Рішення № 15100598, 13.04.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2011 р.Справа № 8-33-3/198-08-4044 Господарський суд Одеської області у складі судді Лічмана Л.В.,

секретар судового засідання Холіна Ю.О.,

за участю представників:

від позивача Сербін Є.Л.,

від відповідачів:

1)          ТОВ „Одеська будівельна компанія „Вікоіл” не з’явився,

2)          Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради не з’явився,

3)          Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст „Дніпромісто” не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська будівельна компанія „Вікоіл”, Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст „Дніпромісто” про визнання недійсними договорів,

встановив:

23.09.2008 р. Одеська міська рада (далі –ОМР) звернулась в господарський суд Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська будівельна компанія „Вікоіл” (далі –ТОВ „ОБК „Вікоіл”), Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (далі –Управління) про визнання недійсними укладених між сторонами генерального договору про спільну інвестиційну діяльність від 02.04.2004 р. № 22 та договору на виконання містобудівної документації від 14.05.2004 р. № 620-02/1-2004.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.09.2008 р. прийнято позовну заяву Одеської міської ради до розгляду та порушено провадження у справі № 3/198-08-4044.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.12.2008 р. до участі у справі як іншого відповідача залучено Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Дніпромісто” (далі –УДНДІПМ „Діпромісто”).

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.02.2009 р. по справі № 3/198-08-4044, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 р., у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2009 р. скасовано названі рішення та постанову, справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова касаційного господарського суду вмотивована тим, що суди, обмежившись лише наведенням окремих частин умов спірних договорів, не дали правової оцінки їм з урахуванням ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування”, не дослідили ті умови договорів, що стосуються прав, які набуває інвестор, не перевірили, чи наділена особа, яка укладала від імені позивача спірні договори, необхідним обсягом повноважень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.02.2010 р. справа прийнята до провадження іншим суддею із присвоєнням їй № 33-3/198-08-4044.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.05.2010 р. по справі № 33-3/198-08-4044, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2010 р., у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2010 р. скасовано названі рішення та постанову, справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова касаційного господарського суду вмотивована тим, що поза увагою судів залишились вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2009 р., а також тим, що помилковими є зроблені в скасованих судових актах посилання на рішення ОМР „Про розробку детальних планів територій у 2003-2004 роках” від 18.11.2003 р. № 1929-ХХІV в обґрунтування наявності у Управління повноважень на укладання договорів, оскільки наведеним рішенням органу місцевого самоврядування такі повноваження не надавались.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.01.2011 р. дану справу прийнято до провадження суддею Лічманом Л.В., присвоєно їй № 8-33-3/198-08-4044 та призначено справу до розгляду в засіданні суду на 31.01.2011 р.

За правилами ст.77 ГПК України в судовому засіданні 31.01.2011 р. розгляд справи відкладено на 21.02.2011 р., у судовому засіданні 21.02.2011 р. –на 14.03.2011 р., у судовому засіданні 14.03.2011 р. –на 28.03.2011 р., у судовому засіданні 28.03.2011 р. –на 13.04.2011 р.

Сторони повідомлені про час і місце засідань господарського суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення та розписками представників ОМР та Управління.

ТОВ „ОБК „Вікоіл” з невідомих причин жодного разу не скористалось наданим ст.22 ГПК України правом на участь в засіданнях господарського суду. При цьому в судові засідання 28.03.2011 р. та 13.04.2011 р. прибула Мєшкова Є.П., яка представляла інтереси ТОВ „ОБК „Вікоіл” під час попереднього розгляду справи, проте діючу станом на теперішній час довіреність не надала, в зв’язку з чим до участі в судових засіданнях не допущена.

УДНДІПМ „Діпромісто” просив розглядати справу без його представника.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.03.2011 р. відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за клопотанням ОМР продовжено строк розгляду спору до 29.03.2011 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.03.2011 р. відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за клопотанням Управління продовжено строк розгляду спору до 13.04.2011 р.

