Постанова № 15101398, 24.02.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

24 лютого 2011 р. (10:36) Справа №2а-14711/10/8/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація Таір"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання нечинним і скасування податкового повідомлення-рішення та податкових вимог

за участю представників сторін:

від позивача: Коновалова Олена Карлівна, довіреність № б/н від 10.11.10

від відповідача: Винятинський Максим Сергійович, від 30.11.10

Сутність спору: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Асоціація Таір» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, в якому просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 27.05.2010р. № 0020642301/0 повністю та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що викладені в акті перевірки висновки ДПІ в м.Сімферополі АР Крим про порушення позивачем п.п. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке виразилось у безпідставному віднесенні до валових витрат суми витрат, повязаних з гарантійним обслуговуванням товарів, а також п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке виразилось у безпідставному віднесенні до складу валових витрат витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств на суму 215815,00 грн., є протиправними з мотивів їх невідповідності нормам матеріального права, а також такими, що не відповідають дійсності.

Зокрема, позивач зазначив, що зі змісту п.п. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слідує, що витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або витрати на гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, включаються платником податку до складу валових витрат на підставі цієї норми виключно за умови, якщо такий платник є продавцем товарів, який взяв на себе зобовязання здійснювати після продажу таких товарів їх гарантійне обслуговування за власний рахунок. При цьому, обовязок вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування) у порядку, встановленому центральним податковим органом, виникає у платника податку продавця товару виключно у разі здійснення гарантійних замін товарів.

Однак, як стверджує позивач, він за перевірений період не здійснював за власний рахунок операцій з гарантійного ремонту (обслуговування) та операцій з гарантійної заміни проданих товарів, а виступав лише організатором гарантійного та післягарантійного обслуговування проданих побутових товарів відповідно до умов укладених з виробниками таких товарів договорів про надання гарантійного та післягарантійного сервісного обслуговування побутової техніки та встановлених умов гарантії цих виробників, в яких чітко обумовлено фінансове забезпечення (компенсації) витрат позивача на гарантійне обслуговування (заміну) за рахунок виробників цих товарів, витрати позивача на сервісне обслуговування (заміну) товарів після спливу гарантійного терміну компенсуються за рахунок споживача. За такими договорами, як пояснив позивач, протягом перевіреного періоду з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. виробники компенсували йому витрати на сервісне гарантійне обслуговування їх виробів на загальну суму 3168897,21 грн., за рахунок споживачів (покупців) компенсовано витрат на післягарантійне обслуговування в сумі 409076,60 грн., що підтверджується банківськими виписками за банківським рахунком, і в податковому обліку така компенсація віднесена позивачем до складу валового доходу на загальних підставах за правилом першої події на підставі п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Саме ж гарантійне обслуговування (заміна) проданих товарів, а також їх післягарантійне обслуговування, як зазначив позивач, здійснювалося спеціалізованими підрядними субєктами господарювання відповідно до умов укладених з ними договорів про сервісне обслуговування побутової техніки, і на підставі таких договорів підрядники протягом перевіреного періоду з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. виконали сервісні гарантійні та післягарантійні послуги на загальну суму 863261,00 грн., що підтверджується актами прийому-передачі робіт. Оплата ж таких послуг в розмірі 863261,00 грн. підтверджується відповідними платіжними дорученнями, а в податковому обліку такі витрати віднесені до складу валових витрат як витрати, повязані з веденням позивачем господарської діяльності на загальних підставах за правилом першої події на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

До того ж, позивач вважає, що оскільки він ніколи не здійснював гарантійної заміни проданих ним товарів, то це виключає підстави для висновку ДПІ в м. Сімферополі АР Крим про наявність у нього обовязку вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування) у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.11.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14711/10/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 10.01.2011р. позивач уточнив позовні вимоги та у звязку з тим, що він звертався до податкових органів всіх рівнів зі скаргами про перегляд оскарженого рішення від 27.05.2010р. № 0020642301/0, просить суд визнати нечинними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 27.05.2010р. №0020642301/0, від 01.07.2010р. №0020642301/1, від 12.11.2010р. № 0020642301/2 та від 15.11.2010р. № 0020642301/3 повністю, визнати нечинними та скасувати першу податкову вимогу від 19.07.2010р. № 1/2237 і другу податкову вимогу від 25.08.2010р. № 2/2680 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, а також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (том 2 а.с. 43-45).

