Рішення № 15099723, 20.04.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.11 Справа № 24/62/10-20/5009/887/11

Суддя Гандюкова Л.П.

м. Запоріжжя За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс, ЛТД” (69002, м. Запоріжжя, вул. Костянтина Великого, 9) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство “Придніпровська залізниця” (49600, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108)

про стягнення 90 001,91 грн. неустойки

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача –Чоп”як В.М. (дов. № 01/2 від 10.01.2011 р.);

Від відповідача –не з’явився;

Від третьої особи –Наденко Ю.М. (дов. № 63 від 01.01.2011 р.)

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.08.2010р. у справі № 24/62/10 задоволено позовні вимоги РВ ФДМУ по Запорізькій області про стягнення з ТОВ “Альянс, ЛТД” суми 90001,91 грн. неустойки, виселення з державного нерухомого майна –нежитлових приміщень будівлі вокзалу Запоріжжя-2, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. К.Великого, 2 та зобов’язання повернути його на підставі акту приймання-передачі. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010 р. зазначене рішення у справі залишено без змін.

          Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. та рішення господарського суду Запорізької області від 04.08.2010р. у справі № 24/62/10 скасовано в частині стягнення неустойки в сумі 90001,91 грн. та передано справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду Запорізької області іншому складі суду. В решті позовних вимог постанову Донецького апеляційного господарського суду залишено без змін.

          Автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено її до розгляду судді Гандюковій Л.П.

          Ухвалою господарського суду від 23.02.2011р. справу прийнято до розгляду, справі присвоєно № 24/62/10-20/5009/887/11, судове засідання призначено на 16.03.2011р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 06.04.2011р., потім на 20.04.2011р.

20.04.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач вимоги про стягнення з відповідача на користь державного бюджету Жовтневого району неустойки у сумі 90001,91 грн. підтримав із урахуванням письмового обґрунтування позовних вимог, наданого в судовому засіданні 06.04.2011р. та прийнятого судом в порядку ст. 22 ГПК України, які мотивовано наступним. У порушення вимог договору № 2208/д від 29.12.2006р. оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького будівельно-монтажного експлуатаційного управління ДП “Придніпровська залізниця”, відповідач займане нежитлове приміщення вчасно не звільнив. Відповідно до п. 9.3 договору оренди була нарахована неустойка у розмірі

103863,25 грн. за період з 22.12.2008 р. по 25.01.2010 р. Враховуючи здійснення відповідачем оплати грошових коштів у сумі 861,34 грн. згідно з платіжним дорученням № 5 від 21.01.2009р. та у сумі 13000,00грн. згідно з платіжним дорученням № 62 від 16.07.2009р., заявлено до стягнення несплачену неустойку у розмірі 90001,91 грн. Пояснив, що згідно з п. 3.8 договору зайво перерахована до державного бюджету сума орендної плати зараховується в рахунок наступних платежів. Оскільки на момент припинення дії договору оренди у відповідача була відсутня заборгованість з орендної плати, грошові кошти, які надійшли згідно з платіжними дорученнями № 5 та № 62, були зараховані в рахунок наступних платежів, що були нараховані, а саме: неустойки. Позивачем щодо строку нарахування неустойки зазначено наступне. Пунктом 9.3 договору було встановлено, що неустойка нараховується за весь період, що відраховується від дати закінчення терміну дії договору і її нарахування закінчується із підписанням акту приймання-передачі майна, що підтверджує фактичне повернення майна. Відповідно сторони встановили, що припинення нарахування неустойки не обумовлюється піврічним терміном її нарахування, а залежить від факту повернення майна та підписання акту приймання-передачі майна. Просить врахувати, що період нарахування неустойки з 22.12.2008 р. по 25.01.2010 р. зазначений як загальний період, за який нараховано неустойку після закінчення дії договору, тобто із врахуванням періоду за який неустойка була частково сплачена, а заявлена до стягнення неустойка у сумі 90001,91 грн. фактично нарахована за період з 13.02.2009р. по 25.01.2010р. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду у січні 2010 року, строк позовної давності, встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України, не є пропущеним, оскільки сума неустойки у розмірі 90001,91грн. була нарахована у межах зазначеного строку: з 13.02.2009 р. по 25.01.2010 р. Просить позов задовольнити на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Представник відповідача у судові засідання під час розгляду справи у іншому складі суду не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином: ухвали суду направлено на адресу, зазначену в позовній заяві: м. Запоріжжя, вул. Костянтина Великого, 2 та на адресу, зазначену у Витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України по Запорізькій області: м. Запоріжжя, вул. Костянтина Великого, 9.

Згідно з п. 3.6 роз'яснень Президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами. Встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору закінчився.

Як вбачається з письмових додаткових заперечень відповідача на позовну заяву від 02.08.2010р. (т.1 а.с. 62), відповідач заперечує щодо стягнення неустойки на тих підставах, що позивачем пропущено строк, у межах якого останній повинен був звернутися до суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою встановлена позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Відповідачем зазначено, зокрема, що позивачем визначено дату повернення приміщень –21.12.2008р., а отже позивач повинен був звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки в межах строку позовної давності, тобто до 22.12.2009 р. Позивачем позов подано після 26.01.2010 р., тобто після спливу річного терміну, що є підставою для відмови у позові. Відповідно до п. 9.3 договору оренди відшкодуванню підлягає разова компенсація неустойки в розмірі подвійної місячної орендної плати, а не за період з 22.12.2008 р. по 25.01.2010 р. У разі задоволення позову відповідач просить зменшити розмір неустойки згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України. Просить відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України застосувати позовну давність до вимог щодо стягнення неустойки. Аналогічна позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі від 07.09.2010 р. (т. 1 а.с. 71) та касаційній скарзі від 07.12.2010 р. (т. 1 а.с. 128). У касаційній скарзі відповідача також зазначено, що при розрахунку неустойки не враховано призначення платежу, що зазначено у відповідних платіжних дорученнях, а саме: у платіжному дорученні від 19.01.2009 р. № 5 на суму 2826,99 грн. та в платіжному дорученні від 16.07.2009 р. № 62 на суму 13000,00 грн. зазначено призначення платежу: “орендна плата згідно договору”. Тобто, вказані суми є виключно орендною платою та не було жодних підстав для зарахування сум як часткової сплати саме як неустойки та сплата не є перериванням перебігу позовної давності. Зазначено, зокрема, що при нарахуванні штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань повинна застосовуватись ст. 232 ГК України, відповідно до положень якої нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник третьої особи надав суду письмові пояснення, в яких зазначено, зокрема, що п. 9.3 договору оренди передбачено відшкодування орендарем неустойки за відмову на вимогу орендодавця повернути орендоване майно балансоутримувачу у разі припинення дії договору. З урахуванням положень ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір припинив свою дію 21.12.2008 р., тому відповідно до умов договору, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 291 ГК України та ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у відповідача виникло зобов’язання щодо повернення орендованого майна. Орендар неналежно виконував свої обов’язки щодо звільнення об’єкту оренди у зв’язку з припиненням дії договору найму та повернення його орендодавцеві. Відповідно до п. 9.3 договору оренди орендар відшкодовує неустойку в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна. На підставі ст. 232 ГК України, ч. 2 ст. 258, ч.ч. 1, 2 ст. 785 ЦК України, ст. 17 п. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” просить стягнути неустойку з відповідача у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2006 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (Орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альянс, ЛТД” (Орендар, далі - відповідач) був укладений договір оренди № 2208/д, згідно з умовами якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно: вбудовані в перший поверх залізничного вокзалу Запоріжжя-2 нежитлові приміщення площею 204,58 кв.м та другий поверх площею 43,22 кв.м, загальною площею по внутрішньому обміру 247,80 кв.м відповідно до плану першого та другого поверху будинку вокзалу Запоріжжя-2, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. К. Великого, 2. Орендоване майно знаходиться на балансі Запорізького будівельно-монтажного експлуатаційного управління державного підприємства “Придніпровська залізниця” (п. 1.1 договору).

          Договір укладений з 29 грудня 2006 р. по 25 грудня 2007 р. (п.10.1).

          Відповідно до п. 10.6 договору в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його терміну дії, при наявності згоди балансоутримувача та відповідного висновку органу, уповноваженого управляти майном балансоутримувача, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

          Як було встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 04.08.2010р. у справі № 24/62/10, строк дії договору відповідно до п. 10.6 було продовжено до 21.12.2008 р. 19.01.2009 р. орендодавець направив на юридичну адресу орендаря лист № 11-13-00266 щодо припинення терміну дії договору та повернення орендованого майна по акту приймання-передачі. Орендар приміщення не повернув, акт приймання-передачі не надав.

          Вказаним рішенням, залишеним в цій частині без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011р., було виселено ТОВ “Альянс, ЛТД” з державного нерухомого майна –вбудованих в перший поверх залізничного вокзалу Запоріжжя-2 нежитлових приміщень площею 204,58 кв.м та другого поверху площею 43,22 кв.м, загальною площею по внутрішньому обміру 247,80 кв.м, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. К. Великого, 2, та на підставі акту приймання-передачі зобов’язано повернути його Запорізькому будівельно-монтажному експлуатаційному управлінню Державного підприємства “Придніпровська залізниця”. На виконання постанови Вищого господарського суду України від 02.02.2011 р. по справі № 24/62/10 господарським судом Запорізької області було видано накази у справі № 24/62/10.

          Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі 90001,91 грн. за період з 22.12.2008 р. по 25.01.2010 р. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за невиконання відповідачем обов’язку щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди від 29.12.2006 р. № 2208/д. У судовому засіданні 06.04.2011 р. представником позивача надано розрахунок суми неустойки у розмірі 90001,91 грн., яка фактично нарахована за період з 13.02.2009р. по 25.01.2010р. Копія розрахунку згідно з фіскальним чеком направлена відповідачу 16.04.2011р.

          Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011 р. в цій частині справу № 24/62/10 передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

          На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 02.02.2011р. по справі № 24/62/10, судом при розгляді даної справи досліджувалися та перевірялися доводи відповідача про період нарахування неустойки, пропуск позивачем строку позовної давності та його (відповідача) заперечення по зарахуванню здійснених платежів як орендної плати по договору, що зазначено в призначенні платежу відповідних платіжних доручень.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази та вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

          Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Приписами ст. 27 цього Закону встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

          Аналогічна норма міститься в ст. 785 ЦК України, згідно з якою у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Обов’язок повернення об’єкту оренди (нежитлового приміщення) передбачений сторонами в п. 5.8 договору оренди № 2208/д.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

          Аналогічні приписи передбачені ст. 193 Господарського кодексу України.           Рішенням господарського суду Запорізької області, залишеним без змін в цій частині постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011р., було встановлено факт припинення дії договору оренди № 2208/д 21.12.2008 р. та факт неналежного виконання орендарем свого обов’язку щодо звільнення об’єкту оренди у зв’язку з припиненням дії договору найму.

          Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тобто, законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

Приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України визначено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення. Тобто, вказана правова норма не містить застереження (в розумінні ч. 6 ст. 232 ГК України) як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю більш як на 6 місяців, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об’єкта оренди.

Разом з тим, пунктом 9.3 договору оренди сторони передбачили можливість нарахування неустойки в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час прострочення, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна. Тобто, даним пунктом договору встановлено конкретний період нарахування неустойки, більший ніж 6 місяців, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, і нарахування позивачем неустойки за період з 22.12.2008р. по 25.01.2010р. не суперечить ч.6 ст.232 ЦК України.

Як було зазначено вище, відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогою про стягнення неустойки.

          Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

          Як слідує з матеріалів справи, відповідачем до держбюджету Жовтневого району була перерахована сума 2826,99 грн. згідно з платіжним дорученням № 5 від 19.01.2009 р. (т. 1 а.с. 139) та сума 13000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 62 від 16.07.2009 р. (т. 1 а.с. 138). У вказаних платіжних дорученнях призначення платежу значиться: “орендна плата згідно договору № ДГ-2208/д від 29.12.06 без ПДВ”.

          Як було встановлено судовими рішеннями по справі № 24/62/10, договір оренди № 2208/д припинив свою дію 21.12.2008 р.

          Відповідно до п. 3.4 договору оренди № 2208/д, орендна плата спрямовується: 70 відсотків від розміру орендної плати за кожний місяць –до державного бюджету; 30 відсотків розміру орендної плати за кожний місяць балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати за вищевказаними відсотками здійснюється орендарем самостійно.

Пунктом 3.8 договору встановлено, що зайво перерахована до державного бюджету та балансоутримувача сума орендної плати зараховується в рахунок наступних платежів.

Як вбачається із позовної заяви, письмових та усних пояснень представника позивача, а також розрахунку неустойки, за період з 22.12.2008р. по 25.01.2010р. нараховано неустойку у розмірі 103863,25грн. (подвійна орендна плата). Суми, сплачені відповідачем згідно з вказаних вище платіжних доручень у розмірі 13861,34грн., були зараховані позивачем на підставі п. 3.8 договору оренди в оплату нарахованої відповідачу неустойки за період з 22.12.2008 р. по 12.02.2009р., оскільки вказані суми були перераховані після закінчення терміну дії договору оренди та заборгованості з орендної плати на цю суму у відповідача не малося.

У своїх запереченнях при розгляді справи № 24/62/10 відповідач посилався на перерахування ним даних грошових коштів, як на підтвердження існування (продовження дії) договору оренди № 2208/д. Суд приходить до висновку, що позивачем здійснено невірно зарахування перерахованих відповідачем коштів, оскільки п. 3.8 договору, на який посилається позивач при здійсненні зарахування, передбачає, що зайво перерахована до державного бюджету сума орендної плати зараховується в рахунок наступних платежів. Однак, даний пункт міститься в розділі 3 “Орендна плата” договору, яким передбачено сплату саме орендної плати. Отже, зарахування зайво сплачених коштів повинно зараховуватися в рахунок наступних платежів з орендної плати.

