YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди місто Київ

/

Господарський суд м. Києва

Рішення № 15117514, 28.04.2011, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення

28.04.2011

Номер справи

3/106

Номер документу

15117514

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/10628.04.11 За позовом Державної організації Комбінат «Прогрес» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-консалтингове

бюро «МИР»

Про стягнення 481582,90 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Сергай І.М. –по дов. № б/н від 29.10.2010

Від відповідача не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державної організації Комбінат «Прогрес»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-консалтингове бюро «МИР»49764,00 грн. основного боргу, 1402,92 грн. пені, 430416,00 грн. штрафу за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 36 від 01.01.2010 про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач в судове засідання 28.04.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 18.04.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу 20.04.2011.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 28.04.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2010 між Державною організацією Комбінат «Прогрес»(зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-консалтингове бюро «МИР» (поклажодавець) було укладено договір № 36 про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігач зобов‘язався прийняти в майбутньому товарно-матеріальні цінності поклажодавця і повернути їх після закінчення терміну дії договору, а поклажодавець зобов‘язався попередньо і щомісячно сплачувати зберігачу кошти на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. договору зберігач зобов‘язався забезпечити відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей поклажодавця силами відомчої воєнізованої охорони (ВВО).

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено плату за зберігання товарно-матеріальних цінностей, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на день звернення до суду становить 49764,00 грн. та за неналежне виконання зобов‘язань нараховані пеня в розмірі –1402,92 грн. та штраф в розмірі 430416,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 1. ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 2.1. договору сторони домовились про те, що договірна ціна щомісячної передоплати поклажодавцем коштів за зберігання товарно-матеріальних цінностей буде регулюватись додатками до цього договору.

Згідно п. 9.1. договору строк дії договору сторонами визначено з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами були укладені такі додатки до договору : № 01 від 01.01.2010, № 02 від 17.03.2010, № 03 від 01.04.2010, № 04 від 18.06.2010, № 05 від 01.07.2010, № 06 від 30.07.2010, згідно яких сторонами визначено розміри щомісячних цін за надані послуги по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей (з урахуванням займаної площі на добу).

Відповідно до п. 3.1. договору сторони дійшли згоди про те, що будуть вважати належним виконанням умов цього договору з боку поклажодавця своєчасне перерахування до 10 числа кожного місяця передоплати щомісячної договірної ціни визначеної додатком на поточний рахунок зберігача, а також обов‘язкове належне і своєчасне виконання всіх інших умов цього договору.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем у період з червня по грудень 2010 року були надані послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей за ціною в загальному розмірі 49764,00 грн.

Однак, з поданих позивачем розрахунків заборгованості за наданні послуги та акту звірки взаєморозрахунків, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, станом на 01.01.2011 вбачається, та представником позивача в судовому засіданні не заперечується, що відповідачем 22.09.2010 було здійснено часткову оплату боргу за надані послуги в розмірі 3000 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать, про те що станом на день звернення позивача з позовом до суду відповідачем частково сплачено суму боргу в розмірі 3 000 грн. (15.04.2011 –штамп вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва).

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу за надані послуги зберігання в розмірі 3 000 грн. станом на день подання позовної заяви до суду, в зв’язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 46764,00 грн. (49764,00 грн. –3000 грн.) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення оплати за надані послуги у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, а отже відповідач є таким, що прострочив.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 3.3. договору за порушення строків виконання зобов‘язань зберігач має право на стягнення з поклажодавця пені у розмірі 0,1% вартості послуг з якого допущено просточення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати наданих послуг, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В силу умов договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі за надані послуги до 10 числа поточного місяця.

Як вбачається з розрахунку позивач нараховує пеню на суми боргу за кожний місяць наданих послуг окремо за 30 днів прострочення, застосовуючи пеню в розмірі 0,1%, з якими суд не погоджується.

Так, за наступними розрахунками суду, пеня на суму боргу за червень 2010 року в розмірі 12750,00 грн. за кількість прострочених днів заявлених позивачем, становить 202,95 грн.: