Рішення № 15099035, 20.04.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

20 квітня 2011 р. Справа 7/44/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група", м. Вінниця

до: Приватного підприємства "Поток Енерджі", м. Вінниця

про стягнення 316663,20 грн. заборгованості

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: Присяжнюк О.В. - представник, довіреність б/н від 05.10.2010 року, паспорт НОМЕР_1 виданий 05.08.1997 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група" звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Поток Енерджі" про стягнення 316 663,20 грн., з яких 280000,00 грн. основного боргу, 28000,00 грн. 10 % штрафу, 2755,20 грн. 3 % річних, 5908,00 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 12.03.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/44/2011/5003 та призначено до розгляду на 30.03.2011 року.

Ухвалою суду від 30.03.2011 року в зв'язку з неявкою представника відповідача, ненадання сторонами витребуваних доказів розгляд справи відкладено до 20.04.2011 року.

Відповідач в судове засідання 20.04.2011 року не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 30.03.2011 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Максимовича, 4, офіс, 21, м.Вінниця.

Слід вказати, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідачем було отримано, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20660109.

Згідно довідки Головного управління статистики у Вінницькій області від 21.02.2011 року № 13/4/265 станом на 18.02.2011 року місцезнаходженням Приватного підприємства "Поток Енерджі" значиться вул.Максимовича, 4, оф.215, м.Вінниця, яка є ідентичною тій по якій було направлено ухвалу від 30.03.2011 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 30.03.2011 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Також суд зауважує, що станом на день проведення судового засідання конверт з ухвалою суду про порушення провадження у справі до суду не повернувся.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06.10.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група" (Продавець) та Приватним підприємством "Поток Енерджі" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу зерна кукурудзи врожаю 2010 року, згідно п. 1.1 якого Продавець продає, а Покупець купує товар, а саме: зерно кукурудзи врожаю 2010 року, кількістю 4000 метричних тонн за ціною 1 570,00 грн. з урахуванням ПДВ за одну тонну на загальну суму 6 280 000,00 грн..

Термін відвантаження товару - до 30.10.2010 року, пункт відвантаження: Вінницька область, смт.Гнівань, ВАТ "Гніванське ХПП" (п.п.1.4, 1.5 Договору).

Відповідно до п.2.2.1 Договору Покупець зобов'язується сплатити кошти протягом 3-х днів з моменту укладання договору на підставі складської довідки на обумовлений об'єм товару.

Продавець зобов'язується відшкодувати збитки Покупцю, понесені останнім внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків за договором (п.2.2.3 Договору).

Згідно п.3.1.3 Договору у випадку не відвантаження Покупцем обумовленого об'єму товару у визначені договором строки, Покупець сплачує на користь Продавця штраф у розмірі10 % від вартості не відвантаженого об'єму товару.

При дослідженні обставин спору судом встановлено, що відповідно до договору від 06.10.2010 року Продавець поставив Покупцю товар на суму 6 280 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 19.10.2010 року № РН-0000000761, довіреністю від 19.10.2010 року № 3.

Факт переходу права власності на товар до відповідача підтверджується також складською квитанцією на зерно від 06.10.2010 року № 367.

За отриманий товар Покупцем 14.10.2010 року та 15.10.2010 року було сплачено 6 000 000,00 грн., що підтверджується відповідною банківськими виписками по рахунку наданими позивачем.

З врахуванням наведеного залишок заборгованості становить 280000,00 грн. (6 280 000,00 грн. - 6 000 000,00 грн.).

19.10.2010 року між ТОВ "Вінницька промислова група" (Продавець) та ПП "Енерджі" (Покупець) укладено додаткову угоду да договору купівлі-продажу від 06.10.2010 року.

Відповідно до п. 1 Угоди Покупець повинен оплатити залишок від загальної суми договору 280 000,00 грн. до 31.10.2010 року. В разі несплати в термін до 31.10.2010 року Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 10 % від суми несплачених коштів.

Згідно п. 2 Угоди термін відвантаження продовжено до 05.11.2010 року.

За твердженням позивача, умови додаткової угоди відповідачем виконані не були в зв'язку з чим 21.01.2011 року останньому надіслано претензію № 1 (від 17.01.2011 року) з вимогою з вимогою погашення заборгованості у місячний термін.

Як вказує позивач, відповіді на претензію від 21.01.2011 року відповідачем надано не було, заборгованість не погашено.

Слід вказати, що із наданих суду первинних документів вбачається, що передача Товару Покупцю відбувалась на підставі Договору від 06.10.2010 року виходячи із наявності посилань на останній у видатковій накладній тощо.

Також суд зазначає, що факт перерахування грошових коштів та наявність заборгованості у зазначеному в позовній заяві розмірі підтверджується довідкою позивача за підписом директора та головного бухгалтера від 20.04.2011 року № 21.

Непроведення відповідачем розрахунків спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору від 06.05.2010 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 280000,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 28000,00 грн. 10 % штрафу від суми несплачених коштів, 2 755,20 грн. 3 % річних (за період з 06.11.2010 року по 07.03.2011 року) та 5 908,00 грн. інфляційних нарахувань (за період з листопада 2010 року по січень 2011 року включно) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.1 Угоди від 19.10.2010 року сторони погодили, що в разі порушення Покупцем строків оплати за товар згідно Договору Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 10 % від суми несплаченої або несвоєчасно сплаченої вартості Товару. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених Договором.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 28 000,00 грн. 10 % штрафу від суми несплачених коштів, 2 755,20 грн. 3 % річних та 5 908,00 грн. інфляційних нарахувань є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку 10 % штрафу судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказана позовна вимога задовольняються в повному обсязі.

Провівши перевірку правильності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат судом виявлено арифметичні помилки, що спричинили невірне визначення розміру останніх, що призвело до отримання більшого розміру інфляційних втрат ніж отримано судом в результаті перерахунку, а саме 5880,00 грн..

Разом з тим позивачем невірно визначено кількість днів прострочення в періоді з 06.11.2010 року по 07.03.2011 року, яка фактично становить 122 дні, в той час як позивач вказав 120 днів.

Однак проведений судом перерахунок 3 % річних за 120 днів привів до отримання більшого розміру 3 % річних (2761,64 грн.), ніж вказав позивач (2755,20 грн.).

Виходячи з того, що визначення періоду прострочення та сум нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат є виключною прерогативою позивача, суд дійшов висновку про відмову в стягненні 28,00 грн. інфляційних втрат, як заявлених безпідставно та стягненні 3 % річних в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше. За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

20.04.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.82, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Поток Енерджі", вул.Максимовича, буд. 4, офіс 215, м. Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 36886506) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група" вул.Максимовича, буд. 4, офіс 313, м. Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код-31041602) - 280 000 грн. 00 коп. - боргу, 28 000 грн. 00 коп. - 10 % штрафу від суми несплачених коштів, 2 755 грн. 20 коп. - 3 % річних, 5 880 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 3 166 грн. 35 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 98 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 28 грн. 00 коп. інфляційних втрат відмовити.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 квітня 2011 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Максимовича, буд. 4, офіс. 215, м. Вінниця, 21000.