Позивач вважає, що відповідно до вимог п.п. 5.2.2, 5.2.3 та 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, протягом строку від дня подання заяви позивача до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження, тобто у період з 04.06.2010р. до 03.11.2010р., податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобовязання, що оскаржується, вважається неузгодженою, однак у порушення наведених норм законодавства відповідач у період з 04.06.2010р. до 03.11.2010р., тобто коли сума податкового зобовязання була неузгодженою, надіслав позивачу податкові вимоги, а саме: першу податкову вимогу від 19.07.2010р. № 1/2237 і другу податкову вимогу від 25.08.2010р. № 2/2680.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, наведених у запереченнях на адміністративний позов та у доповненнях до заперечень на адміністративний позов (том 2 а.с. 90-91, 101).

Зокрема, пояснив, що проведеною перевіркою позивача було встановлено, що у порушення п.п. 5.4.3 п. 5.4 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. необґрунтовано віднесено до складу валових витрат суму 863261 грн., адже у наданих до перевірки документах окремо вартість гарантійного ремонту та окремо вартість післягарантійного ремонту не вказана, що не дає можливості визначити правомочність визначення валових витрат, понесених платником податку у звязку з даними роботами, оскільки витрати на проведення гарантійних заходів не повинні компенсуватися (оплачуватися) покупцями товарів та товари, відносно яких виконуються гарантійні заходи, повинні бути на гарантії та відшкодовуватися за рахунок виробника, а відсутність такого обліку позбавляє права платника податків на збільшення валових витрат.

До того ж, вказує, що у наданій до перевірки Книзі відсутній облік бракованих товарів, з якими звернулись покупці, у кількісному і вартісному виразі по видам (групам) усунення дефектів, а відсутність такого обліку також позбавляє права платника податків на збільшення валових витрат.

Відповідач також вважає, що оформлення гарантійних заходів з технічно складними побутовими товарами, проданими громадянам споживачам, здійснюється згідно з вимогами Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) чи гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. за № 506 (174), відповідно до якого платник податків повинен оформляти операції по виконанню гарантійних зобовязань відносно таких товарів відповідними первинними документами талонами за формою № 1-гарант - № 6 гарант та квитанцією за формою № 7-гарант, які повинні мати скрізну нумерацію та є бланками суворої звітності, що потребує належного обліку, однак такі документи до перевірки надані не були.

У доповненнях до заперечень на адміністративний позов відповідач також зауважив, що згідно карток особових рахунків оперативно-бухгалтерського обліку ДПІ в м.Сімферополі у ТОВ «Асоціація Таір» станом на 16.07.2010р. рахувався борг по податку на прибуток в сумі 282129,67 грн., який утворився на підставі податкового повідомлення-рішення № 0020642301/1 від 01.07.2010р. за актом перевірки, у звязку з чим відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, і п. 4.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 03.07.2001р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.07.2001р. за № 595/5756, було сформовано та направлено позивачу податкову вимогу № 1/2237 від 19.07.2010р., яка була отримана ним 23.07.2010р. Однак, як пояснив відповідач, сума виключена з картки особового рахунку у звязку з надходженням скарги від позивача №499/8 від 12.08.2010р.

Крім того, відповідач зазначив, що згідно карток особових рахунків оперативно-бухгалтерського обліку ДПІ в м. Сімферополі у ТОВ «Асоціація Таір» станом на 19.08.2010р. рахувалась несплачена пеня по податку на прибуток в сумі 111,57 грн., яка утворилась на підставі погашення податкового боргу, тому було сформовано другу податкову вимогу №2/2680 від 25.08.2010р., а 30.08.2010р. вищезгаданий податковий борг виведений з картки особового рахунку підприємства по податку на прибуток у звязку з переплатою по даному платежу.

Відповідач також вказав, що станом на 31.08.2010р. податковий борг у ТОВ «Асоціація Таір» був відсутній, у звязку з чим друга податкова вимога № 2/2680 від 25.08.2010р. вважається відкликаною.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 150 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Асоціація Таір» має статус юридичної особи з 11.12.1990р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 №436976, виданим Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (том 2 а.с. 24) та Статутом ТОВ «Асоціація Таір», державну реєстрацію якого проведено 28.09.1998р., номер запису 04055647Ю0010083, з наступними змінами (том 2 а.с. 26-38).