Згідно із приписами ст.85 ГПК України в судовому засіданні 13.04.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи № 8-33-3/198-08-4044 представник ОМР позов підтримав, пославшись на те, що Управління підписало оспорювані правочини, не будучи наділеним повноваженнями. При цьому представник органу місцевого самоврядування наполягав на тому, що трирічний строк позовної давності не пропущено, т.я. про існування угод, на недійсності яких він наполягає, ОМР дізналась лише в процесі розгляду господарським судом м. Києва справи № 13/191 за позовом ТОВ „ОБК „Вікоіл” до УДНДІПМ „Діпромісто”, ОМР та Управління про спонукання до виконання зобов’язань за оспорюваними договорами.

Управління визнало позовні вимоги в повному обсязі, про що вказано в письмових поясненнях, наданих у судовому засіданні 28.03.2011 р.

ТОВ „ОБК „Вікоіл” до справи № 8-33-3/198-08-4044 відзив на позовну заяву не подало. При цьому в матеріалах справи наявні письмові заперечення на позов, подані ТОВ „ОБК „Вікоіл” в процесі попередніх її розглядів, згідно із якими товариство просить у задоволенні позовних вимог відмовити у зв’язку з тим, що листування між керівництвом ТОВ „ОБК „Вікоіл” та ОМР, зокрема відповідь Одеського міського голови від 08.12.2004 р. № 03-10/2491, свідчить, що ОМР була обізнана про укладання оспорюваних угод, схвалила їх та надала повноваження начальнику Управління на підписання. Крім того, ТОВ „ОБК „Вікоіл” зазначає, що відповідно до діючого законодавства у відносинах з суб’єктами господарювання ОМР діє не самостійно, а через власні виконавчі органи (в даному випадку через Управління, до повноважень якого належить вирішення питання щодо залучення інвестицій для підготовки плану територій, що підтверджується рішенням ОМР від 26.09.2005 р. № 583). Окрім цього, ОМР пропущено строк позовної давності. Також у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 28.10.2009 р. товариство акцентувало увагу на необхідності застосування практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі „Стретч проти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії” від 24.06.2003 р.

У поясненнях УДНДІПМ „Діпромісто” просить у позові відмовити, посилаючись на те, що правочин з ним Управління уклало від імені ОМР, діючи виключно в межах наявної компетенції.

Окремо листом від 27.01.2011 р. № Д-131 (зареєстрованим 28.01.2011 р. за № 2901/2011) УДНДІПМ „Діпромісто” повідомив суд про зміну власного найменування на Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Діпромісто” імені Ю.М. Білоконя.

Статтею 25 ГПК України передбачено, що в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі; усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив; правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на вищевикладене, надані свідоцтво серії А01 про державну реєстрацію юридичної особи від 08.11.2010 р. № 302787, довідку АА № 359949 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 10.11.2010 р., описку, допущену в ухвалі господарського суду Одеської області від 18.12.2008 р., якою до участі у справі як іншого відповідача залучено Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Дніпромісто”, господарський суд вважає за необхідне здійснити заміну наявного у справі відповідача –Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Дніпромісто” на його правонаступника –Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Діпромісто” імені Ю.М. Білоконя.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників ОМР та Управління, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

18.11.2003 р. ОМР прийнято рішення „Про розробку детальних планів територій у 2003-2004 роках” № 1929-ХХІV, в якому вирішено:

-          розробити у 2003-2004 р.р. детальні плани територій м. Одеси: берегових схилів у межах третього рекреаційного комплексу (10-13 станції Великого Фонтану); берегових схилів від пляжу „Ланжерон” до курорту „Аркадія”; гідропарку „Лузанівка”; території у районі телевізійного передавального центру на Люстдорфській дорозі;

-          доручено виконавчому комітету ОМР визначити замовниками розробки детальних планів вказаних територій Управління.

