Ухвала суду № 15091392, 11.01.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2011 року м. КиївК-11911/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2008 року

та постанову Господарського суду Донецької області від 14.02.2008 року

по справі № 28/242а (№ 22-а-4756/08)

за позовом Малого приватного підприємства “Агрорембуд”

до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2005 року Мале приватне підприємство “Агрорембуд” звернулось до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя від 19.10.2004р. № 0000452601/0, від 15.11.2004р. № 0000452601/1, від 13.01.2005р. № 0000452601/2, від 14.03.2005р. № 0000453601/3 про визначення податкового зобовязання з ПДВ у сумі 37518 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 18759 грн., у загальній сумі 56277 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 14.02.2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2008 року по даній справі позов задоволено частково, визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання з ПДВ у сумі 24776,04 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 12388,02 грн. в загальній сумі 37164,06 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 14 ЦПК України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової комплексної документальної перевірки щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства МПП “Агрорембуд” за період з 01.10.2002р. по 31.03.2004р., складено акт від 18.10.2004р. № 87/23-1/13530811, в якому зафіксоване порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: до податкового кредиту включено суми ПДВ не підтверджені податковими накладними по операціях з ПП “Акцепт-СВ”, ПП “Прокус Мастер-Принт”, ПП “Фірма Продсервіс-2”, ПП “Зодіак-КМ”, оскільки рішеннями судів в 2003 році установчі документи цих підприємств визнані недійсними.

На підставі результатів вказаної перевірки та адміністративного оскарження, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 19.10.2004р. № 0000452601/0, від 15.11.2004р. № 0000452601/1, від 13.01.2005р. № 0000452601/2, від 14.03.2005р. № 0000453601/3 про визначення податкового зобовязання з ПДВ у сумі 37518 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 18759 грн., у загальній сумі 56277 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.06.2003р. визнані недійсними установчі документи, свідоцтво платника ПДВ ПП “Прокус Мастер-Принт”. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02.11.2006р. вказане рішення суду першої інстанції скасоване, а провадження у справі закрите.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.03.2003р. скасовано державну реєстрацію ПП “Акцепт-СВ” та визнані недійсними статут цього підприємства з часу його реєстрації та свідоцтво платника ПДВ з дати його видачі. Ухвалою Верховного Суду України від 14.06.2006р. вказане рішення залишене без змін.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17.11.2003р., яке набрало законної сили, визнані недійсними установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію ПП “Зодіак-КМ” з моменту державної реєстрації, а також реєстрацію цього підприємства в якості платника ПДВ з 15.10.2002р. Також цим рішенням визнані недійсними фінансово-господарські документи, документи бухгалтерського та податкового обліку, які складені від імені ПП “Зодіак-КМ”, а саме: накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури. Прибуткові та видаткові касові ордери, тощо, які видані з моменту реєстрації підприємства з 19.09.2002р.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2003р., яке набрало законної сили, визнані недійсними з моменту незаконної передачі корпоративних прав, а саме: з 18.01.2003р. статут ПП “Фірма Продсервіс-2”, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ даного підприємства, а також фінансово-господарські документи видані від імені даного підприємства.

Також встановлено, що належно оформлені податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, були видані вказаними підприємствами ще до прийняття рішень про визнання недійсними їх установчих документів.

Відповідно до пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (станом на момент здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність угоди укладеної з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданої за такою господарською операцією податкової накладної.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судами, на момент здійснення господарських операцій та віднесення позивачем до податкового кредиту спірної суми податку на додану вартість, контрагенти позивача знаходились в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, а тому покупець не може нести відповідальність як за несплату податку продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, а тому податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги, порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2008 року та постанову Господарського суду Донецької області від 14.02.2008 року по справі № 28/242а (№ 22-а-4756/08) залишити без змін.

Справу № 28/242а (№ 22-а-4756/08) повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М.

Суддя Г.К. Голубєва