09.04-06.05.2010р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація Таір» з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р., за результатами якої складено акт перевірки за №6419/2302/14274391 від 14.05.2010р. (том 1 а.с. 10-56) та Довідку про загальну інформацію щодо ТОВ «Асоціація Таір» та результати його діяльності за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. (том 1 а.с. 57-78).

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п.п. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами і доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 215815 грн., в т.ч. за: 1 квартал на 53344 грн., 2 квартал на 41334 грн., 3 квартал на 57038 грн. та за 4 квартал на 64099 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивачем були подані заперечення на вказаний акт перевірки за вих. № 247 від 17.05.2010р., за результатами розгляду яких ДПІ в м.Сімферополі з доводами заперечень не погодилась та у відповіді за вих. № 21267/10/23-2 від 21.05.2010р. повідомила про те, що порушення, вказані у п. 3.1.2 акту документальної перевірки від 14.05.2010р. залишаються без змін, оскільки встановлені згідно вимог діючого законодавства України (том 2 а.с. 52, 53-55).

Судом встановлено, що висновки акту перевірки №6419/2302/14274391 від 14.05.2010р. були покладені ДПІ в м. Сімферополі в основу податкового повідомлення-рішення № 0020642301/0 від 27.05.2010р., яким ТОВ «Асоціація Таір» була визначена сума податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 288952,00грн., в тому числі 215815,00грн. основного платежу і 73137,00грн. штрафних санкцій (том 1 а.с. 9).

Не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим в порядку п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (скарга № 280 від 04.06.2010р.), за результатами розгляду якої ДПІ в м. Сімферополі АР Крим винесено рішення за вих. № 3755/10/1/25-017 від 21.06.2010р. про залишення без задоволення скарги позивача та залишення без змін податкового повідомлення-рішення №0020642301/0 від 27.05.2010р. (том 2 а.с. 56-60, 61-65).

У звязку з цим, 01.07.2010р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим винесено податкове повідомлення-рішення №0020642301/1 про визначення тієї ж суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств (том 2 а.с. 47).

Судом встановлено, що позивач звернувся до ДПА в АР Крим з повторною скаргою за вих. № 345 від 02.07.2010р. на податкове повідомлення-рішення №0020642301/0 від 27.05.2010р., яка рішенням ДПА в АР Крим за вих. № 2018/10/25-023 від 27.08.2010р. також залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0020642301/0 від 27.05.2010р. та рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим №3755/10/1/25-017 від 21.06.2010р., прийняте за розглядом первинної скарги без змін (том 2 а.с. 66-68, 69-71).

У звязку з цим, 12.11.2010р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим винесено податкове повідомлення-рішення №0020642301/2 про визначення тієї ж суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств (том 2 а.с. 48).

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до ДПА України зі скаргою за вих. № 442 від 03.09.2010р. на рішення про результати розгляду повторної скарги № 2018/10/25-023 на податкове повідомлення-рішення №0020642301/0 від 27.05.2010р. ДПІ в м. Сімферополі, яка рішенням ДПА України за вих. №11636/6/25-0115 від 03.11.2010р. також залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0020642301/0 від 27.05.2010р. та рішення ДПА в АР Крим №2018/10/25-023 від 27.08.2010р., прийняте за розглядом повторної скарги без змін (том 2 а.с. 72, 73-75).

У звязку з цим, 15.11.2010р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим винесено податкове повідомлення-рішення №0020642301/3 про визначення тієї ж суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств (том 2 а.с. 49).

19.07.2010р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим складено та надіслано на адресу позивача першу податкову вимогу № 1/2237, в якій зазначено, що станом на 19.07.2010р. сума податкового боргу позивача за узгодженими податковими зобовязаннями з податку на прибуток підприємств складає 282129,67 грн., в тому числі 208992,67 грн. основного платежу та 73137,00 грн. штрафних санкцій (том 2 а.с. 50).

Крім того, 25.08.2010р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим складено другу податкову вимогу № 2/2680, в якій зазначено, що станом на 25.08.2010р. сума податкового боргу позивача за узгодженими податковими зобовязаннями з податку на прибуток підприємств складає 111,57 грн. пені. Вказана вимога, відповідно до відмітки на ній, отримана позивачем 30.08.2010р. (том 2 а.с. 51).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Асоціація Таір» є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 288952,00грн., в тому числі 215815,00грн. основного платежу і 73137,00грн. штрафних санкцій, суд встановив наступне.

