Постанова № 15102241, 12.04.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12.04.2011 р. Справа № 2а-1160/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Середи О.Ф., Продана Ю.І. за участю секретаря судового засідання Салової І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомТОВ сільськогосподарське підприємство "Нібулон", вул. Каботажний спуск, 1 (вул. Фалеївська, 9-Б),Миколаїв,54030 доДержавного комітету України із земельних ресурсів, вул. Народного ополчення, 3, м. Київ, 03680 провизнання протиправним та скасування висновку державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 20.10.09 р. №1138-09, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Нібулон»(надалі ТОВ СП «Нібулон», позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державного комітету України із земельних ресурсів (надалі Держкомзем, відповідач) про: визнання протиправним та скасування висновку державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 20.10.2009 № 1138-09 (надалі висновок);

зобовязання відповідача провести повторну державну експертизу землевпорядної документації «Проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9,2153 га ТОВ СП «Нібулон»для облаштування водних підходів та операційної акваторії причал-набережної перевантажувального терміналу з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон»в оренду терміном на 25 років із земель водного фонду, що не надані у власність та користування, в межах с. Вітове Рацівської сільської ради Чигиринського району»та надати висновок державної експертизи щодо її відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам;

зобовязати відповідача прийняти рішення щодо погодження землевпорядної документації «Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9,2153 га ТОВ СП «Нібулон»для облаштування водних підходів та операційної акваторії причал-набережної перевантажувального терміналу з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон»в оренду терміном на 25 років із земель водного фонду, що не надані у власність та в користування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваний висновок є невмотивованим та прийнятим з порушення норм матеріального права, посилаючись на порушення відповідачем вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій»та Закону України «Про оренду землі».

Державний комітет України із земельних ресурсів (надалі по тексту відповідач, Держкомзем) позов не визнав, вказавши, що Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9,2153 га ТОВ СП «Нібулон»для облаштування водних підходів та операційної акваторії причалу-набережної перевантажувального терміналу з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон»в оренду терміном на 25 років із земель водного фонду, що не надані у власність та користування, в межах с. Вітове Рацівської сільської ради Чигиринського району (надалі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки) передбачає відведення частини дна Кременчуцького водосховища, що суперечить вимогам ст. ст. 79, 125 Земельного кодексу України. Також відповідач зазначив, що таке проектне рішення не може бути реалізовано в порядку статті 55 Закону України «Про землеустрій», ч.4 ст.15 Закону України «Про оренду землі»та ч.3 ст.93 Земельного кодексу України. Крім того, відповідач послався на те, що проведення робіт, повязаних з розташуванням водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу має відбуватися відповідно до ст. ст. 14 та 86 Водного кодексу України.

Дослідивши наявні у справі матеріали та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Статтею 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно зі ст.18 КАС України справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 №970/2000, Держкомзем є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держкомзем вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Отже, спір у даній справі підсудний Миколаївському окружному адміністративному суду.

При розгляді справи судом встановлено, що 11.09.2009 позивач звернувся до Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області (надалі по тексту Рацівська сільська рада) з клопотанням про погодження вибору місця розташування земельної ділянки орієнтовного розміру 25 га для облаштування в межах с. Вітове водних підходів та операційної акваторії причал набережної Перевантажувального терміналу з відвантаженням зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон», яке зареєстроване у зазначеній сільській раді за №149/02-01 від того ж дня.

Вибір місця розташування даною земельною ділянкою відповідно до вимог ст. 151 Земельного кодексу України було погоджено: відділом Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області (висновок від 15.09.2009 №1080), відділом містобудування та архітектури Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області (висновок від 15.09.2009 №550), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області (висновок від 22.09.2009 №1507), Чигиринською районною санітарно-епідеміологічною станцією Черкаської області (висновок від 15.09.2009 №1132), службою охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації (висновок від 15.09.2009 №863/01-39) та Черкаським регіональним управлінням водних ресурсів (висновок від 17.09.2009 № 590).

