Рішення № 15111635, 05.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2011 р. Справа № 5023/1131/11

вх. №

Суддя господарського суду Добреля Н.С.

при секретарі судовогозасідання Альошина К.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 04.03.11;

відповідача 1 - Пчолкіна Л.В. за довіреністю від 20.04.10р.;

відповідача 2 - не з"явився;

3-ої особи - ОСОБА_3 за довіреністю №5 від 28.02.11р.;

розглянувши справу за позовом СПДФО ОСОБА_4, м. Харків в особі 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1, Фінансово-будівельна корпорація "ФСК", Харківська область, смт. Нова Водолага,

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в о. Харківської Обласної Дирекції, м. Харків; та до Приватного нотаріуса ХМУЮ ОСОБА_6, м. Харків;

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

СПДФО ОСОБА_4, м. Харків, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним кредитний договір №010-2/07-01-0263-08; визнати недійсною генеральну кредитну угоду №715 від 24.10.08.; визнати недійсним договір поруки №715/3-07 від 24.10.07; визнати недійсним договір іпотеки №715/4-08 від 04.12.08р. (реєстр.№2386) з усіма додатками; зобов"язати відповідача прийняти у позивача суму із розрахунку 1090800грн. - 227441,9грн. =86358грн. з розстрочкою платежу на 63 місяці із розрахунку щомісячних платежів в сумі 13704грн.; зобов"язати Приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотеки та заборон на відчуження нерухомого майна переданого в іпотеку, відповідно до переліку, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 лютого 2011 р. було прийнято позовну заяву, порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 01 березня 2011 р. Вказаною ухвалою було залучено до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, Фінансово-будівельну корпорацію "ФСК".

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні, та зазначив, що при укладанні кредитного договору позивач погодився з валютою кредитування та виконав частково зобов"язання саме у валюті кредитування, крім того, відповідач звертає увагу на наявність у відповідача Банківської ліцензії, виданої НБУ на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", дозвіл 5 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі з валютними цінностями. Відповідач зазначив, що відповідно до листа ВСУ від 07.10.10р."Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 р.)": "Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ вважає наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до висновку науково- правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, проведеної відповідно до запиту НБУ Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, від 08.11.06 р.:"банки та інші фінансові установи, які в установленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті". А також відповідачем надані документи, які долучені судом до матеріалів справи.

01 березня 2011р. відповідач 1 надав до канцелярії суду клопотання (вих.№С21-484-1-1/120 від 01.03.11), в якому просить суд винести ухвалу про передачу справи №5023/1131/11 судді господарського суду Харківської області Рильовій В.В., для об"єднання в одне провадження і подальшого розгляду вказаних у клопотання справ (№5023/1131/11, №5023/1132/11 та №5023/1133/11). Разом із клопотанням відповідач 1 надав документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 березня 2011 р. було відкладено розгляд справи на 14 березня 2011 р.

14 березня 2011 р. 3-я особа надала до суду відзив на позовну заяву, в якому підтримувала позовні вимоги позивача, та зазначила, що грошові зобов"язання повинні відображатись у гривнях, та крім того, видача кредитів в іноземній валюті передбачена тільки п. 4 ст. 5 Декрету та за умови наявності індивідуальної ліцензії та у разі, якщо строки та сума таких кредитів перевищує встановлені законодавством межі.

14 березня 2011р. позивач надав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що лист НБУ від 10.09.10 р.№ 18-311/4539, в якому НБУ заявляє про законність валютних кредитів, виданих без індивідуальної ліцензії, не може вважатись нормативним актом і не може бути правовим обгрунтуванням позиції відповідача, оскільки згідно ст. 56 ЗУ "Про НБУ", нормативні акти у вигляді листів не передбачені, та нормативні акти підлягають обов"язковій регістрації в МЮ України. Одже, позивач вважає, що відповідач 1 не надав ніяких доказів в обгрунтування законності своїх дій по видачі валютного кредиту позивачу. Крім того, позивач надав документи, які долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою осподарського суду Харківської області від 14 березня 2011р. було відмовлено відповідачу 1 в задоволенні клопотання про об"єднання справ та розгляд справи було відкладено на 21 березня 2011р.