Як зазначено у п. 3.1.2 акту перевірки, перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. встановлено, що у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» відображений показник за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. у загальній сумі 10262109 грн., що включав у себе витрати по операціям з придбання ТМЦ, товарів, послуг по зберіганню товарів, електроенергії, охорони, послуги звязку, інкасація, послуги інтернету, послуги по гарантійному та післягарантійному обслуговуванню побутової техніки та інші господарські послуги. Перевіркою даного показника на підставі таких документів як: відомість податкового обліку валових витрат, журнали-ордери по бухгалтерським рахункам № 20, 281, 301, 311, 37, 631, 92, 93, реєстри банківських операцій по рахункам, витратні та прибуткові касові документи, витратні та прибуткові накладні, рахунки, акти прийому-передачі та інші первинні бухгалтерські документи, встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за 2009р. у сумі 863261 грн., в т.ч. за: 2 квартал на 213378 грн., 2 квартал на 165335 грн., 3 квартал на 228150 грн. та 4 квартал на 256398 грн.

За висновком ДПІ, про таке завищення свідчить те, що підприємством до перевірки надані первинні документи, акти здачі-прийому робіт, з відбиттям виконаних робіт по гарантійному і післягарантійному ремонту електроінструментів, оргтехніки, побутової техніки та інше загальною сумою, а окремо вартість гарантійного ремонту та вартість післягарантійного ремонту не вказана, що не дає можливості визначити правомочність визначення валових витрат, понесених платником податку у звязку з даними роботами, оскільки витрати на проведення гарантійних заходів не повинні компенсуватися (оплачуватися) покупцями товарів та товари, відносно яких виконуються гарантійні заходи, повинні бути на гарантії та відшкодовуватися за рахунок виробника, а відсутність такого обліку позбавляє права платника податків на збільшення валових витрат (том 1 а.с. 16-17).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що облік бракованих товарів, з якими звернулись покупці, ведеться у Книзі в кількісному і вартісному виразі по видам (групам) усунення недоліків, однак у наданій до перевірки позивачем Книзі відсутній облік бракованих товарів, з якими звернулись покупці, у кількісному і вартісному виразі по видам (групам) усунення дефектів, а відсутність такого обліку також позбавляє права платника податків на збільшення валових витрат.

Відповідач також вважає, що оформлення гарантійних заходів з технічно складними побутовими товарами, проданими громадянам споживачам, здійснюється згідно з вимогами Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) чи гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. за № 506 (174), відповідно до якого платник податків повинен оформляти операції по виконанню гарантійних зобовязань відносно таких товарів відповідними первинними документами талонами за формою № 1-гарант - № 6 гарант та квитанцією за формою № 7-гарант, які повинні мати скрізну нумерацію та є бланками суворої звітності, що потребує належного обліку, однак такі документи до перевірки надані не були.

В результаті вищенаведеного, як вважає ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, позивачем порушено п.п. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого платник податку зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом, а також п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з наступними змінами і доповненнями, відповідно до якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, у звязку з чим за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. позивачем необгрунтовано віднесено до складу валових витрат 863261 грн., в тому числі: Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 413698 грн., Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 50580 грн. та Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 398983 грн. (том 1 а.с. 19-20).

Вказане завищення валових витрат призвело до донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств в розмірі 215815 грн. (863261 грн. х 25%).

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується та вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, з наступними змінами і доповненнями, до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобовязаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або витрати на гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, включаються платником податку до складу валових витрат на підставі цієї норми виключно за умови, якщо такий платник є продавцем товарів, який взяв на себе зобовязання здійснювати після продажу таких товарів їх гарантійне обслуговування за власний рахунок.

При чому, обовязок вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом, виникає у платника податку продавця товару за умови здійснення гарантійних замін товарів.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач протягом перевіреного періоду не здійснював за власний рахунок операцій з гарантійного ремонту (обслуговування) та операцій з гарантійної заміни проданих товарів, а виступав організатором гарантійного та післягарантійного обслуговування проданих побутових товарів відповідно до умов укладених з виробниками таких товарів договорів про надання гарантійного та післягарантійного сервісного обслуговування побутової техніки та встановлених умов гарантії цих виробників.

