Ухвала суду № 15106111, 14.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Гончаров С.А.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2011 року справа №37/209а/2006 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Карпушової О.В.

суддів Василенко Л.А. , Гімона М.М.

при секретарі: Барбаш Л.О.,

за участю: представників позивача Таркової Л.Г., Клівцової О.В.

представника відповідача Сарбаш О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області на постанову господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен» до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство «Маріупольська кондитерська фабрика», якого ухвалою господарського суду Донецької області від 01.03.2001 року замінено на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен», звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою, яка в ході розгляду справи уточнювалася, до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання нечинним у повному обсязі рішення Державної податкової інспекції у м. Маріуполі від 22 березня 2006 року № 0000022230/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 70133,15 грн., посилаючись в позові на те, що визначення спірним податковим повідомлення-рішенням пені за порушення позивачем розрахунків у сфері ЗЕД, згідно ст. 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” є неправомірним, оскільки фактично права та обовязки між позивачем та ІПП „Гренада” не виникали. Позивач також вважає неправомірним накладення на позивача спірним рішенням штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення порядку декларування валютних цінностей, доходів і майна, що належать резиденту та знаходяться за межами України. Так, позивач стверджує, що Декретом КМ України від 18.02.2003 року № 15-93 „Про систему регулювання і валютного контролю”, не визначені строки і порядок декларування, до цього часу ДПА України не визначені конкретні вимоги щодо заповнення декларацій. Позивачем зазначено, що при здійсненні перевірки представники відповідача керувались листом ДПА України від 05.12.2005 року, який частково розяснює застосування Декрету, до публікації цього листа представники податкових органів не розглядали як порушення Декрету припинення декларування валютних цінностей по мірі їх списання з балансу підприємства, що підтверджується актами попередніх перевірок позивача.

Постановою господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року позовні вимоги задоволено та визнано нечинним у повному обсязі рішення Державної податкової інспекції у м. Маріуполі від 22 березня 2006 року № 0000022230/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 70133,15 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що пеня за порушення встановлених статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» термінів розрахунків у сфері ЗЕД, нарахування якої передбачено ст.4 цього закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю і можуть застосовуватися у строки, визначені ст. 250 ГК України. Оскільки штраф за порушення п.1 ст. 9 Декрету КМ України „Про систему регулювання і валютного контролю” також підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та також є такою санкцією за своєю юридичною сутністю, до наведених правовідносин цілком застосовні висновки суду про порушення відповідачем при застосуванні до позивача штрафу положень ст.ст. 218, 223, 238, 250 ГК України.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій податковий орган просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що перевіркою встановлена наявність простроченої дебіторської заборгованості по зовнішньоекономічним контрактам укладеним між позивачем і ІПП „Гренада”, контракт № 15 від 24.12.1996р. сума заборгованості 28184,16 російських рублів, контракт № 1 від 03.02.1997р. сума заборгованості 14449,25 доларів США. Строки давності, передбачені ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, не поширюються на дані правовідносини, оскільки вказаний Закону набрав чинності з 01.04.2001р., після виникнення дебіторської заборгованості. Згідно ст.1 Указу Президента від 18.06.1994р. №319/94 „Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” субєкти підприємницької діяльності щоквартально повинні здійснювати декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, при цьому, Указом не передбачено можливість недекларування наявності валютних цінностей стосовно безнадійної дебіторської заборгованості або внаслідок списання підприємством простроченої дебіторської заборгованості на результати фінансово-господарської діяльності у звязку із закінченням терміну позовної давності, чи у випадку задоволення позову судовим органом про стягнення заборгованості з нерезидента на користь резидента.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а представники позивача заперечували проти її задоволення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 09.02.2006 року по 07.03.2006 року відповідачем проведено виїзну позапланову комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2004 року по 30.09.2005 року.

За наслідками перевірки відповідачем було складено акт від 13.03.2006 року № 6/23-4-00382059 (надалі акт перевірки).

В ході перевірки встановлено та в акті перевірки зафіксовано, зокрема:

- порушення позивачем ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, а саме, на момент поточної перевірки за контрактом № 15 від 24.12.1996 року не повернуто валютні цінності у сумі 28184,16 РФ, за контрактом № 1 від 03.02.1997 року не повернуто валютні цінності у сумі 14449,25 доларів США. В акті перевірки зафіксовано, що за наведене порушення, керуючись абзацом 3 статті 4 вказаного Закону, позивачу нарахована пеня в сумі 67753,15 грн.;

- порушення позивачем ст. 9 п. 1 Декрету КМ України від 18.02.2003 року № 15-93 „Про систему регулювання і валютного контролю” щодо порядку декларування, за що передбачена відповідальність згідно ст. 16 цього ж Декрету. В акті перевірки зафіксовано, що згідно з вимогами п. 2.7. Положення про валютний контроль, затверджений постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000 року та Мінюстом України за № 209/4430 від 04.04.2000 року, порушення порядку декларування тягне за собою накладення штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі акту перевірки та здійснених в ході перевірки висновків відповідачем було складено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22 березня 2006 року № 0000022230/0, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 70133,15грн. Наведену суму санкцій застосовано до позивача за порушення ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та ст. 9 п. 1 Декрету КМ України від 18.02.2003 року № 15-93 „Про систему регулювання і валютного контролю”. Вказана сума штрафних (фінансових) санкцій складається з сум пені в розмірі 67753,15 грн., нарахованої за порушення ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, та штрафу у розмірі 2380,00 грн. за порушення порядку декларування.