02.04.2004 р. між ТОВ „ОБК „Вікоіл” (Інвестор) та ОМР в особі начальника Управління укладено генеральний договір про спільну інвестиційну діяльність № 22 (Договір-1), згідно якого учасники Договору-1 зобов’язались діяти з метою створення умов для забудови території берегових схилів від пляжу „Ланжерон” до курорту „Аркадія” в м. Одесі. Для цього: на 1-му етапі узгоджено здійснити поновлення топографічної зйомки масштабу 1:2000; на 2-му етапі –розробити та затвердити у встановленому порядку детальний план території берегових схилів від пляжу „Ланжерон” до курорту „Аркадія” в м. Одесі; на 3-му етапі –затвердити у встановленому порядку проектну документацію (ескізний проект) забудови території від пляжу „Отрада” до провулку Шампанський в м. Одесі, виготовлену паралельно з розробкою детального плану території та у відповідності до нього; на 4-му етапі –підготувати та узгодити необхідну документацію щодо отримання Інвестором права на проектування та забудову земельної ділянки від пляжу „Отрада” до провулку Шампанський в м. Одесі об’єктами рекреаційного призначення (будинками відпочинку сімейного типу, готелями, розважальними закладами загального користування та іншими об’єктами), тобто згідно ст.31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” отримати відповідний розпорядчий документ Одеського міського голови з подальшим отриманням у встановленому законодавством України порядку рішення ОМР щодо надання вищевказаної земельної ділянки Інвестору для забудови на умовах оренди строком на 5 років з правом її подальшого першочергового викупу (п.1.1 Договору-1). Для досягнення спільної мети учасники Договору поєднують внески, в т.ч. Інвестор здійснює в повному обсязі сплату УДНДІПМ „Діпромісто” послуг щодо виконання проектно-дослідницьких робіт із розробки містобудівної документації м. Одеса, а Управління організує підготовку необхідної документації та вирішує питання по отриманню рішення ОМР щодо надання вищевказаної земельної ділянки Інвестору для забудови на умовах оренди строком на 5 років з правом її подальшого першочергового викупу (п.2.1 Договору-1).

Додатковою угодою до Договору-1, укладеною 05.04.2004 р., ведення обліку результатів спільної діяльності учасників за Договором-1 покладено на Інвестора.

Додатковою угодою до Договору-1, укладеною 14.09.2004 р., сторони встановили, що: у тексті Договору-1 слова „від пляжу „Отрада” до провулку Шампанський в м. Одесі” у всіх відмінках замінити відповідно словами „від вулиці Адмірала Азарова до провулку Купального в м. Одесі” у відповідних відмінках; площу земельної ділянки відповідно до акту вибору земельної ділянки для розміщення об’єкту, затвердженого постійно діючою комісією з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів в м. Одесі Одеської міської ради, протокол від 11.08.2004 р. № 08, визначити до 18 га.

14.05.2004 р. між УДНДІПМ „Діпромісто” (Виконавець), ОМР через Управління (Замовник-1), ТОВ „ОБК „Вікоіл” (Замовник-2) укладено договір на виконання містобудівної документації (детального плану території берегових схилів м. Одеси) № 620-02/1-2004 (Договір-2), за умовами якого Замовники доручають, Замовник-2 сплачує, а Виконавець розробляє у відповідності до завдання детальний план територій з передачею Замовникам, по одному екземплярові кожному, містобудівної документації, а саме детального плану територій берегових схилів м. Одеси від пляжу „Ланжерон” до курорту „Аркадія”.

В подальшому ОМР звернулась в господарський суд Одеської області з позовною заявою в рамках провадження у даній справі, відзначаючи, що Договір-1 та Договір-2 укладено начальником Управління від її імені за відсутності повноважень, а, отже, вони мають бути визнані недійсними.

Згідно із приписами ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як зазначено вище, повторно відправляючи справу на новий розгляд, господарський суд касаційної інстанції виходив з того, що поза увагою судів залишились вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2009 р., щодо: необхідності оцінювання умов Договору-1 з урахуванням ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування”; дослідження прав, які набуває Інвестор; перевірки факту наявності в особи, яка укладала від імені позивача спірні договори, потрібного обсягу повноважень.

Господарський суд відмічає, що Інвестор на 4-му етапі виконання Договору-1 отримує права на проектування та забудову земельної ділянки від вулиці Адмірала Азарова до провулку Купального в м. Одесі об’єктами рекреаційного призначення (будинками відпочинку сімейного типу, готелями, розважальними закладами загального користування та іншими об’єктами), тобто розпорядчий документ Одеського міського голови та рішення ОМР про надання земельної ділянки Інвестору для забудови на умовах оренди строком на 5 років з правом її подальшого першочергового викупу.