Так, як свідчать матеріали справи, позивачем були укладені наступні договори з виробниками побутової техніки:

1)Договір про надання гарантійних послуг та обслуговування клієнтів №DL|S|BSK 060-08|47|5-08 від 12.03.2008р. з ТОВ «Роберт Бош ЛТД», відповідно до п. 1 якого Виконавець (ТОВ «Асоціація Таір») за дорученням Замовника (ТОВ «Роберт Бош ЛТД») приймає на себе зобовязання щодо гарантійного та післягарантійного оплатного обслуговування виробів в Південному регіоні України, а у п. 4.1 даного договору передбачено, що Замовник оплачує послуги Виконавця за гарантійне обслуговування виробів; послуги Виконавця, повязані із заміною та ремонтом виробів після спливу гарантійного терміну Замовником не оплачуються (том 1 а.с. 80-97);

2)Контракт № 70/5-09/090655-201 від 01.01.2009р. на сервіс продукції ЗАТ «Атлант» із ЗАТ «Атлант», відповідно до п. 1.1 якого Замовник (ЗАТ «Атлант») доручає, а Виконавець (ТОВ «Асоціація Таір») приймає на себе права та обовязки по сервісу продукції торгової марки «Атлант»: холодильники, морозильники, торгове обладнання, СМА, вбудована техніка (конфорочні панелі), дрібнопобутова техніка (електрочайники). В силу п. 2.2 та п. 2.4 даного договору Виконавець зобовязується здійснювати гарантійний ремонт та технічне обслуговування виробів Замовника за заявками споживачів тільки за наявності належним чином оформленої гарантійної карти встановленого зразка, здійснювати платний післягарантійний ремонт виробів Замовника за заявками споживачів в період встановленого строку служби, а в силу п. 22 договору Замовник зобовязується вчасно здійснювати оплату за фактично виконані Виконавцем роботи, за цінами та тарифами, діючими на дату проведення робіт (том 1 а.с. 99-110);

3)Договір № 9/06Р 173/5-06 від 03.07.2006р. на гарантійний ремонт телевізорів з ДП «Телевізійний завод «Електрон» ВАТ «Концерн-Електрон», відповідно до п. 1 якого Замовник (ДП «Телевізійний завод «Електрон» ВАТ «Концерн-Електрон») доручає, а Сервіс-Центр (ТОВ «Асоціація Таір») приймає на себе зобовязання по гарантійному ремонту телевізорів «Електрон» виробництва Телевізійного заводу «Електрон» - ДП ВАТ «Концерн-Електрон», які продані споживачам безпосередньо Замовником або через торгівельні підприємтва в термін дії цього договору у м. Сімферополі. При цьому, в силу п. 2 договору гарантійний ремонт телевізорів здійснює Сервіс-Центр за рахунок Замовника в межах гарантійного терміну експлуатації, а в силу п. 3 договору Замовник зобовязується належним чином та у встановлені строки здійснювати оплату гарантійного ремонту телевізорів (том 1 а.с. 111);

4)Контракт № СН-6/104/5-04 від 01.12.2004р. про сервісне обслуговування з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ТТП-94», відповідно до п. 1 якого Виконавець (ТОВ «Асоціація Таір») зобовязується надавати послуги по забезпеченню сервісного обслуговування побутової та іншої радіоелектронної апаратури (техніки - побутової, аудіо-, відеотехніки торговельної марки CHANGHONG) у своєму регіоні в обсязі, передбаченому даним Контрактом, а Замовник (ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ТТП-94») зобовязується оплачувати дані послуги відповідно до умов даного контракту (том 1 а.с. 113-117)

5)Договір субпідряду на технічне обслуговування та ремонт електропобутової техніки № А-01/143/5-06 від 03.01.2006р. з ТОВ «Електросервіс», відповідно до п. 1.1 якого Замовник (ТОВ «Електросервіс») доручає, а Виконавець (ТОВ «Асоціація Таір») приймає на себе зобовязання по здійсненню технічного обслуговування електропобутової техніки торгової марки ARDO, яка поставляється на територію України, а саме: здійснювати гарантійне та післягарантійне обслуговування, заміну запасних частин, налагодження та регулювання, інструктаж покупців з демонтрацією виробів в дії та ремонт. В силу п. 3.2 договору Замовник зобовязується оплачувати роботи та послуги Виконавця в розмірі, порядку та строки, передбачені розділом 4 та додатками до даного договору (том 1 а.с. 119-122);

