Постанова № 15114352, 21.04.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.04.2011 р. справа №10/290

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:

Діброви Г.І.

суддів

Бойченка К.І., Чернота Л.Ф.

при секретарі Клименко К.О.

від позивача:

Момот О.В. –за дов. б/н від 08.02.11 р.

від відповідача:

не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ

на рішення господарського суду

Луганської області

від

31.01.2011 року

у справі

№ 10/290 (суддя Лісовицький Є.А.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Донецьк

до відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ

про

стягнення 204150 грн. 24 коп.

ВСТАНОВИВ:

У 2010 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Донецьк звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ про стягнення 204150 грн. 24 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 31.01.11 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ про стягнення 204150 грн. 24 коп. були задоволені повністю.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України в частині стягнення пені у розмірі 3020 грн. 33 коп., інфляційних у розмірі 10790 грн. 96 коп. та 3% річних у розмірі 5993 грн. 35 коп. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просив Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Луганської області від 31.01.11 р. скасувати частково в частині стягнення штрафних санкцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3020 грн. 33 коп., інфляційних у розмірі 10790 грн. 96 коп. та 3% річних у розмірі 5993 грн. 35 коп.

Позивач усно в судовому засіданні надав заперечення на апеляційну скаргу, якими просив залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Заявник апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ, до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення 04.03.11р. уповноваженій особі підприємства поштового відправлення - ухвали суду від 23.02.11р. Про причину неявки суд не повідомив, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 23.02.11р. не була визнана обов’язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з’ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 10/290 та наданих представником позивача пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду частково не відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.09 року між сторонами було підписано договір поставки б/н, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що найменування товару, його кількість, ціна та вартість узгоджуються сторонами та зазначаються в накладних, що є невід»ємною частиною договору.

Згідно п. 2.2 договору, розрахунки за даним договором здійснюються в наступному порядку: покупець перераховує 100% вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в даному договорі, протягом 10 днів з моменту отримання товару.

Позивач поставив товар згідно наявних в матеріалах справи накладних, але відповідач отриманий товар сплатив лише частково, причому підставою перерахування грошових коштів відповідач вказав саме накладні. В довіреностях, що додані до матеріалів справи взагалі відсутнє будь-яке посилання на підставу їх видачі уповноваженим особам відповідача.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 184345 грн. 60 коп., пені у розмірі 3020 грн. 33 коп., інфляційних у розмірі 10790 грн. 96 коп. та 3% річних у сумі 5993 грн. 35 коп., вказавши при цьому підставою позову як договір поставки б/н від 02.02.09 р., так і накладні.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у випадках, коли правовідносини не врегульовані ГК України.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно пункту 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 цього ж кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

У частині 8 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вбачається із змісту Договору купівлі-продажу б/н від 02.02.09р., сторонами не був погоджений предмет цього договору, в його тексті відсутні відомості про товар, тобто не було визначено найменування товару, його кількість, ціна та вартість, причому про форму узгодження цих істотних умов договору сторони домовилися у вигляді накладних, які в даному випадку повинні були бути невід»ємною частиною договору, а не просто первинними документами, що підтверджують факт здійснення сторонами господарських операцій з купівлі - продажу конкретної партії товару. При підписанні Договору сторони домовились про визначення його істотних умов у накладних. Тому ці документи мають подвійну правову природу, тобто і як первинні документи, що свідчать про здійснення сторонами конкретних господарських операцій, і як доповнення до Договору в якості специфікацій, що повинні бути оформленими відповідно до вимог чинного законодавства України: містити посилання на договір, підписи уповноважених осіб, які підписували сам текст договору або мають повноваження на підписання таких документів.