Пункт 34 ч.1 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в України” від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР до виключної компетенції міських рад включає питання відносно вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Стаття 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст відносить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу.

Частиною 1 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відтак, до компетенції ОМР як представницького органу, який представляє територіальну громаду м. Одеси, належить вирішення в установленому законодавством порядку питань, пов’язаних з передачею в оренду землі, яка знаходиться в комунальній власності, зокрема й під забудову. При цьому реалізація названих повноважень здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради, тому не може бути передана іншим особам.

Враховуючи викладене, начальник Управління, підписавши Договір-1, за яким Інвестор набуває права на проектування та забудову об’єктами рекреаційного призначення земельної ділянки від пляжу „Отрада” до провулку Шампанський в м. Одесі, отриманої на умовах оренди строком на 5 років з правом її подальшого першочергового викупу, досягнув домовленостей, які належать до виключної компетенції ОМР, чим порушив положення п.34 ч.1 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в України”, ст.ст.12,124 ЗК України.

В ч.1 ст.215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на те, що зміст Договору-1 суперечить актам цивільного законодавства України, він підлягає визнанню недійсним згідно із ч.1 ст.215 ЦК України.

Крім того, господарський суд вказує, що укладання начальником Управління і Договору-2 від імені ОМР не відноситься до його компетенції.

Наведений висновок є наслідком дослідження тексту рішення ОМР „Про розробку детальних планів територій у 2003-2004 роках” від 18.11.2003 р. № 1929-ХХІV, яким визначення Управління замовником розробки детальних планів територій доручено виконавчому комітету ОМР, у зв’язку з чим останньому фактично передоручено наділення Управління обсягом повноважень, потрібних для укладання угоди з виконавцем містобудівної документації.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету ОМР від 26.09.2005 р. № 583 надано Управлінню право укласти договір з УДНДІПМ „Діпромісто” про розробку детальних планів територій, у той час як Договір-2 датовано 14.05.2004 р. Інших рішень, прийнятих з цього приводу виконавчим комітетом ОМР як колегіальним органом, створеним у порядку ст.51 Закону України „Про місцеве самоврядування в України”, не представлено.

За таких обставин, ураховуючи невстановлення під час розгляду справи жодної з підстав, перелічених у ч.3 ст.237 ЦК України („представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства”), яка б доводила правомірність дій начальника Управління по укладанню Договору-2 з УДНДІПМ „Діпромісто” та наділення його відповідними функціями виконавчим комітетом ОМР, безпосередньо ОМР чи Положенням про Управління, Договір-2 також слід визнати недійсним за правилами ч.1 ст.215 ЦК України як такий, що не відповідає нормативно-правовим актам України.

При цьому господарський суд відзначає, що відповідь Одеського міського голови від 08.12.2004 р. № 03-10/2491, якою визнано ОМР контрагентом за Договором-1, або інше листуванням між керівництвом сторін не являються правовими передумовами для відмови в позові про визнання оспорюваних правочинів недійсними в зв’язку з їх наступним схваленням особою, інтереси якої представлялись, оскільки ст.241 ЦК України допускає можливість подальшого схвалення угоди лише в разі її укладення з перевищенням повноважень, натомість повноваження на укладення Договору-1 взагалі не могли бути переданими, а щодо підписання Договору-2 –не надавались, тобто суттєва для застосування правил ст.241 ЦК України обставина у вигляді перевищення компетенції місця не мала.

Наведені з посиланням на рішення ОМР від 26.09.2005 р. № 583 доводи ТОВ „ОБК „Вікоіл” про віднесення до повноважень Управління питань стосовно залучення інвестицій для підготовки плану територій до уваги не приймаються з тих мотивів, що рішення ОМР від 26.09.2005 р. № 583, яким уповноважено Управління підписати Договір-2, прийнято значно пізніше, після спливу майже півтора року, від дати укладення Договору-2.

