Рішення № 15109723, 14.04.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.04.11р.

Справа № 5005/2414/2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОГРАД" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 1880 від 12.07.2007р. у загальному розмірі 7 851, 09 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: не з'явився

від відповідача: Верещака Б.І. - представник (дов. № 4 від 05.08.10р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОГРАД" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 1880 від 12.07.2007р. у загальному розмірі 7 851, 09 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 4 694,80 грн. - пені, 2 330,61 грн. - інфляційних втрат та 825,68 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1880 від 12.07.2007р. у розмірі 42 457, 57 грн., із яких: 40 182, 98 грн. основний борг, 1 451, 51 грн. пені, 641, 65 грн. індексу інфляції, 181, 43 грн. 3% річних, за результатами якої господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 19.08.2009р. порушив провадження у справі № 14/336-09.

Справа розглядалася тривалий час, у зв'язку з чим позивачем неодноразово подавались заяви про збільшення розміру позовних вимог щодо стягнення пені, індексу інфляції, 3% річних. Зокрема, заявами про збільшення розміру позовних вимог № 13 від 22.12.2009р., № 19 від 21.04.2010р. збільшено період стягнення пені, індексу інфляції, 3% річних до 21.04.2010р. включно. Тобто, позивач просив стягнути з відповідача 40 182, 98 грн. основний борг, 9 200, 21 грн. пені, 4 483, 15 грн. індексу інфляції, 1 287, 84 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2010р. позов задоволено в повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача 40 182, 98 грн. основний борг, 9 200, 21 грн. пені, 4 483, 15 грн. індексу інфляції, 1 287, 84 грн. 3% річних та судові витрати.

На виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2010р., яке набрало законної сили 25.11.2010р., після перегляду справи в апеляційному суді, видано наказ від 03.12.2010р.

Судове рішення було виконано відповідач 28.12.2010р., про що свідчить виписка по рахунку позивача.

У зв'язку з тим, що вищевказані грошові кошти були сплачені відповідачем лише 28.12.2010р., позивач просить суд на підставі п. 4 додаткової угоди № 1 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 22.04.2010р. по 27.12.2010р. стягнути 4 694,80 грн. - пені, 2 330,61 грн. - інфляційних втрат та 825,68 грн. - 3% річних.

Відповідач у відзиві на позов просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та збитків від інфляції, посилаючись на наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України суми інфляційних вважаються збитками від інфляції, про що свідчить практика Вищого господарського суду України (зокрема, постанови ВГСУ від 16.03.11 справа №17/379, від 16.03.11 справа №17/3-8/230, від 04.11.09 справа №13/297).

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГК України збитки відшкодовуються в частині не покритій штрафними санкціями.

Відповідач зазначає, що сума стягнутої з відповідача пені на 2 386,45 грн. більша ніж загальна сума збитків, заподіяних позивачу.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 2 330,61 грн. збитків понад суму штрафних санкцій суперечить ч. 1 ст. 232 ГК України.

Крім того, відповідач наголошує, що в порушення ч. 6 ст. 232 ГК України пеня нарахована за період, що перевищує перші шість місяців прострочення оплати.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Спірний договір не містить домовленості сторін про те, що пеня може бути нарахована за весь період прострочення.

Наявне у п. 4 додаткової угоди № 1 положення, що нарахування пені не обмежене будь-якими строками суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлене обмеження строку у шість місяців.

Таким чином, наявне у п. 4 додаткової угоди № 1 положення не надає позивачу право нараховувати пеню більш ніж за 6 місяців, починаючи з 10.04.2009 (дати початку прострочення оплати).

У випадку, якщо позивач і мав право нарахувати пеню більш ніж за 6 місяців, то розмір пені необхідно зменшити згідно ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Отже, відповідач у разі правомірності нарахування пені, просить суд застосувати вищевказані положення ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, врахувавши надмірний розмір пені у порівнянні зі збитками позивача; 100 % ступінь виконання основного зобов'язання відповідачем до подання позову по даній справі; скрутний майновий стан відповідача у період наявності боргу (квітень 2009 - грудень 2010), за який була нарахована пеня, оскільки відповідач є сільськогосподарським товаровиробником та здійснює виробництво с/г техніки (сівалок та культиваторів), а згідно даних відповідача, у період 2009-2010 р.р. відбувся значний спад виробництва та реалізації продукції відповідача, що призвело до нестачі коштів, внаслідок чого відповідач не зміг своєчасно розрахуватися з позивачем; вплив світової фінансової кризи на господарську діяльність відповідача, що заслуговує на увагу в якості іншого інтересу відповідача, згідно ч. 1 ст. 233 ГК України.

Розгляд справи відкладався з 24.03.11р. на 14.04.11р.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.04.11р. по 20.04.11р.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, в той час, як про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його представника на розписці про оголошення перерви у судовому засіданні від 14.04.11р.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2009р. по справі № 14/336-09 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноград" задоволено в повному обсязі та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноград" 40 182 грн. 98 коп. - основного боргу, 4 483 грн. 15 коп. - інфляційних, 1 287 грн. 84 коп. - 3% річних, 9 200 грн. 21 коп. - пені, 55 грн. 54 коп. - витрат на держмито, 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; повернуто з державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Техноград" зайво сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 76,50 грн., перераховані відповідно до платіжного доручення № 294 від 20.05.2009 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2010р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2009р. по справі № 14/336-09 залишено без змін.