6)Контракт № UW90 від 10.12.2001р. про сервісне обслуговування товарів Вірпул з ТОВ «Спільне Українсько-Кіпрське підприємство», відповідно до п. 1 якого Замовник (ТОВ «Спільне Українсько-Кіпрське підприємство») замовляє, а Виконавець (ТОВ «Асоціація Таір») виконує передбачені даним контрактом дії по сервісному обслуговуванню та ремонту товарів марки «Вірпул» (WHIRLPOOL). Пунктами 3.3, 3.4 даного контракту передбачено, що Замовник зобовязується компенсувати собівартість запасних частин, використаних для гарантійного ремонту або заміни за умови надання належно оформленої звітності по гарантійним та передпродажним ремонтам, а також компенсувати відповідно до чинного Закону України про захист прав споживачів працезатрати на гарантійний ремонт (без урахування вартості запасних частин), послуг з транспортування товару до місця гарантійного ремонту (до Виконавця) та назад за кожну одиницю товару, виїзд до споживача для гарантійного ремонту товару (том 1 а.с. 125-130).

Як свідчать матеріали справи, фактично протягом перевіреного періоду з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. виробники компенсували позивачу витрати на сервісне гарантійне обслуговування їх виробів на загальну суму 3168897,21 грн., за рахунок споживачів (покупців) компенсовано витрат на післягарантійне обслуговування в сумі 409076,60 грн., що підтверджується банківськими виписками (том 1 а.с. 132-174).

Отримані кошти позивач у бухгалтерському обліку відобразив за дебетом рахунку 31.1 (2) «Поточний рахунок в національній (іноземній) валюті» в кореспонденції з кредитом рахунку 36 «Розрахунки з покупцями послуг», а у податковому обліку отримана сума компенсації віднесена позивачем до складу валового доходу на загальних підставах за правилом першої події, що підтверджується даними рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів, робіт і послуг» декларацій з податку на прибуток підприємств за 1 кв. 2009р., півріччя 2009р., 9 місяців 2009р. та 2009р. (том 1 а.с. 181-189)

При цьому, в силу п. 3.1.1 акту, перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. не встановлено його заниження або його завищення (том 1 а.с. 13).

За таких обставин, суд вважає, що приписи п.п. 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не поширюються на позивача стосовно операцій, коли він виступає організатором гарантійного обслуговування проданих товарів за рахунок їх виробників відповідно до умов договорів, за якими фінансове забезпечення витрат покупця позивача компенсується виробником і така компенсація відноситься позивачем до складу валового доходу за правилом п.п. 4.1.1 цього ж Закону, згідно з яким валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Як встановлено судом, позивачем не здійснювалася гарантійна заміна проданих ним товарів, що виключає підстави для висновку про наявність у нього обовязку вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

До того ж, у звязку з тим, що позивачем безпосередньо не здійснювалось ані гарантійної заміни проданих ним товарів, ані гарантійного обслуговування за власний рахунок, суд вважає безпідставними твердження відповідача про необхідність ведення позивачем обліку у Книзі бракованих товарів, з якими звернулись покупці, у кількісному і вартісному виразі по видам (групам) усунення дефектів, а також оформлення гарантійних заходів з технічно складними побутовими товарами, проданими громадянам споживачам, згідно з вимогами Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) чи гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. за № 506 (174), тобто оформлення операцій по виконанню гарантійних зобовязань відносно таких товарів відповідними первинними документами талонами за формою № 1-гарант - № 6 гарант та квитанцією за формою № 7-гарант, які повинні мати скрізну нумерацію та є бланками суворої звітності, що потребує належного обліку.

При цьому суд також виходить з того, що згідно зі ст. 2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” одним із завдань органів податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, повною і своєчасною сплатою до бюджетів податків і зборів.

П. 1 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) чи гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. за № 506 (174), передбачено, що цей Порядок визначає відносини між споживачами, які придбавають технічно складні побутові товари для власних побутових потреб (далі - споживачі), та їх виробниками, продавцями і виконавцями робіт з гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни товарів (далі - виконавець).

Взаємовідносини виробника, продавця, виконавця визначаються відповідними договорами.