Що стосується тверджень ТОВ „ОБК „Вікоіл” про пропуск ОМР трирічного строку позовної давності, то в цій частині суд зауважує таке.

З тексту ЦК України випливає, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч.1 ст.256). При цьому загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261).

Проаналізувавши викладені норми чинного законодавства та представлені сторонами документи, господарський суд дійшов висновку, що ОМР не пропущено строк позовної давності під час звернення із позовом у рамках провадження у даній справі, т.я. позов заявлено 23.09.2008 р., а про існування Договорів-1,2 ОМР у встановленому порядку дізналась тільки після порушення провадження у справі № 13/191 господарського суду м. Києва, яке відбулось 26.06.2007 р.

При цьому помилковою є позиція ТОВ „ОБК „Вікоіл”, згідно якої Одеський міський голова листом від 08.12.2004 р. № 03-10/2491 підтвердив обізнаність ОМР відносно оспорюваних угод ще в 2004 р., адже з названого листа не вбачається, що, надаючи відповідь, міський голова діяв безпосередньо від імені ОМР у межах існуючої компетенції, в т.ч. на виконання закону, підзаконного акту або доручення. Отже, лист від 08.12.2004 р. № 03-10/2491 не є безумовним доказом обізнаності самої міської ради на предмет укладання Договорів-1,2 від її імені, тому дата його оформлення не може використовуватись для визначення початку перебігу позовної давності.

Окремо необхідно зазначити, що зміст спірних правовідносин унеможливлює застосування для їх врегулювання рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі „Стретч проти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії” від 24.06.2003 р., в якому зроблено висновок про порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод шляхом втручання органу публічної влади в реалізацію права володіння переданим в оренду майном, внаслідок чого виправдані очікування орендаря не реалізовано із-за неправомірних дій держави в особі її органу-орендодавця, який не усвідомлював відсутність у нього компетенції укладати правочин. Також у рішенні „Стретч проти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії” однією з підстав для визнання поведінки суб’єкта владних повноважень незаконною стало незавдання за її результатами шкоди суспільним інтересам.

Статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод („Захист власності”) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

На думку господарського суду, укладаючи Договори-1,2 всупереч спеціально встановленої на законодавчому рівні процедури, начальник Управління, будучи спроможним реально оцінити власні функціональні обов’язки, обмежив контроль органу місцевого самоврядування за користуванням землею як особливим об’єктом суспільних відносин (ст.14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону).

Законами, якими введена вказана форма контролю, виступають ЗК України та Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, приписи котрих фактично проігноровано в момент укладання оспорюваних правочинів, що призвело до неврахування інтересів територіальної громади м. Одеси, зокрема, порушення передбаченого ч.3 ст.140 Конституції України права на розпорядження власністю через обрані представницькі органи.

Беручи до уваги наведене, спрямований на захист суспільних інтересів позов ОМР про визнання недійсними Договорів-1,2 не суперечить ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішенню у справі „Стретч проти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії” від 24.06.2003 р.

Відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на Управління, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій його посадової особи.

Керуючись ст.ст.25,33,34,38,43,44-49,82-85 ГПК України, вирішив:

Здійснити заміну відповідача –Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Дніпромісто” на Український державний науково-дослідний інститут проектування міст „Діпромісто” імені Ю.М. Білоконя.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним генеральний договір про спільну інвестиційну діяльність від 02.04.2004 р. № 22, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеська будівельна компанія „Вікоіл” та Одеською міською радою в особі начальника Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради.

Визнати недійсним договір на виконання містобудівної документації від 14.05.2004 р. № 620-02/1-2004, укладений між Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст „Діпромісто”, Одеською міською радою через Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеська будівельна компанія „Вікоіл”.

Стягнути з Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (65007, м. Одеса, вул. Б.Хмельницького, 18; код 24760454) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код 26597691) 102/сто два/грн. 00 коп. державного мита та 118/сто вісімнадцять/ грн. 00 коп. витрат на ІТЗ судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 15.04.2011 р.

Суддя Лічман Л.В.