Рішенням Рацівської сільської ради від 23.09.2009 №38-1/5 було затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки орієнтовною площею 25 га із земель водного фонду, які ненадані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, для облаштування водних підходів та операційної акваторії причалу-набережної перевантажувального терміналу з відвантаженням зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон»в с. Вітове Чигиринського району Черкаської області з метою надання цієї земельної ділянки в оренду ТОВ СП «Нібулон»терміном на 25 років та надано позивачеві дозвіл на розроблення проекту відведення зазначеної земельної ділянки.

Доказів оскарження, скасування або визнання недійсним рішення Рацівської сільської ради від 23.09.2009 №38-1/5 відповідачем не надано.

Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки встановлено, що площа земельної ділянки, передбаченої для відведення, становить 9,2153 га.

Відповідно до вимог ст.ст. 122, 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був розроблений та погоджений також усіма необхідними службами, а саме: відділом Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області (висновок від 30.09.2009 №774), відділом містобудування та архітектури Чигиринської райдержадміністрації Черкаської області (висновок від 30.09.2009 №25/05-01), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області (висновок від 05.10.2009 №1596), Чигиринською районною санітарно-епідеміологічною станцією Черкаської області (висновок від 01.10.2009 №1204), службою охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації (висновок від 01.10.2009 №935) та Черкаським регіональним управлінням водних ресурсів (висновок від 01.10.2009 № 626).

Висновки, які були надані вище переліченими службами, були позитивними та не мали жодних зауважень чи застережень.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

Враховуючи вимоги даної статті та вимоги ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», яка встановлює обовязковість проведення державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було направлено позивачем до Держкомзему для проведення обовязкової первинної експертизи.

20.10.2009 за №1138-09 відповідачем було складено висновок, в якому результати експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки були оцінені негативно та зазначено, що даний проект землеустрою, на думку відповідача, не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме ст. ст. 79, 125 Земельного кодексу України, ст.55 Закону України «Про землеустрій», ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»та ст. ст.14, 86 Водного кодексу України, а тому не був погоджений відповідачем.

Суд погоджується з доводами позивача щодо неправильного застосування Державним комітетом України із земельних ресурсів норм земельного законодавства і неправомірного посилання відповідача на положення ст. ст. 79, 125 Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій», ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»та ст. ст. 14, 86 Водного кодексу України.

В оскаржуваному висновку та в своїх запереченнях проти адміністративного позову відповідач посилається на ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, яка визначає, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. При цьому вказує, що земельна ділянка, з приводу якої виник спір, таким ознаками не наділена, оскільки знаходиться під водою і є дном.

Проте суд вважає, що відповідач, застосовуючи дане положення закону, припустився помилки і належним чином не врахував приписи частини другої зазначеної статті Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні обєкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Кременчуцьке водосховище є водним обєктом в розумінні ст. 1 Водного кодексу України, а тому земельна ділянка під ним має усі ознаки, визначенні ст. 79 Земельного кодексу України.

Невмотивованим є посилання відповідача на ст.125 Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, оскільки правовідносини землекористування, які регулює дана стаття, зокрема відносини, повязані з орендою землі, між позивачем та власником земельної ділянки ще не виникли. Згідно вимог земельного законодавства такі правовідносини виникають тільки після отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження цього проекту та надання земельної ділянки в оренду. В даному випадку такий юридичний факт не мав місця, оскільки відсутній позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації.

Законодавчі положення, закріплені в ст.125 Земельного кодексу України, визначають момент та підстави виникнення права на земельну ділянку, але жодним чином не регулюють правовідносини, що виникають під час проведення державної експертизи землевпорядної документації та наданні земельної ділянки у користування, зокрема, в оренду. В звязку з чим вказана правова норма (ст.125 ЗК України) не підлягає застосуванню відповідачем при проведенні державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вирішенні питання щодо його оцінки та погодження.

Посилання відповідача на те, що поданий на державну експертизу землевпорядної документації проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може бути реалізовано в порядку ст.55 Закону України «Про землеустрій»та ч.4 ст.15 Закону України «Про оренду землі», є бездоказовими та хибними, оскільки не містять будь-якої переконливої мотивації, на підставі якої можна було б стверджувати, що поданий на експертизу проект не відповідає вказаним статтям законів, і відповідачем конкретно не визначено, в чому саме полягає неможливість реалізації наданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Доказів того, що реалізувати наданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неможливим, відповідачем не надано.

