Рішення № 15117115, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/16827.04.11

За позовом державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

до держаного підприємства "Науково-виробничий центр "Титан"

Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України

про стягнення 870 818,97 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Демидас Д.А. (дов. № 85 від 24.12.2010)

Від відповідача: Тригуб М.П. - директор

В судовому засіданні 27.04.2011 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" до держаного підприємства "Науково-виробничий центр "Титан" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України про стягнення заборгованості за контрактом № 14/51-29 від 13.06.2010 в розмірі 870818,97 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.03.2011 порушено провадження у справі № 50/168 та призначено її до розгляду на 23.03.2011.

В судове засідання 23.03.2011 з’явився представник відповідача та дав пояснення по справі, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Представник позивача в судове засідання не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.03.2011 у зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання, розгляд справи відкладено на 20.04.2011.

В судове засідання 20.04.2011 з’явились представники позивача і відповідача та надали пояснення по суті спору.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів, в судовому засіданні 20.04.2011 року оголошено перерву до 27.04.2011 року.

В судове засідання 27.04.2011 з’явились представники позивача і відповідача та надали додаткові пояснення по справі. Представник позивача надав заяву про зменшення суми позовних вимог у зв’язку з погашенням відповідачем суми основного боргу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2010 між державним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат»(далі-позивач, продавець за контрактом) та держаним підприємством "Науково-виробничий центр "Титан" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України (далі –відповідач, покупець за договором) укладено контракт № 14/51-29 (далі контракт).

Відповідно до умов п.1.1. контракту, в порядку та на умовах передбачених даним договором, продавець зобов’язався передати у власність покупця, а покупець зобов’язався прийняти у власність від продавця на умовах FCA місто Запоріжжя (відповідно з правилами Інкотермс в редакції 2000 року) титан губчастий у відповідності з специфікацією, яка являється невід’ємною частиною даного контракту.

Датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної (п. 3.6. контракту).

У відповідності до умов п. 2 додаткової угоди № 2 від 04.10.2010 до контракту, допускається попередня оплата в розмірі не менше 30% від вартості підготовленого до відвантаження товару, сума що залишилась сплачується на протязі (не пізніше) 10 календарних днів від дати поставки партії товару. В разі порушення покупцем строків оплати поставленого товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2% від вартості неоплаченого товару, за кожний день прострочки, до повного погашення заборгованості.

Судом встановлено, згідно банківської виписки за 14.10.2010 на розрахунковий рахунок позивача надійшли грошові кошти в розмірі 300000,00 грн. як сплата за титан губчастий згідно контракту № 14/51-29 від 13.07.2010. На виконання умов контракту позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1107984,36 грн., що підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей серії СО № 1302 від 18.10.2010, а також виставлено рахунок-фактуру на оплату.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, своєчасно не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманого товару. Таким чином на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за контрактом № 14/51-29 від 13.07.2010 становила 807984,36 грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за контрактом № 14/51-29 від 13.07.2010 в сумі 807984,36 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 27.04.2011 представник позивача надав докази сплати суми основної заборгованості за контрактом в повному обсязі, а саме платіжні доручення № 85 від 10.03.2011 року на суму 552984,36грн. та № 104 від 15.03.2011 року на суму 25500,00 грн.

Згідно з п. 1.1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази позивача про сплату відповідачем основного боргу, дослідивши матеріали справи, зважаючи на те, що спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування основного боргу і між ними у зв’язку з цим не залишилось неврегульованих питань, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 807984,36 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Також позивач в своїй позовній заяві просив стягнути з відповідача пеню у сумі 38429,06 грн. так як дії відповідача є порушенням грошового зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Дії відповідача є порушенням вимог договору і це є підставою для застосування відповідальності за умовами договору та чинного законодавства, а саме стягнення пені.

В судовому засіданні 23.03.2011 відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Відповідач просив врахувати критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в державному секторі економіки у зв’язку із світовою фінансовою кризою.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293 вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, враховуючи критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в державному секторі економіки у зв’язку із світовою фінансовою кризою, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягає стягненню пеня в розмірі 2 000,00 грн.

Також, у зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за контрактом № 14/51-29 від 13.07.2010, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 16967,67 грн. та 3% річних в розмірі 7437,88 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем суд погоджується з наданим позивачем розрахунком 3 % річних та витрат пов’язаних з інфляційними процесами і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до розрахунку суду в сумі 26405,55 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов’язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 15, 253, 254, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612 ЦК України, статтею 193 ГК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 807984,36 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з держаного підприємства "Науково-виробничий центр "Титан" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України (03028, м. Київ, вул. Ракетна, 26; ідентифікаційний код 23712944) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18, ідентифікаційний код 00194731) три проценти річних в розмірі 7 437 (сім тисяч чотириста тридцять сім) грн. 88 коп., індекс інфляції в розмірі 16 967 (шістнадцять тисяч дев’ятсот шістдесят сім) грн. 67 коп., пеню в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп., державне мито в сумі 8709 (вісім тисяч сімсот дев’ять) грн. 19 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позову –відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

          Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 28.04.2011