргу, 846,34 грн. пені, 990,84 грн. % річних, 297,00 грн. інфляційних втрат, 297,34 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Спір у справі виник у зв’язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, що на думку позивача є підставою для застосування визначеної п. 4.4 Договору та ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності (сплати пені, інфляційних втрат та % річних).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов’язання відповідача перед позивачем у розмірі 27 000,00 грн. та настання строку його виконання підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. у справі №54/3, а тому відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобов’язання відповідача перед позивачем у розмірі 29 661,52 грн. було виконано 09.03.2011 р., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Таким чином, спірне грошове зобов'язання припинилось лише 17.03.2011 р., а відтак має місце прострочення його виконання у період з 08.12.2009 р. по 17.03.2011 р., а тому позивач має право на отримання сум, передбачених п. 4.4 Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих у вказаний період, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

Суд відзначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Правомірність стягнення 3% річних та інфляційних втрат після стягнення основного боргу за окремим судовим рішенням підтверджується п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/249 від 15.03.2011 р. з посиланням на постанову Верховного Суду України у справі №10/25 від 20.01.2011 р.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за прострочення оплати поставленого товару нарахованої від суми 27 000,00 грн. за період з 08.12.2009 р. по 31.12.2010 р. у розмірі 5 247,60 грн. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і з 20.10.2009 р. (видаткова накладна №80139072 від 29.09.2009 р.) та з 04.11.2009 р. (видаткові накладні № 80140696 та №80140715 від 14.10.2009 р.) відповідно він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 4.4 Договору за прострочення оплати поставлених товарів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми –за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, за загальним правилом нарахування штрафних санкцій (в т.ч. пені) припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно п. 5.4 Договору строк позовної давності по стягненню та нарахуванню пені становить 3 роки. Вказане застереження до договору є договором про встановлення сторонами строку позовної давності.

Тобто, сторони на виконання вимог положень ч. 6 ст. 232 Цивільного кодексу України погодили інший строк нарахування пені.

Позивачем правомірно нараховано пеню за прострочення відповідачем грошового зобов’язання за період з 08.12.2009 р. по 31.12.2010 р. у розмірі 5 247,60 грн., проте суд відзначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини та те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками позивача (враховуючи розмір пені, % річних та інфляційні втрати, які стягнені рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. у справі №54/3, а також заявлені до стягнення штрафні санкції в даному позові), керуючись п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ "Лан-Україна" до 2 127,22 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 591,00 грн. та % річних у розмірі 7 072,52 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов’язання. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за квітень, травень, червень та липень 2010 року, які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 3 294,00 грн.

В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Пунктом 4.4 Договору сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 24% річних.

Згідно із п. 6.3 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2009 р. В разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін протягом 1 місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на 1 рік на умовах, передбачених цим договором.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що строк дії Договору був подовжений до 31.12.2010 р., а тому за порушення грошового зобов'язання відповідач має сплатити 24% річних за період з 08.12.2009 р. по 31.12.2010 р. та 3% річних за період з 01.01.2011 р. по 16.03.2011 р.

Суд перевірив та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача % річних у заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Камелія Холдинг" на користь ТОВ "Лан-Україна" пені у розмірі 2 127,22 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 294,00 грн. та % річних у розмірі 7 072,52 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Камелія Холдинг" (04073, м. Київ, пр. Московський, 9-В; ідентифікаційний код 36438701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 5; ідентифікаційний код 30384724) пеню у розмірі 2 127 (дві тисячі сто двадцять сім) грн. 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 294 (три тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп., % річних у розмірі 7 072 (сім тисяч сімдесят дві) грн. 52 коп., державне мито у розмірі 124 (сто двадцять чотири) грн. 94 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 185 (сто вісімдесят п'ять) грн. 31коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                               Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –28.04.2011 р.