Частина четверта ст.15 Закону України «Про оренду землі»визначає перелік невідємних частин договору оренди землі, зокрема, невідємною частиною договору оренди землі є акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Проте, такий договір оренди землі щодо земельної ділянки, з приводу якої виник спір, не укладений, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норм ст.15 Закону України «Про оренду землі». Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки містить розбивочне креслення перенесення проекту в натурі та каталог координат кутів зовнішніх меж землекористування, що свідчить про можливість належним чином ідентифікувати земельну ділянку, з приводу якої виник спір, на місцевості та визначити її межі в натурі.

Частина друга ст.55 Закону України «Про землеустрій»визначає, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідач зазначає, що на воді такі точки визначити неможливо. При цьому відповідач не пояснив суду в судовому засіданні та не визначив у оскаржуваному висновку (з посиланням на вимоги законодавства), яким чином повинно визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) при тому, що земельна ділянка розташована під водним обєктом.

Посилання Держкомзему на те, що поданий позивачем на експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ч.3 ст.93 Земельного кодексу України, є також безпідставними, оскільки зазначена правова норма (ч.3 ст.93 ЗК України) стосується заборони передачі в оренду земельних ділянок, штучно створених у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних обєктів, або на земельних ділянках дна водних обєктів. В даному ж випадку проект землеустрою стосується відведення земельної ділянки для облаштування водних підходів та операційної акваторії, що не передбачає штучне створення земельних ділянок. Отже, відповідачем неправильно застосовано ч.3 ст.93 Земельного кодексу України, що обумовлює протиправність оскаржуваного висновку.

Передача в користування на умовах оренди земельних ділянок дна Кременчуцького водосховища як і земельних ділянок дна інших водних обєктів на території України законодавством не заборонена.

Посилання відповідача на те, що проведення робіт, повязаних з розташуванням водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу, має відбуватися відповідно до ст.ст.14, 86 Водного кодексу України без відведення земельної ділянки, є бездоказовим, виходячи з наступного.

Стаття 14 Водного кодексу України визначає компетенцію Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Наданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду не передбачає передачі в користування водного обєкту, а надання земель водного фонду в користування не тягне за собою автоматичного виникнення у землекористування права водокористування або інших речових прав на водний обєкт. Тому, ст.14 Водного кодексу України не підлягає застосування у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Стаття 85 Водного кодексу України визначає, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством, на що Держкомзем помилково не звернув уваги.

Земля (земельні ділянки) і води (водні обєкти) є різними обєктами правового регулювання, для яких встановлюються різні правові режими. Поширення на водний обєкт правового режиму розташованої під ним земельної ділянки чинним законодавством України не передбачено.

Отже, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється виключно земельним законодавством, а норми водного законодавства застосовані Держкомземом помилково.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.12.2010 по справі №к-3478/09 за позовом Міністерства транспорту та звязку України до Одеської обласної державної адміністрації та Одеської обласної ради (реєстраційний №13331804) та у постанові Верховного Суду України від 24.12.2001 по справі №4202-9/98 за позовом прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Ялтинського морського торгового порту до приватного підприємства «Класіко»та Ялтинської міської ради народних депутатів.

Стаття 86 Водного кодексу України, на яку послався відповідач, встановлює не порядок надання земель водного фонду в користування, а визначає винятково перелік видів господарської діяльності, яка може провадитись на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних обєктів, але не врегульовує питання, повязані з наданням таких земельних ділянок в користування. Так, відповідно до цієї статті (ст.86 Водного кодексу України) на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних обєктів можуть проводитися роботи, повязані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Таким чином, з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології погоджуються проекти, які передбачають виконання робіт, а не проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування.