На виконання вищевказаного рішення суду 03.12.2010р. видано наказ про примусове виконання.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач погасив борг у загальному розмірі 55 941,72 грн., згідно наказу господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2010р. лише 28.12.2010р.

Вказаний факт підтверджується банківською випискою, копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 20).

Частинами 1, 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд стягнути 2 330,61 грн. - інфляційних втрат та 825,68 грн. - 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 22.04.2010р. по 27.12.2010р.

Крім того, відповідно до п. 4 додаткової угоди № 1 про зміну порядку та сстроків оплати та поставки по специфікації № 12 від 16.09.2008р. до договору поставки № 1880 від 12.07.2007р., у випадку прострочки більше, ніж на один день виконання покупцем обумовлених умов оплати за продукцію, постачальник має право нарахувати пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від всієї суми, яка підлягає до сплати за графіком. При цьому нарахування пені не обмежене будь-якими строками. Строк позовної давності за даними правовідносинами складає 5 років.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути 4 694,80 грн. - пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 22.04.2010р. по 27.12.2010р.

Судом прийняті до уваги приписи ст. 35 Господарського процесуального кодексу України відносно фактів та обставин, які встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 14/336-09 від 08.09.10р., оскільки вони є загальновідомими, не потребують доказуванню, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У відповідності до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до статей 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 року у справі №10/557-26/155).

Нормами чинного законодавства не встановлено жодних обмежень щодо реалізації кредитором свого права на стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних в іншому провадженні, окремому від провадження, в якому з боржника стягувалася сума основного боргу. Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення.

Грошова сума в порядку обліку індексу інфляції може нараховуватися по день фактичного стягнення з боржника суми заборгованості, оскільки між сторонами існують матеріальні відносини (зобов’язання), на котрі розповсюджується дія ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно Рекомендацій ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р. відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; отже умовно слід рахувати, що сума, яка підлягає стягненню з 1 по 15 числа місяця, індексується за цей період, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунок позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Ліга", судом встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 1 808,23 грн. за період з 22.04.2010р. по 27.12.2010р.

Розрахунок 3% річних господарським судом перевірений та відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат за період з 22.04.2010р. по 27.12.2010р. в сумі 1 808,23 грн. та 3% річних за період з 22.04.2010р. по 27.12.2010р. у розмірі 825,68 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки обставини у справі та докази на їх підтвердження свідчать про прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання. Тому, посилання позивача на приписи частини другої статті 625 ЦК України ґрунтуються на законі. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов’язання. Грошова сума в порядку обліку індексу інфляції може нараховуватися позивачем по день фактичного стягнення з боржника заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріально правовідношення (зобов’язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 4 додаткової угоди № 1 про зміну порядку та строків оплати та поставки по специфікації № 12 від 16.09.2008р. до договору поставки № 1880 від 12.07.2007р., у випадку прострочки більше, ніж на один день виконання покупцем обумовлених умов оплати за продукцію, постачальник має право нарахувати пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від всієї суми, яка підлягає до сплати за графіком. При цьому нарахування пені не обмежене будь-якими строками. Строк позовної давності за даними правовідносинами складає 5 років.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути 4 694,80 грн. - пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 22.04.2010р. по 27.12.2010р.

Господарський суд вважає нарахування пені правомірним, з огляду на те, що згідно ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Отже, сторонами у п. 4 додаткової угоди № 1 про зміну порядку та строків оплати та поставки по специфікації № 12 від 16.09.2008р. до договору поставки № 1880 від 12.07.2007р. узгоджено збільшення позовної давності щодо нарахування пені до 5 років.

Розрахунок пені господарським судом перевірений та відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилання відповідача на положення ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, та необхідність врахування надмірний розмір пені у порівнянні зі збитками позивача; 100 % ступінь виконання основного зобов'язання відповідачем до подання позову по даній справі; скрутний майновий стан відповідача у період наявності боргу (квітень 2009 - грудень 2010), за який була нарахована пеня, оскільки відповідач є сільськогосподарським товаровиробником та здійснює виробництво с/г техніки (сівалок та культиваторів), а згідно даних відповідача, у період 2009-2010 р.р. відбувся значний спад виробництва та реалізації продукції відповідача, що призвело до нестачі коштів, внаслідок чого відповідач не зміг своєчасно розрахуватися з позивачем; вплив світової фінансової кризи на господарську діяльність відповідача, що заслуговує на увагу в якості іншого інтересу відповідача, згідно ч. 1 ст. 233 ГК України, суд визнає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Крім того, позивач проти зменшення пені заперечує, посилаючись на те, що він не може нести збитки через відсутність можливості у відповідача своєчасно розрахуватися за поставлену продукцію, а після цього, виконання рішення суду.

При викладених обставинах вимогу позивача щодо стягнення пені у розмірі 4 694,80 грн. слід визнати обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Викладене є підставою для часткового задоволення позову. Судові витрати по справі слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 598 - 609, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 217 Господарського кодексу України, ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (вул. Нижньодніпровська, 1, смт. Ювілейне, Дніпропетровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005; код ЄДРПОУ 31682313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноград" (вул. Волгоградська, 12, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50069; код ЄДРПОУ 32633593) - 1 808 грн. 23 коп. - інфляційних втрат, 825 грн. 68 коп. - 3% річних, 4 694 грн. 80 коп. пені, 95 грн. 21 коп. витрат по сплаті державного мита, 220 грн. 30 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

І.Ю. Дубінін