В акті відповідача зазначено, що ЗАТ „Маріупольська кондитерська фабрика” за результатами зовнішньоекономічної діяльності у 1996-1997 роках має прострочену дебіторську заборгованість, термін строків позовної давності якої закінчився і усі суми списані на збалансований рахунок 005, зокрема, по контрактах, укладених з ІПП „Гренада” (Росія): контракт № 15 від 24.12.1996 року, сума заборгованості 28184,16 російських рублів; контракт № 1 від 03.02.1997 року, сума заборгованості 14449,25 доларів США.

В акті перевірки зафіксовано, що контракти № 15 від 24.12.1996 року та № 1 від 03.02.1997 року, укладені з ІПП „Гренада” (Росія) фактично є експортними; згідно додаткових угод до цих контрактів, укладених між контрагентами 03.03.1997 року встановлена можливість розрахунків грошовими коштами; актом ДПІ в м. Маріуполі від 27.10.1997 року № 54-в встановлено надходження грошових коштів у сумі 31000,00 російських рублів (з урахуванням деномінації) на валютний рахунок ЗАТ "Маріупольська кондитерська фабрика" від нерезидента на виконання обов'язків за контрактом №15 від 24.12.1996р.

В акті перевірки зазначено, що попередніми перевірками ДПІ в м. Маріуполі (акт № 54-в від 27.10.1997р., акт комплексної перевірки № 4/23-111/00382059 від 21.03.2005р) та актом перевірки ДПА у Донецькій обл. № 03/23-313/00382059 від 23.07.04р при виконанні вказаних контрактів встановлено порушення ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, а саме:

1. за контрактом №15 від 24.12.1996р нерезидентом не поставлено продукцію чи не повернуто валютний виторг (можливість розрахунків грошовими коштами передбачена додатковою угодою від 03.03.1997р) у розмірі 28184,16 російських рублів (з урахуванням деномінації); 2. за контрактом №1 від 03.02.1997р нерезидентом не поставлено продукцію чи не повернуто валютний виторг (можливість розрахунків грошовими коштами передбачена додатковою угодою від 03.03.1997р) у розмірі 14449,25 доларів США. З висновками податкового органу, валютна виручка за контрактами №15 від 24.12.1996р. та № 1 від 03.02.1997р. не надійшла на валютний рахунок позивача, внаслідок чого виникла дебіторська заборгованість в сумі 28184,16 рос. руб. та 14449,25 дол. США відповідно.

Податковим органом визначено, що актом попередньої комплексної перевірки ДПІ в м. Маріуполі № 4/23-111/00382059 від 21.03.2005р пеня була нарахована до 31.12.2003р включно. Рішеннями Арбітражного суду м. Ростов-на-Дону №29/А 53-8993/97-С7 та №29/А 53-8992/97-С2 від 28.10.97 позови не задоволено з причин відсутності підпису відповідача наданих контрактах. Керуючись абзацом 3 статті 4 вказаного Закону, де визначено, що у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

В акті перевірки зафіксовано, що сума пені за контрактом № 15 від 24.12.1996р складе 17451,38 грн., за контрактом № 1 від 03.02.1997р 50301,77 грн. При цьому, пеня донарахована за період з 01.01.2004р по 30.09.2005р.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що податковим органом безпідставно нарахована ЗАТ „Маріупольська кондитерська фабрика” пеня за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності згідно ст.4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" за контрактами Позивача з ІПП "Гренада" у сумі 67753,15грн.

Позивачем були укладені два бартерні контракти з ІПП "Гренада" №15 від 24.12.1996 та №1/2 від 03.02.1997. Позивачем було з'ясовано, що уповноважена особа ІПП "Гренада" - директор, не підписував контракти та не надавав повноважень на це іншим особам, в зв'язку з чим Позивач звернувся до суду та прокуратури за місцезнаходженням ІПП "Гренада". Рішеннями арбітражного суду Ростовської області від 28.10.1997 та постановами касаційної інстанції по перевірці рішень арбітражних судів (Федеральним арбітражним судом Північно-Кавказського округу) від 03.02.1998 і 04.02.1998 визначено, що права та обов'язки між Позивачем та ІПП "Гранада" не виникали, угоди - відсутні.

Даний висновок за таких обставин підтверджується і чинним законодавством України. Оскільки Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" регулює відносини по зовнішній торгівлі та інших видах зовнішньоекономічної діяльності, яка, в першу чергу, регулюється положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", для застосування ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" між контрагентами повинен існувати правочин.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний контракт - це матеріально оформлена угода між суб'єктом ЗЕД та його іноземним контрагентом, спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав і обов'язків.