З цього слідує, що вказаний нормативно-правовий акт не має відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які хоч і є продавцями, але безпосередньо не виконують робіт з гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни товарів (далі - виконавець), та не може встановлювати правила ведення вказаних видів обліку, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягає, адже відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У звязку з цим суд приходить до висновку про те, що відповідач не наділений повноваженнями перевіряти дотримання позивачем вимог вищевказаного нормативно-правового акту.

Так, як свідчать матеріали справи та було виявлено перевіркою, саме гарантійне обслуговування (заміну) проданих товарів, а також їх післягарантійне обслуговування здійснювалося спеціалізованими підрядними субєктами господарювання відповідно до умов укладених з ними договорів про сервісне обслуговування побутової техніки.

Судом встановлено, що позивачем були укладені наступні договори з підрядниками на сервісне гарантійне та післягарантійне обслуговування побутових товарів:

1)№ 5.08/5-09 від 05.08.2009р. з ФОП ОСОБА_4, відповідно до п. 1 якого Виконавець (ФОП ОСОБА_4) надає послуги по ремонту гарантійної техніки та післягарантійному ремонту електроінструмента BOSCH, SKIL, DREMEL, оргтехніки та побутової техніки. В силу п. 4.1 даного договору Замовник здійснює оплату Виконавцю відповідно до виставленого рахунку (том 1 а.с. 190-191)

2)№ 5.02/5-09 від 05.02.2009р. з ФОП ОСОБА_6, відповідно до п. 1 якого Виконавець (ФОП ОСОБА_6) надає послуги по ремонту гарантійної техніки та післягарантійному ремонту електроінструмента BOSCH, SKIL, DREMEL, оргтехніки та побутової техніки. В силу п. 4.1 даного договору Замовник здійснює оплату Виконавцю відповідно до виставленого рахунку (том 1 а.с. 191-192)

3)№ 72/5-09 від 04.01.2009р. з ФОП ОСОБА_5, відповідно до п. 1 якого Виконавець (ФОП ОСОБА_5) надає послуги по ремонту гарантійної техніки та післягарантійному ремонту електроінструмента BOSCH, SKIL, DREMEL, оргтехніки та побутової техніки. В силу п. 4.1 даного договору Замовник здійснює оплату Виконавцю відповідно до виставленого рахунку (том 1 а.с. 193-194)

4)№ 73/5-09 від 04.01.2009р. з ФОП ОСОБА_8, відповідно до п. 1 якого Виконавець (ФОП ОСОБА_5) надає послуги по ремонту гарантійної техніки та післягарантійному ремонту та технічному обслуговуванню оргтехніки, побутової техніки. В силу п. 4.1 даного договору Замовник здійснює оплату Виконавцю відповідно до виставленого рахунку (том 1 а.с. 195-196)

На підставі укладених договорів підрядниками протягом перевіреного періоду були надані позивачу сервісні гарантійні та післягарантійні послуги, що підтверджується актами прийому-передачі робіт на загальну суму 863261,00 грн. (том 1 а.с. 197-213).

Вказані кошти в розмірі 863261,00 грн. були перераховані позивачем вищевказаним ФОП, що підтверджується платіжними дорученнями № 53 від 29.01.2009р. в сумі 38580,00 грн., № 54 від 29.01.2009р. в сумі 12000,00 грн., № 112 від 24.02.2009р. в сумі 63030,00 грн., № 182 від 30.03.2009р. в сумі 67768,00 грн., № 237 від 22.04.2009р. в сумі 32000,00 грн., №255 від 29.04.2009р. в сумі 42600,00 грн., № 331 від 29.05.2009р. в сумі 67135,00 грн., №412 від 30.06.2009р. в сумі 55600,00 грн., № 487 від 31.07.2009р. в сумі 70850,00 грн., № 553 від 28.08.2009р. в сумі 98650,00 грн., № 656 від 30.09.2009р. в сумі 58650,00 грн., № 743 від 30.10.2009р. в сумі 88598,00 грн., № 820 від 30.11.2009р. в сумі 95050,00 грн., № 937 від 29.12.2009р. в сумі 72750,00 грн. та банківськими виписками (том 1 а.с. 214-240).