Доказів фактичного узгодження сторонами предмету договору шляхом підписання товарних накладних в матеріалах справи немає, оскільки надані позивачем видаткові накладні не містять в собі доказів їх відношення саме до договору купівлі-продажу б/н від 02.02.09р., який визначений позивачем як підстава позову. Сторонами не здійснено ніяких конклюдентних дій, які б свідчили про фактичне виконання саме цієї письмової форми правочину. Для того, щоб договір юридично відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови. Якщо відсутня хоча б одна істотна умова, весь договір є неукладеним, тобто таким, що взагалі не відбувся, а отже, саме він не може породжувати господарські зобов'язання. Так, ані в довіреностях на отримання уповноваженою особою підприємства відповідача, ані в платіжних дорученнях на перерахування грошових коштів відсутні посилання на цей договір. Навпаки, відповідач при здійсненні перерахування грошових коштів посилався саме на накладні, які є в матеріалах справи і також вказані в якості підстави позову позивачем.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу –одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з купівлі-продажу партій товару шляхом підписання видаткових накладних, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину. Таким чином, по даній справі у відповідача виникло господарське зобов»язання з оплати отриманого товару саме за видатковими накладними, які також є підставою позову. У відповідності до п.5.1.6 Державного стандарту України «Товарознавство. Терміни та визначення»ДСТУ 3993-2000, затв. Наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 31.10.2000 року №627, партія товарів –це визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом. Тобто, природа стягуваної позивачем суми виникла саме з господарських операцій за видатковими накладними №№203 від 20.01.09р., 352 від 17.02.09р., 480 від 27.02.09р., 1203 від 24.04.09р., 1766 від 12.06.09р., 1766 від 12.06.09р., 1927 від 26.06.09р., 2378 від 31.07.09р., 2521 від 12.08.09р., 2559 від 14.08.09р., 2678 від 26.08.09р.. 2838 від 09.09.09р., 2901 від 16.09.09р.. 2919 від 17.09.09р., 2936 від 18.09.09р., 3012 від 28.09.09р., 3113 від 08.10.09р., 3138 від 12.10.09р., 3316 від 30.10.09р., 3361 від 04.11.09р.. 3426 від 11.11.09р.. 3471 від 16.11.09р., 3512 від 19.11.09р.. 3597 від 30.11.09р.. 3647 від 04.12.09р.. 3704 від 10.12.09р.. 3727 від 14.12.09р.. 3784 від 21.12.09р.. 3809 від 23.12.09р.. 3835 від 25.12.09р.. 3861 від 28.12.09р., 13 від 05.01.10р., 31 від 08.01.10р.. 86 від 14.01.10р., 845 від 26.03.10р.. 1649 від 10.06.10р.. 1742 від 18.06.10р., 1814 від 25.06.10р., 1901 від 02.07.10р.. 1959 від 07.07.10р., 2021 від 12.07.10р.. 2061 від 15.07.10р. на загальну суму 1237952 грн. 90 коп., що підписані уповноваженими представниками підприємств та оформленими належними чином у якості доказів наявності фактичних правовідносин сторін з купівлі-продажу товару. Товар прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, частково оплачений в сумі 1053607 грн. 30 коп. з посиланням на ці накладні. Сума боргу в розмірі 184345 грн. 60 коп. визнана відповідачем в повному обсязі саме на підставі вищезазначених накладних.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Незважаючи на відсутність оформленої належним чином вимоги позивача про сплату боргу в порядку норм ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, судова колегія не вбачає підстав для відмови в позові в цій частині, оскільки згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов»язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про задоволення позовних вимог позивача в цій частині, але з інших мотивів, оскільки матеріалами справи не підтверджено виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості саме за письмовою формою договору. У зв»язку з тим, що позивач вказав підставою позову також і накладні та відповідач не заперечує проти існування у нього перед позивачем суми боргу у розмірі 184345 грн. 60 коп., позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 184345 грн. 60 коп. є обґрунтованими та доведеними і господарський суд правомірно стягнув її з відповідача на користь позивача.