В даному випадку, проводячи державну експертизу землевпорядної документації, відповідач повинен був розглядати не питання проведення днопоглиблювальних робіт, а лише проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Інших зауважень до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, крім зазначених в оскаржуваному висновку від 20.10.2009 №1138-09, у відповідача немає. Належність земельної ділянки, з приводу якої виник спір, до меж с. Вітове Чигиринського району Черкаської області Держкомземом не заперечується.

Аргументи позивача узгоджуються з позицією Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України, викладеною у розясненні від 12.07.2010 №04-11/7-657, відповідно до якої, що земельні ділянки водного фонду в межах населених пунктів під водними обєктами, зокрема, водосховищами та річками, не надані у власність або користування, можуть надаватись в користування на умовах оренди для будівництва та подальшої експлуатації гідротехнічних споруд (причалів, причальних споруд, судноплавних каналів тощо) та інших обєктів транспортної інфраструктури для обслуговування та експлуатації перевантажувальних терміналів з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт, із зарахуванням їх до земель річкового транспорту на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування і проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки без проведення земельних торгів у загальному порядку, встановленому ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України «Про оренду землі».

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також, відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог, відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним рішення, з приводу якого заявлено позов, а отже зазначене рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства, а тому висновок відповідача є протиправним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми та надавши юридичну оцінку встановленим у справі обставинам, суд вважає, що оскаржуваний висновок державної експертизи землевпорядної документації Держкомзему від 20.10.2009 №1138-09 є незаконним і порушує права та інтереси позивача та робить неможливим подальше затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки та отримання останнім (позивачем) цієї земельної ділянки в оренду на законних підставах.

Згідно зі ст.62 Закону України «Про землеустрій»документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»основними принципами державної експертизи є: законність; незалежність і компетентність при проведенні державної експертизи; обєктивність досліджень обєктів державної експертизи; повнота аналізу та обґрунтованість висновків державної експертизи; врахування досягнень науково-технічного прогресу, встановлених стандартів, норм і правил технічної та екологічної безпеки, інших нормативно-правових актів, міжнародних угод; відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість висновків державної експертизи.

Проте, через допущені порушення вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Закону України «Про землеустрій, Закону України «Про оренду землі», Водного кодексу України, складений Держкомземом висновок державної експертизи землевпорядної документації від 20.10.2009 №1138-0 зазначеним вимогам закону не відповідає і тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»проекти землеустрою щодо відведення земель водного фонду підлягають обовязковій державній експертизі.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» у разі спростування негативного висновку первинної державної експертизи проводиться повторна державна експертиза.

Приписами ст.22 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» встановлено, що спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо обєкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо обєкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Аналізуючи дії субєкта владних повноважень в контексті приписів ст.2 ч.2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що висновок державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 20.10.2009 №1138-09 в даному випадку прийнято необґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Отже, за таких обставин відповідачем має бути проведена повторна державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з наданням висновку державної експертизи щодо її відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також прийняттям рішення щодо погодження вищезазначеної землевпорядної документації.

Вищенаведене вказує на обгрнутованість позовних вимог і є підставою для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 70-71, 86, 94, 122,138, 158 - 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним висновок державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 20.10.2009 №1138-09.

Скасувати висновок державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 20.10.2009 № 1138-09.

Зобовязати Державний комітет України із земельних ресурсів провести державну експертизу землевпорядної документації «Проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9,2153 га ТОВ СП «Нібулон» для облаштування водних підходів та операційної акваторії причал-набережної перевантажувального терміналу з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон» в оренду терміном на 25 років із земель водного фонду, що не надані у власність та користування, в межах с. Вітове Рацівської сільської ради Чигиринського району» та надати висновок державної експертизи щодо її відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

Зобовязати Державний комітет України із земельних ресурсів прийняти рішення щодо погодження землевпорядної документації «Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9,2153 га ТОВ СП «Нібулон» для облаштування водних підходів та операційної акваторії причал-набережної перевантажувального терміналу з відвантаження зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон» в оренду терміном на 25 років із земель водного фонду, що не надані у власність та користування, в межах с. Вітове Рацівської сільської ради Чигиринського району».

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» 3 (три) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Головуючий суддя І. В. Желєзний

СуддіО.Ф.Середа

Ю.І.Продан