Суд вважає, що факт перерахування відповідачем грошових коштів не може вважатися згодою відповідача з нарахуванням йому неустойки, оскільки відповідач взагалі заперечував проти задоволення позову в частині стягнення неустойки.

Разом з тим, на час розгляду даної справи відповідачем не надано будь-яких листів на адресу позивача з вимогою повернення зайво сплачених коштів, не представлено доказів стягнення цієї суми в судовому порядку, як безпідставно отриманої.

Згідно з позовною заявою та розрахунку неустойки позивачем було нараховано неустойку за період з 22.12.2008р. по 25.01.2010р. у сумі 103863,25грн., однак фактично заявлено до стягнення неустойку у розмірі 90001,91 грн. за період з 13.02.2009 р. по 25.01.2010р., оскільки зараховано сплачену відповідачем суму 13861,34грн. як неустойка за період з 22.12.2008р. по 12.02.2009р.

Сума неустойки у розмірі 90001,91 грн., як вбачається з письмового пояснення позивача та наданого розрахунку, фактично нарахована позивачем за період з 13.02.2009 р. по 25.01.2010 р., з урахуванням сплачених відповідачем грошових коштів.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Позивач звернувся до суду з позовом 27.01.2010р., неустойка нарахована ним (позивачем) за період з 22.12.2008р. по 25.01.2010р. у сумі 103863,25грн., але у зв’язку з зарахуванням сплаченої відповідачем суми 13861,34 грн., фактично до стягнення заявлена неустойка за період з 13.02.2009 р. по 25.01.2010 р.

Відповідачем у письмових додаткових запереченнях на позовну заяву (т. 1 а.с. 62-64) було заявлено про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки відповідно ч. 6 ст. 232 ГК України та згідно з положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

Оскільки сторонами за договором № 2208/д було визначено строк, більший передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України (більший 6 місяців), судом встановлено, що період нарахування неустойки не суперечить ч.6 ст.232 ЦК України. Також позивачем не пропущено строку позовної давності для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення неустойки, оскільки фактично заявлена до стягнення неустойка за період з 13.02.2009р. по 25.01.2010р..

Доводи відповідача щодо того, що відшкодуванню підлягає разова компенсація неустойки в розмірі подвійної місячної орендної плати, спростовується пунктом 9.3 договору оренди, яким встановлено, що неустойка нараховується за весь час прострочення, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі. Датою припинення договору є 21.12.2008 р., станом на 25.01.2010 р. (кінцева дата нарахування неустойки) відповідачем акту приймання-передачі приміщення складено не було, та приміщення фактично орендодавцю чи-то балансоутримувачу не передавалося.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що підлягає до стягнення за період з 13.02.2009р. по 25.01.2010р. неустойка у сумі 90001,91 грн.

Відповідачем було заявлено клопотання щодо зменшення розміру неустойки відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, викладене в письмових додаткових запереченнях на позовну заяву (т.1 а.с. 62-64). Клопотання мотивовано, зокрема, тим, що у разі задоволення судом позову щодо стягнення неустойки, це може стати причиною банкрутства відповідача. Просить врахувати, що оскільки позивачем не було надано відповідачу письмового документу про пролонгацію договору на 2009 та 2010 роки, з початку 2009 року відповідач не має змоги здійснювати господарську діяльність через те, що без діючого договору компетентними органами не видаються ліцензії, дозволи та інші необхідні документи для функціонування продуктового магазину та бару, що розташовані в орендованому приміщенні. При цьому, будь-яких бухгалтерських, фінансових, чи-то інших документів, підтверджуючих фінансове становище, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, є правом суду, а не обов’язком та, враховуючи той факт, що неустойка була нарахована позивачем за порушення відповідачем зобов’язання щодо звільнення орендованого приміщення, грошові кошти (сума неустойки) надійдуть до місцевого бюджету, враховуючи не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, судом в задоволенні клопотання щодо зменшення розміру неустойки відмовлено.

Згідно з ст. 49 ГПК України державне мито відноситься на відповідача, оскільки спір доведений до суду внаслідок його неправильних дій.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. не стягуються, оскільки були стягнуті з відповідача у справі № 24/62/10.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс, ЛТД” (69002, м. Запоріжжя, вул. Костянтина Великого, 9, код ЄДРПОУ 19280611) на користь Державного бюджету Жовтневого району (р/р № 31114094700003, банк одержувача: УДК у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677124, одержувач –Державний бюджет Жовтневого району, 22080300) суму 90001 грн. 91 коп. неустойки. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс, ЛТД” (69002, м. Запоріжжя, вул. Костянтина Великого, 9, код ЄДРПОУ 19280611) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області, р/р 31119095700007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677145, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095) суму 900 грн. 02 коп. державного мита. Видати наказ.

Суддя                                                             Л.П. Гандюкова

Рішення підписано у повному обсязі 26.04.2011 р.