Як вбачається, позивач при зверненні до суду просив також стягнути з відповідача суму пені у розмірі 3020 грн. 33 коп.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 3020 грн. 33 коп. за період з 08.02.09 р. по 30.06.10 р., оскільки по-перше, позивачем не доведене існування заборгованості саме за письмовою формою договору і в даному випадку підставою позову є накладні, по-друге, пеня нарахована позивачем та стягнута судом без врахування спеціального строку позовної давності; по-третє, позивачем було надано до суду розрахунок пені за інший період, ніж вказано в рішенні суду, на що суд першої інстанції взагалі не звернув уваги.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми пені у розмірі 3020 грн. 33 коп. підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, оскільки для застосування цього виду договірної штрафної санкції необхідна обов»язкова письмова форма домовленості сторін щодо її застосування у випадку прострочки виконання відповідачем його договірного зобов»язання. Крім того, позивачем не доведено суду апеляційної інстанції, що розрахунок пені є вірним з огляду на відсутність доказів наявності прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання саме з 08.02.09 року та інші дати в подальшому, оскільки відсутні в матеріалах справи будь-які вимоги позивача про сплату відповідачем грошових коштів з визначеною датою такого виконання, а іншого розрахунку штрафних санкцій в матеріалах справи немає.

З позовної заяви вбачається, що позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні у розмірі 10790 грн. 96 коп. та 3% річних у сумі 5993 грн. 35 коп.

Судова колегія вважає, що господарським судом помилково задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та 3% річних, оскільки позивачем надано невірний розрахунок. Позивачем не доведено суду апеляційної інстанції, що розрахунок інфляційних та 3% річних є вірним з огляду на відсутність доказів наявності прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання саме з 07.02.09 року та інші дати в подальшому, оскільки відсутні в матеріалах справи будь-які вимоги позивача про сплату відповідачем грошових коштів з визначеною датою такого виконання, а іншого розрахунку в матеріалах справи немає. Крім того, наприклад, з розрахунку інфляційних (арк. спр. 15, т. 1) та 3% річних (арк. спр. 31, том 1) вбачається, що за видатковою накладною (ПУ) № 203 РНО від 29.01.09 р. позивач вказує датою прострочки 07.02.09 р., що не відповідає такому ж розрахунку пені, де він вказав дату прострочки –08.02.09р.

Отже, судова колегія вважає, що рішення господарського суду в цій частині підлягає скасуванню, а у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 10790 грн. 96 коп. та 3% річних у сумі 5993 грн. 35 коп. слід відмовити через невірний розрахунок.

Посилання позивача на відсутність будь-яких інших договорів між сторонами та посилання на п.9.5 договору судовою колегією розглянуті та відхилені, як такі, що спростовуються матеріалами справи. Так, податкові накладні не містять посилань саме на конкретний договір у письмовому вигляді, а припинення всіх інших договорів з моменту підписання договору 02.02.09р. не свідчить про неможливість сторін після лютого 2009 року мати правовідносини з будь-яких інших правочинів, укладених іншим чином.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, частково не відповідають обставинам справи та судом частково порушені і неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права України, тому рішення господарського суду Луганської області від 31.01.2011 р. у справі № 10/290 підлягає частковому скасуванню, апеляційна скарга –задоволенню, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 204150 грн. 24 коп. слід задовольнити частково в розмірі суми основного боргу 184345 грн. 60 коп. з відмовою в іншій частині позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судових витрат по справі покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 31.01.2011 року у справі № 10/290 –задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 31.01.2011 року у справі № 10/290 –частково скасувати.

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ про стягнення 204150 грн. 24 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", 91002, м. Луганськ, вул. К. Лібкнехта, 16 «А», ЗКПО 24188280 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", 83121, м. Донецьк, пр. Київський, 1 «Б», ЗКПО 36253181 суму боргу у розмірі 184345 грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви у розмірі 1843 грн. 45 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 213 грн. 10 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", м. Луганськ про стягнення 19804 грн. 64 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", 83121, м. Донецьк, пр. Київський, 1 «Б», ЗКПО 36253181 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія", 91002, м. Луганськ, вул. К. Лібкнехта, 16 «А», ЗКПО 24188280 витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 100 грн. 00 коп.

Доручити господарському суду Луганської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

Л.Ф. Чернота

Надр. 5 прим:

1 –у справу;

2 –позивачу;

3 –відповідачу;

4 –ДАГС;

5–ГС Луг. обл.

Ложка Н.Л.