Згідно зі ст.153 Цивільного кодексу України ( у ред.1963р., що діяв на момент спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Як вбачається з розяснень Вищого господарського суду України від 12.03.1999 №02-5/111 (п.17), укладеною є угода, якщо є згода сторін і вона досягнута в потрібній формі. Чого в даному випадку не було.

На підтвердження цього факту позивачем податковому органу під час перевірки були надані документи: копії рішень арбітражного суду Ростовської області від 28.10.1997, постанови касаційної інстанції по перевірці рішень арбітражних судів від 03.02.1998, 34.02.1998, якими визначено, що права та обовязки між Позивачем та ІПП "Гренада" не виникали. Перевіркою прокуратури М.Таганрога, РФ встановлено, що по відношенню до майна Позивача було вчинено шахрайство у великих розмірах. Проте, провадження по справі за цим фактом не провадилось у зв'язку зі смертю підозрюваного.

Також, як вбачається з матеріалів справи, Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2009 року у справі № 2-а-8623/09/0570 задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „Маріупольська кондитерська фабрика”, до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Наведена постанова є такою, що набрала законної сили 13.07.2009 року, про що свідчить відповідна відмітка повноважної особи на копії постанови.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2009 року у справі № 2-а-8623/09/0570 визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000022230/3 від 21.09.2005 року та податкове повідомлення-рішення № 0000022230/2 від 11.07.2005 року, які були прийняті Державною податковою інспекцією в м. Маріуполі. Як вбачається з наведеної постанови, податковими повідомленнями-рішення, що були предметом розгляду у справі Донецького окружного адміністративного суду у справі № 2-а-8623/09/0570, позивачу була донарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 178953,19 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено безпідставність нарахування ЗАТ „Маріупольська кондитерська фабрика” пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та відсутність у позивача дебіторської заборгованості за контрактами № 15 від 24.12.1996р. та № 1 від 03.02.1997р., що обумовлює безпідставність застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” на підставі ст. 4 цього ж закону.

Нарахування відповідачем позивачу пені у сфері ЗЕД спірним рішенням було здійснено з порушенням ст.ст. 218, 223, 238, 250 Господарського кодексу України виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Пеня за порушення встановлених статтею 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” термінів розрахунків у сфері ЗЕД, нарахування якої передбачено ст. 4 цього закону підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до субєктів господарювання передбачені ч. 2 ст. 223 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 250 цього ж кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням того, що адміністративно-господарські санкції і, зокрема, пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, є конфіскаційною, оскільки своїм наслідком мають вилучення державою у субєкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, їх застосування відповідно до ст. 41 Конституції України можливе лише за рішенням суду.

З урахуванням викладеного і звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення сум адміністративних санкцій в разі відмови субєкта господарювання від їх сплати в добровільному порядку, повинно відбуватись в межах строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з посиланням суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач звертався до суду із позовом про стягнення сум адміністративних санкцій.

З огляду на викладене, неправомірним є визначення рішенням ДПІ у м. Маріуполі від 22.03.2006 року №0000022230/3 пені за порушення Позивачем розрахунків у сфері ЗЕД згідно ст.4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в розмірі 67753,15 грн.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, перевіркою вірогідності зведень представлених деклараціях про валютні цінності, доходи і майно, що належать резиденту і знаходяться за межами України, встановлено 7 випадків порушень порядку декларування (ст. 9 п. 1 Декрету КМ України „Про систему регулювання і валютного контролю”), а саме, у розділі 3, п. 6 Декларацій не зазначена сума товарів (робіт, послуг), що експортовані резидентом за межі України за бартерними угодами і за які на звітну дату не надійшла в установлені законодавством терміни імпортна частина бартерної угоди від нерезидента.

В акті перевірки зазначено, що указом Президента від 18.06.94 р. № 319/94 "Про невідкладні входи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" не передбачено можливості недекларування наявності валютних цінностей стосовно безнадійної дебіторської заборгованості або внаслідок списання підприємством простроченої дебіторської заборгованості на результати фінансово-господарської діяльності у зв'язку із закінченням терміну позовної давності, чи у випадку задоволення позову судовим органом про стягнення заборгованості з нерезидента на користь резидента.

За порушення порядку декларування (п.2.7. Положення про валютний контроль, затвердженого установою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000р. та Міністерством юстиції України за № 209/ 4430 від 04.04.2000р) спірним рішенням до позивача застосований штраф у розмірі 2380,00 грн.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки штраф за порушення ст. 9 п. 1 Декрету КМ України „Про систему регулювання і валютного контролю” також підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та також є такою санкцією за своєю юридичною сутністю, до наведених правовідносин цілком застосовні висновки суду про порушення відповідачем при застосуванні до позивача штрафу положень ст.ст. 218, 223, 238, 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав нечинним у повному обсязі рішення Державної податкової інспекції у м. Маріуполі від 22 березня 2006 року № 0000022230/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 70133,15 грн.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування постанови відсутні.

Повний текст ухвали виготовлено 19 квітня 2011 року.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області на постанову господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен» до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області про визнання нечинним у повному обсязі рішення Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про застосування штрафних (фінансових) санкцій залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.А. Василенко М.М. Гімон