У бухгалтерському обліку позивач вказані витрати на оплату послуг сервісного гарантійного та післягарантійного обслуговування побутової техніки підрядникам на загальну суму 863261,00 грн. відобразив за дебетом рахунку 90.3 «Собівартість робіт і послуг» в кореспонденції з кредитом рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», а в податковому обліку ці витрати віднесені ним до складу валових витрат як витрати, що повязані з веденням позивачем господарської діяльності, на загальних підставах за правилом першої події на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що підтверджується даними рядку 04.1 «Витрати на придбання послуг» декларацій з податку на прибуток підприємств за 1 кв. 2009р., півріччя 2009р., 9 місяців 2009р. та 2009р. (том 1 а.с. 181-189).

Суд вважає правомірним віднесення даних витрат до складу валових витрат.

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарською діяльністю, в розумінні п. 1.32 ст. 1 вищевказаного Закону, є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Головного управління статистики в АР Крим з ЄДРПОУ від 19.12.2005р. № 05/3-6-06/2746 основними видами діяльності ТОВ «Асоціація Таір» за КВЕД є: роздрібна торгівля у неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту (52.12.0), ремонт інших електропобутових товарів (52.72.2).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

Разом з тим, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Судом встановлено, що у законодавчих актах України, зокрема, в п.п. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

Разом з тим, відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обовязкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обєм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірних валових витрат документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці (договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення та банківські виписки), суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги та зменшення за ними валових витрат на суму 863261,00 грн., оскільки вказані документи містять обовязкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів та повністю підтверджують правомірність віднесення відображених в них витрат до складу валових витрат.

В той же час, відповідно до п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вищевказаного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В силу п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Ч. 2 ст.19 Конституції України зобовязує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких обставин, суд вважає висновки ДПІ в м. Сімферополі про завищення позивачем валових витрат на суму 863 261,00 грн. необґрунтованими, а здійснене на їх підставі донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в розмірі 215 815,00 грн. безпідставним.

Судом встановлено, що підставою для застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 73137,00грн. відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” стало донарахування ДПІ в м. Сімферополі АР Крим податку на прибуток підприємств в розмірі 215815,00 грн.

Відповідно до пп. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи те, що суд вважає необґрунтованим донарахування відповідачем вищенаведених сум податкового зобовязання, нарахування штрафних санкцій також є неправомірним, що є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 27.05.2010р. № 0020642301/0, від 01.07.2010р. №0020642301/1, від 12.11.2010р. №0020642301/2 та від 15.11.2010р. №0020642301/3 про визначення ТОВ «Асоціація Таір» суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 288952,00грн., в тому числі 215815,00грн. основного платежу і 73137,00грн. штрафних санкцій.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх податкових повідомлень-рішень суду не доведено.

При цьому судом враховано те, що позивач просить суд визнати нечинними вищевказані податкові повідомлення-рішення відповідача, але враховуючи те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, а вимога щодо нечинності стосується нормативно-правового акту, та приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення, а не визнати їх нечинними.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про визнання нечинними та скасування першої податкової вимоги від 19.07.2010р. №1/2237 і другої податкової вимоги від 25.08.2010р. № 2/2680 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим.

При цьому суд виходить з того, що, як пояснив відповідач у доповненнях до заперечень на позов та це підтверджується даними картки особового рахунку позивача (том 2 а.с. 102-103), сума податкового боргу з податку на прибуток підприємств в розмірі 288952,00грн., в тому числі 215815,00грн. основного платежу і 73137,00грн. штрафних санкцій, виключена з картки особового рахунку у звязку з надходженням скарги від позивача № 499/8 від 12.08.2010р., а що стосується пені по податку на прибуток в сумі 111,57 грн., щодо якої було сформовано другу податкову вимогу № 2/2680 від 25.08.2010р., то 30.08.2010р. вищезгаданий податковий борг виведений з картки особового рахунку підприємства по податку на прибуток у звязку з переплатою по даному платежу, а тому друга податкова вимога № 2/2680 від 25.08.2010р. була відкликана.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Частиною 3 статті 94 КАС України встановлено, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Враховуючи, що правило щодо пропорційності стягнення судових витрат не поширюється на правовідносини, повязані з немайновими вимогами, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 03,40 грн.

У звязку зі складністю справи судом 24.02.2011р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 01.03.2011р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 27.05.2010р. №0020642301/0, від 01.07.2010р. №0020642301/1, від 12.11.2010р. №0020642301/2 та від 15.11.2010р. № 0020642301/3.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація Таір» (95004, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Перемоги, 56, код ЄДРПОУ 14274391) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кушнова А.О.