21 березня 2011р. позивач надав заяву про відмову від позову до відповідача 2 - Приватного нотаріуса ХМУЮ ОСОБА_6.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 березня 2011 р. було відкладено розгляд справи на 04 квітня 2011 р.

В судовому засіданні 04 квітня 2011 р. було оголошено перерву до 05 квітня 2011 р.

05 квітня 2011 р. відповідач 1 надав відзив на додаткові пояснення представника позивача, в якому зазначив, що доводи представника про те, що в 2007 р. банківською ліцензією не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу,- не підтверджується жодним нормативним чи будь-яким іншим документом, який носить нормативний характер, також зазначає, що посилання представника позивача саме на ст. 198 ГК України, а не на ст. 1054 ЦК України, якою регулюються кредитні правовідносини,- є цілком помилковим. Крім того, відповідач 1 зазначає, що, на його думку, даний позов є штучною підставою для створення судової тяганими з метою уникнення відповідальності перед банком.

05 квітня 2011 р.відповідач 1 звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі Управління Національного банку України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги та просив суд визнати недійсним кредитний договір №010-2/07-01-0263-08; визнати недійсною генеральну кредитну угоду №715 від 24.10.08.; визнати недійсним договір поруки №715/3-07 від 24.10.07; визнати недійсним договір іпотеки №715/4-08 від 04.12.08р. (реєстр.№2386) з усіма додатками; зобов"язати відповідача прийняти у позивача суму із розрахунку 1090800грн. - 227441,9грн. =86358грн. з розстрочкою платежу на 63 місяці із розрахунку щомісячних платежів в сумі 13704грн.; стосовно позовної вимоги про зобов"язання Приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотеки та заборон на відчуження нерухомого майна переданого в іпотеку, відповідно до переліку, від позовних вимог відмовився та просив суд припинити провадження у справі в цій частині позовних вимог до відповідача 2.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечував та вказував суду на те, що при укладанні кредитного договору позивач погодився з валютою кредитування та виконав частково зобов"язання саме у валюті кредитування, також звертає увагу на наявність у відповідача Банківської ліцензії, виданої НБУ на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", дозвіл 5 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі з валютними цінностями.

Представник 3-ої особи у судовому засіданні підтримував позовні вимоги позивача, та зазначив, що грошові зобов"язання повинні відображатись у гривнях.

Відповідно до ст. 27 ГПК України, питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення може вплинути на їхні права чи обов"язки щодо однієї із сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостіних вимог, має знаходитися з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Суд, розглянувши клопотання відповідача 1 про залучення до участі у справі Управління Національного банку України, вважає його необгрунтованим та безпідставним, тому дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Суд, розглянув заяву представника позивача про відмову від позову в частині вимог до другого відповідача - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, вважає її такою , що підлягає задоволенню , з наступних підстав.

Повноваження представника позивача ОСОБА_1 на відмову від позову підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю від 04.03.11р.

Відповідно до 22 ГПК України позивач до прийняття рішення по справі вправі відмовитися від позову.

З огляду на викладене та керуючись ст.78 ГПК України, господарський суд приймає відмову позивача від позову в частині вимог до другого відповідача - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, оскільки вважає, що ця відмова не суперечить діючому законодавству і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ч.4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

24 жовтня 2007 р. між СПДФО ОСОБА_4, м. Харків(позивач) та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в о. Харківської Обласної Дирекції, м. Харків(відповідач) була укладена генеральна кредитна угода № 715, у відповідності до умов якої відповідач зобов»язується надавати позивачу кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї угоди і які є її невід»ємними частинами.

Пунктом 1.2 угоди передбачено, що загальний розмір позичкової заборгованості відповідача за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми 2725000 грн.

Пунктом 1.3 угоди передбачений термін її дії, а саме дана угода чинна по 24 жовтня 2017 р.

