Рішення № 15113339, 11.04.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.11                                                                                           Справа№ 5015/1106/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С., за участю представника відповідача Церковного Є.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Малакіон”, м. Київ до Корпорації “Енергоресурс-Інвест”, м. Львів про стягнення 295921 грн. 70 коп.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Малакіон”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Корпорації “Енергоресурс-Інвест”, м. Львів про стягнення 295921 грн. 70 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 02.03.2011р. призначив справу до розгляду на 14.03.2011р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 11.04.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2011р. позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 951900 грн. 00 коп., який останнім оплачено в розмірі 660000 грн. 00 коп. У зв’язку з цим відповідачу було надіслано претензію, яка залишена без розгляду та задоволення. Враховуючи наведене, просив стягнути з відповідача вартість поставленого та неоплаченого товару в сумі 291900 грн. 00 коп., а також 3% річних в розмірі 4021 грн. 70 коп.

31.03.2011р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява, в якій позивач повідомив про часткову сплату основного боргу в розмірі 30000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 11.04.2011р. представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що жодних усних домовленостей між сторонами щодо поставки товару не було. Відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. В разі, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Станом на час розгляду даної справи, рішення суду про визнання укладеного між сторонами правочину не має, позивач не заявляв вимоги про визнання правочину дійсним. Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків Таким чином позовні вимоги є безпідставними, а тому в задоволенні слід відмовити.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 11.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2011р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

ТзОВ “Малакіон” з 25.08.2010р. по 08.09.2010р. було поставлено Корпорації “Енергоресурс-Інвест” згідно видаткових накладних №МЛ-0481 від 25.08.2010р., №МЛ-0510 від 03.09.2010р., №МЛ-0519 від 08.09.2010р., довіреностей на отримання матеріальних цінностей №2049 від 25.08.2010р, №2112 від 02.09.2010р., №2133 від 08.09.2010р. та товарно-транспортних накладних товар на загальну суму 951900 грн. 00 коп.

У зв’язку з тим, що відповідачем вартість отриманого товару було сплачено лише в розмірі 660000 грн. 00 коп., позивач 14 січня 2011р. надіслав відповідачу претензію за вих. №1, в якій вимагав оплатити суму заборгованості. Вказана претензія залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 291900 грн. 00 коп.

Відповідно до надісланої позивачем заяви, відповідач частково сплатив суму основного боргу в розмірі 30000 грн. 00 коп. За таких обставин, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення 30000 грн. 00 коп. основного боргу, у зв’язку з відсутністю предмету спору відповідно до п. 11 ст. 80 ГПК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до домовленостей, досягнутих сторонами, позивач здійснив поставку відповідачу товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними та довіреностями. Таким чином, позивач вчинив дії щодо передачі товару та передав такий, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи на накладній та передачею довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

З огляду на викладене, обов’язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Оскільки строк виконання зобов’язання сторонами визначений не був, позивач, в порядку ст. 530 ЦК України, направив відповідачу вимогу (претензію) про сплату боргу, яка залишена без розгляду та задоволення.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог цієї статті, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за період з 25.08.2010р. по 17.02.2011р. 3% річних в сумі 4021 грн. 70 коп.

Оскільки у зобов’язанні між сторонами не було встановлено строку оплати вартості товару, то, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов’язаний був провести оплату вартості товару протягом семи днів з дня отримання вимоги. Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, претензія (вимога) була надіслана 14.01.2011р. У зв’язку з цим право нарахування 3% річних у позивача виникає після спливу семи днів (з врахуванням часу на поштовий обіг) з дня пред’явлення такої претензії (вимоги), тобто з 24.01.2011р. Позивачем нараховано 3% річних, починаючи з 25.08.2010р., тобто до моменту виникнення у відповідача обов’язку з оплати після заявленої претензії (вимоги). Відповідно до проведеного судом перерахунку, розмір 3% річних за період з 24.01.2011р. до 17.02.2011р. повинен становити 598 грн. 39 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 261900 грн. 00 коп. основного боргу, 598 грн. 39 коп. 3% річних. В частині стягнення 30000 грн. 00 коп. основного боргу провадження припинити. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 215, 216, 218, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 599, 610, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Корпорації “Енергоресурс-Інвест”, м. Львів, вул. Зелена, 131 (ідентифікаційний код 30336890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Малакіон”, м. Київ, вул. Закревського, 22 (ідентифікаційний код 31064991) 261900 грн. 00 коп. основного боргу, 598 грн. 39 коп. 3% річних, 2924 грн. 89 коп. державного мита, 233 грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 30000 грн. 00 коп. основного боргу провадження припинити.

4.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.          Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя                                                                                           Мазовіта А.Б.