Пунктом 2.2 угоди передбачений строк надання кредиту- в межах терміну чинності даної угоди.

В межах Генеральної угоди між відповідачем та позивачем було укладено Кредитний договір № 010-2/ 07-01-0263-08, у відповідності до умов якого відповідач надає, а позивач, в свою чергу, приймає кредит у розмірі 216000 дол. США. Валюта кредиту- долари США. Дата остаточного повернення кредиту- до 25 березня 2018 р.

24 жовтня 2007 р. між відповідачем та 3-ою особою був укладений договір поруки №715/3-07, у відповідності до умов якого 3-я особа бере на себе зобов»язання перед банком відповідати по зобов»язанням позивача, які виникають з умов угоди та/або кредитних договорів та/або одного із кредитних договорів ,а саме повернути кредит в розмірі 2725000 грн. з кінцевим терміном повернення кредитних коштів, встановленим по 24 жовтня 2017 р., проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку, в розмірі, строки та у порядку, передбачених угодою та/або кредитними договорами та/або одним із кредитних договорів, а також виконати інші умови угоди та кожного з кредитних договорів в повному обсязі.

Пунктом 4.1 договору передбачений строк дії договору, а саме договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання боргових зобов»язань за угодою та всіма кредитними договорами.

Також між позивачем та відповідачем був укладений договір наступної іпотеки №715/4-08 від 04.12.2008 р., у відповідності до умов якого позивач в забезпечення виконання зобов»язань, що виникають з умов генеральної кредитної угоди № 715 від 24 жовтня 2007 р., а також будь-яких кредитних договорів, укладених у відповідності до угоди, передає, а відповідач приймає в наступну іпотеку належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно, будівлі, загальною площею 5825, 1 кв.м., а саме експериментальний цех виробничого корпусу «1» літ. «Е-2» площею 267,2 кв.м., прохідна лабораторно-виробничого корпусу літ «Ю-1», площею 12,6 кв.м., виробничий корпус № 1 літ. «Г-3», площею 497,1 кв.м., виробничий корпус № 1 літ. «Г-2», площею 4051,8 кв.м., склад виробничого корпусу №1 літ. «В-2» площею 32,9 кв.м., склад виробничого корпусу № 1 літ. «Б-1» площею 144 кв.м., приміщення лабораторно-виробничого корпусу літ.«Щ-3»: 27, 28, 41, від 44 по 48, 50, 53, 54, площею 819 кв.м., що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Панаса Мирного, буд. № 24.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що видача кредитів в іноземній валюті передбачена лише п. 4 ст. 5 Декрета, і то лише за умови наявності індивідуальної ліцензії та у разі, якщо строки та сума таких кредитів перевищує встановлені Законом межі, проте у відповідача відсутня вказана ліцензія, що позбавляє його право на здійснення валютних операцій.

Позивач також зазначає, що п. 3.3 ст. Закону України «Про платіжні системи» однозначно встановлює, що гривня як грошова одиниця України(національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Крім того, позивач зазначає про те, що метою використання кредиту у даному випадку є ремонт та реконструкція нерухомого майна на території України, що свідчить про те, що відповідач не тільки не мав право видавати для обігу в України валютний кредит , але і зобов»язаний був контролювати законність використання валюти позивачем - ст. 13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Пунктом 7 та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання Генеральної угоди та інших договорів недійсними є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.

Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобовязаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд, виходить з того, що позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Положення відсилочних норми ч.1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) та норми ч.1 ст. 227 ЦК України (правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним) потребують наявності норми права котра прямо передбачає необхідність одержання індивідуальної ліцензії на вчинення передбаченої правочином господарської операції (наразі надання кредиту в іноземній валюті).

Проте, в даному випадку такі норми відсутні. Натомість нормами ч. 2 ст. 192, ч.3. ст. 533 ЦК України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є блок нормативно-правових актів, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій.

Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банки мають право розміщати залучені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, здійснювати операції з валютними цінностями. При цьому, відповідно до ст. 2 вищевказаного закону коштами вважаються гроші в національній валюті або іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Нормою ст. 3 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено статус валюти України (яка є таким засобом платежу на Україні, що приймається для оплати без обмежень) і статус іноземної валюти, яка також є засобом платежу і може виступати предметом договору. Однак, такі операції мають окремий дозвільний порядок (за умови отримання ліцензії НБУ). Зокрема, в п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено «надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті». При цьому, якщо терміни і суми таких кредитів не перевищують встановлених законодавством меж, то ліцензія не вимагається.

В Кредитному договорі грошова сума в іноземній валюті є предметом договору, за користування яким боржник (позивач) зобов'язаний сплачувати відсотки, розмір і порядок сплати яких встановлено договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Нормою ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Матеріалами справи встановлено наявність у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в о. Харківської Обласної Дирекції, м. Харків банківської ліцензії № 10 та дозвілу № 10-4, № 167 від 13.11.06 р., виданих Національним банком України на право здійснення банківських операцій, у тому числі операції з валютними цінностями, а саме в додатку до дозволу № 10-4 зазначений перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Станом на час вчинення спірного правочину і досьгодні межі, про які йдеться в п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (щодо термінів і сум валютних кредитів перевищення яких потребує ліцензії) не визначені. Отже законодавчого припису який міг би бути наразі порушений операцією з видачі валютного кредиту не існує.

Така правова позиція суду узгоджується із позицією Національного банку України, викладеною у листі від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 "Про правомірність, укладання кредитних договорів в іноземній валюті". НБУ, зокрема, роз'яснив, що, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання спірної генеральної кредитної угоди № 715 (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону) недійсною, та відповідно і кредитного договору № 010-2/ 07-01-0263-08 також.

Враховуючи викладене, враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним договір кредиту № 010-2/ 07-01-0263-08, відповідно суд і не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов»язання відповідача прийняти суму із розрахунку -1090800 грн. 227441,9 грн.(сплачено позивачем)=863358 з розстрочкою платежу на 63 місяці із розрахунку щомісячних платежів в сумі 13704 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договору поруки та договору наступної іпотеки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема порукою та заставою.

Відповідно дост. 533 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.

Згідно із ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Таким чином, іпотека є різновидом застави, та разом з порукою є засобами забезпечення зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, суд зазначає, що у разі визнання недійсним основного зобов'язання - договору кредиту №010-2\07-01-0263-08 від 24.10.2007 року, правочини щодо його забезпечення - договір іпотеки № 715\4-08 від 04.12.08 р. та договір поруки № 715\3-07 від 24.10.2007р. є недійсними відповідно до ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України та визнанням їх недійсними в судовому порядку не вимагається.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи те, що судом встановлено про відсутність правових підстав для визнання недійсною генеральну кредитну угоду№ 715 від 24.10.07 р., а відповідно і договору кредиту № 010-2\07-01-0263-08 від 24.10.2007 року, в якості забезпечення зобов`язання якого були укладені спірний іпотечний договір та договір поруки, суд не вбачає правових підстав для визнання недійсними іпотечного договору № 715\4-08 від 04.12.08 р. та договір поруки № 715\3-07 від 24.10.2007р., з урахуванням чого приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства України і є необґрунтованими.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 58, 124, 129 Конституції, ст.ст. 6, 15, 16, 20, 203, 215, 227, 232, 235, 533, 546, 575 Цивільного кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, п. 4 ст. 80, 8285 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Управління Національного банку України в Харківській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовити.

В частині позовних вимог про зобов»язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити із реєстру іпотеки заборону відчудження нерухомого майна, переданого в іпотеку, до 2-го відповідача- Приватного нотаріуса ХМУЮ ОСОБА_6, м. Харків, провадження у справі припинити на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.

В позові відмовити.

Суддя Добреля Н.С.

Повний текст рішення підписаний 08 квітня 2011 р.